Філологічні науки / 8. Рідна мова та література

К. філол. н. Сизоненко Н. М., студентка I курсу факультету

економіки та менеджменту Павленко Т. В.

Полтавська державна аграрна академія, Україна

Паратекстуальні особливості роману Р. Іваничука „Мальви”

Нині дедалі розширюються рамки літературознавчого аналізу за рахунок методологічних та теоретичних здобутків зарубіжних дослідників. Одним з актуальних напрямів наукового дослідження є аналіз паратекстуальних особливостей художніх творів. Паратекстуальність, за визначенням Ж. Женетта, – це „відношення тексту до його найближчого навколотекстового середовища, адже саме елементи паратексту межують із текстом, а також контролюють, скеровують читача на сприйняття твору (цит. за [2, с. 109])”. До таких елементів паратексту належать ім’я (псевдонім) автора, заголовок, підзаголовок, присвята, епіграф до всього твору, передмова (передтекстовий комплекс); епіграфи до частин, книг, розділів; примітки; внутрішні заголовки (поміжтекстовий комплекс); післятекстові примітки, епілог, післямова, позначення дати й місця написання твору, коментарі, додатки, зміст (післятекстовий комплекс) [4, с. 7].

Питання інтерпретації заголовка роману „Мальви” [1] та його внутрішніх заголовків принагідно висвітлювалося в наукових статтях С. Андрусів, В. Дончика, М. Жулинського, Б. Соя, В. Яворівського тощо. Проте до ґрунтовних студій паратекстуальні особливості названого твору не залучалися. Мета статті – з’ясувати, з яких елементів складається паратекст роману „Мальви”, які функції виконують названі компоненти для опосередкування взаємовідносин автора й читача.

Передтекстовий комплекс паратексту роману „Мальви” складається з імені автора та заголовка. Ім’я автора орієнтує компетентного читача на високоякісні зразки історичної прози, адже, як відомо, Р. Іваничук є автором понад двадцяти історичних романів. Однослівний заголовок роману „Мальви” належить до заголовків-головних персонажів, оскільки в тексті твору йдеться про історію життя полонянки з України Марію, її поневіряння на чужині з дочкою Соломією, яку вона вже в Криму назвала Мальвою. Окрім того, заголовок твору можна трактувати і як заголовок-троп: Мальви – трагічний символ українського народу – гожого вродою, пишного на своїй землі й знищеного духовно й фізично на чужині. В одному з інтерв’ю [3] автор зізнався, що назва роману „нейтральна”, але це твердження є справедливим, якщо не вдаватися до зіставлень з первісним заголовком твору, – „Яничари” (заголовок-ідея), який є найточнішим щодо порушеної у романі проблеми.

До поміжтекстового комплексу паратексту роману „Мальви” можемо віднести внутрішні заголовки та епіграфи до розділів. Автор будує внутрішні заголовки за принципом рубрикації: розділ перший, розділ другий, розділ третій і т.д. Скупу нумерацію внутрішніх заголовків письменник компенсує за рахунок епіграфів, які є допоміжним засобом у читацькій орієнтації щодо розвитку сюжетних ліній роману. Епіграфами до розділів „Мальв” є цитати першоджерел: 1) цитати з Корану; 2) цитати з українських народних пісень; 3) цитати східних приказок; 4) цитати з хадісів; 5) цитати персидського поета й філософа Сааді; 6) цитати філософа Авіценни; 7) цитати з поезії Т. Шевченка. У доборі цитат простежується певна закономірність: у тих розділах „Мальв”, які присвячені сюжетній лінії українських бранців, автор добирає цитати із творів української художньої літератури чи різножанрових зразків усної народної творчості, а епіграфи до розділів, в яких ідеться про турецьку імперію, супроводжує цитатами із творів східних поетів, Корану тощо. Епіграфи, окрім того, опосередковано вказують на принцип сюжетної організації роману – взаємоперетинання п’яти сюжетних ліній, представлених п’ятьма персонажами (Марія, Мальва, Алім, Стратон, Селім), на тлі занепаду турецької імперії. Окремі епіграфи до розділів скеровують увагу реципієнта на підтекстову інформацію, зокрема на проведення історичної аналогії між турецькою та більшовицькою імперіями.

Післятекстовий комплекс паратексту роману „Мальви” становлять примітки, епілог, позначення дати й місця написання твору. У романі наявні перекладні примітки з турецької та татарської мов, що пов’язано з відображенням у творі мовної картини конкретного історичного часопростору – Османської імперії та Кримського ханства XVII cт. Окрім того, уявлення читача про історичну епоху розширюють етнографічні та історичні примітки. Серед етнографічних приміток можемо виокремити ті, що слугують назвами предметів побуту („гашник – чоловічий шовковий пояс [1, с. 149]”), та ті, що іменують культурні реалії етносу („фатуха – перша сура Корана [1, с. 56]”). Історичні примітки також можна розмежувати: 1) ті, що подають інформацію про історичні факти та події („Хто хотів звернутися до султана на вулиці, тримав засвічений факел над головою [1, с. 168]”) та 2) ті, що містять інформацію про історичних осіб („Шалін Гірей – татарський полководець із роду Гіреїв, який 1624 року вигнав турецьких васалів із Кафи. Був розбитий турками і татарськими беями в 1629 році [1, с. 6]”). Насичений текст роману й лінгвокраїнознавчими примітками, оскільки предметом авторської уваги є звичаєвий та буттєвий пласти турецької культури, наприклад: „москіт – відаючий годинниками при мечетях [1, с. 47]”; „каурма – суп із баранини [1, с. 55]”.

Постпозиційна частина паратексту у „Мальвах” виявлена своєрідно. Епілог представлений у формі міні-сцен, які відбуваються незалежно одна від одної: оповідається про нових бранців, яких продають на невольничому ринку під горою Топ-кая; про Марію, яка прагне повернутися на Україну; про Мальву, яка в день хрестин свого сина труїть хана; подаються уривки з листів Яна Казимира, Магомета IV, Богдана Хмельницького, які дають змогу читачеві спрогнозувати хід майбутніх подій і додатково характеризують персонажів. Такий колаж міні-сцен покликаний підсумувати завершення розв’язки роману.

Що ж до позначення дати й місця написання твору, то автор робить таку відмітку: „Львів – Бахчисарай. 1965 – 1967 рр.”. Як відомо, майже протягом трьох років Р. Іваничук займався пошуковою роботою, працюючи в бібліотеках та архівах, зокрема як турист відвідав Бахчисарай, Стамбул, Марокко (східний базар), Крим. Тому письменник вдається до подвійної вказівки на місце написання твору: Львів – місце „народження” художнього полотна – та Бахчисарай – місце найактивнішого пошуку історичного матеріалу.

Отже, паратекст роману „Мальви” Р. Іваничука представлений передтекстовим, поміжтекстовим та післятекстовим комплексами. Супровід кожного розділу твору красномовним епіграфом, що конкретизує його ідею, обумовлює відсутність вербального позначення найменувань розділів. Перекладні, етнографічні, історичні та лінгвокраїнознавчі примітки опосередковано впливають на реципієнта, зокрема розширюють його уявлення про історичний контекст роману, слугують задоволенню пізнавального інтересу. Наявність епілогу у формі міні-сцен обумовлена художньою метою – завершити романну дію. Позначення місця й часу написання „Мальв” дає змогу читачеві зорієнтуватися в часових параметрах дослідницько-пошукової та творчої роботи письменника над романом.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Іваничук Р. І. Мальви [Текст] / Роман Іванович Іваничук. – Вінніпеґ : Видавнича спілка „Тризуб”, 1969. – 243 с.

2. Сокол М. О. Поняття паратексту та паратекстуальності в системі сучасного літературознавства / М. О. Сокол // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. – 2011. – № 60. – С. 218–221.

3. Худицький В. Письменник Роман Іваничук: „Тюрма мене оминула, але цькування тривало так довго, що я до того звик” [Електронний ресурс] / Василь Худицький. – Режим доступу: gazeta.dt.ua/CULTURE/pismennik-roman-ivanichuk-tyurma-mene...

4. Черкашина Т. Ю. Наративні особливості художньо-біографічної прози : автор і читач : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.06 „Теорія літератури” / Т. Ю. Черкашина. – Тернопіль, 2007. – 20 с.