Заїченко Н.С.

Студентка Національного університету ДПС України

Корупція та хабарництво: проблеми визначення та співвідношення понять

Розумінню правової природи корупційних проявів на теренах України вже не одна сотня років, проте її сутність, як видається, не стала зрозумілішою. З огляду на це важливого значення набуває встановлення змісту поняття “корупція” та “хабарництво”. Відразу зазначимо, що визначення цих понять не є самоціллю та суто теоретичним уділом, а має глибинні практичні коріння, оскільки у правозастосовному аспекті дасть можливість виробити адекватні та дієві засоби протидії цим суспільно-небезпечним явищам.

Сам термін “хабарництво” у кримінальному законодавстві України відсутній. Під ним часто розуміють лише одержання хабара. Проте хабарництво — це родове поняття, яке охоплює одержання хабара, давання хабара, посередництво у хабарництві. Чинний КК України, на відміну від КК 1960 p., не містить як окремий склад злочину посередництво в хабарництві, однак особа, яка виступила посередником у даванні чи одержанні хабара, притягається до відповідальності в ролі співучасника цього чи іншого злочину, виходячи з того, в чиїх інтересах, на чиїй стороні вона діяла.

Історія показує, що корупція, зародившись разом із першими державами, продовжує успішно існувати у різних проявах та формах в усіх країнах світу. Підкуп, хабарництво, лихварство, лобізм, фаворитизм, кумівство, непотизм, протекціонізм, казнокрадство, білокомірцева злочинність, клептократія — ось неповний перелік синонімів корупції, її проявів, форм та елементів у різних країнах на різних етапах її розвитку. Крім цього, корупція — настільки складне системно-структурне соціальне явище, що в його рамках деякі дослідники справедливо виділяють політичну [1, с. 33], економічну , організовану , побутову та деякі інші різновиди корупції, які в свою чергу є системами другого порядку.

Характеристика корупції була б неповною без звернення до міжнародних правових актів та актів національного законодавства, які так чи інакше присвячені цій проблематиці. Свого часу у Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки мова йшла про те, що у правовому відношенні корупція становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки, але єдиних за своєю суттю діянь, інших правопорушень (кримінальних, адміністративних, цивільно-правових та дисциплінарних), а також порушення етики поведінки посадових осіб, пов’язаних із вчиненням цих діянь.

У міжнародних документах, як правило, не міститься чітка дефініція, яка б окреслювала рамки цього явища, а наводиться перелік його проявів.

Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією, ратифікована Верховною Радою України 18 жовтня 2006 р., до заходів, які необхідно вжити на національному рівні (по суті появи корупції) відносить: давання та одержання хабара національними державними посадовими особами; хабарництво членів національних представницьких органів; хабарництво іноземних державних посадових осіб; хабарництво членів іноземних представницьких органів; давання та одержання хабара у приватному секторі; хабарництво посадових осіб міжнародних організацій; хабарництво членів міжнародних парламентських асамблей; хабарництво суддів і посадових осіб міжнародних судів; зловживання впливом; відмивання доходів, отриманих від злочинів, пов'язаних із корупцією; злочини, що пов’язані із операціями з рахунками. Слід відмітити, що конвенція зводить корупцію до хабарництва, а також те, що в перелік корупційних діянь включене не тільки хабарництво державних чиновників, а й хабарництво приватних управлінців, іноземних посадових осіб і посадових осіб міжнародних організацій.

У Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, яка теж ратифікована Верховною Радою України 18 жовтня 2006 р., в главі III йде мова про підкуп національних державних посадових осіб; підкуп іноземних державних посадових осіб і посадових осіб міжурядових організацій; розкрадання, неправомірне привласнення або інше нецільове використання майна державною посадовою особою; зловживання впливом; зловживання службовим становищем; незаконне збагачення; підкуп у приватному секторі; розкрадання майна в приватному секторі; відмивання доходів, здобутих злочинним шляхом; приховування (мається на увазі приховання або безперервне утримання майна особою, якщо їй відомо, що таке майно здобуте у результаті будь-якого із злочинів, що визначений цією Конвенцією); перешкоджання здійсненню правосуддя.

З урахуванням сказаного та на основі вищезгаданих визначень можна сформулювати таке поняття корупції:

Корупція — це поширене деструктивне соціальне явище, різновид соціальної практики, що охоплює усю сукупність діянь, за які передбачається конституційна, кримінальна, цивільно-правова, адміністративна та дисциплінарна відповідальність (у тому числі порушення норм моралі) і полягає у задоволенні особами, які виконують публічні функції, приватних інтересів на підставі та завдяки цим функціям. До корупції також належать правопорушення інших осіб, які створюють умови або є приховуванням чи потуранням вищезазначених зловживань.

Література

1. Мельник М. І. Корупція — корозія влади (соціальна сутність, тенденції та наслідки, заходи протидії) : монографія. — К. : Юрид. думка, 2004.

2. Кабанов П. А. Коррупция как объект криминологического анализа: основные исследовательские подходи в современной российской криминологии // Следователь. — 2002. — № 8. — С. 58.

3. Сайгитов У. Т. Понятие коррупции как формы организованной преступности // Российский следователь. — 2003. — № 4. — С. 38.