Перетятько О.І.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Основні типи заперечних інтенцій в офіційно-діловому дискурсі

Основними типами заперечних інтенцій, які використовуються в офіційно-діловому дискурсі вважаються непогодження, заперечення, заборона, відхилення. З метою відмежування інтенцій, що лежать в основі відмови, від заперечних інтенцій інших типів спробуємо визначити суттєві риси кожного типу. Вирішення цього питання сприятиме визначенню логіко-прагматичної основи досліджуваного мовленнєвого феномену, оскільки основою задуму та формування мовленнєвої дії є комунікативно-інтенційна установка мовця як спрямованість висловлювання на вирішення певного завдання спілкування.

Непогодження полягає у визнанні недійсності, неправильності стверджувального партнером пропозиційного змісту, констатації нетотожності точок зору, як правило, двох суб’єктів мовлення щодо якогось явища дійсності або висловлення мовцем непідтримки якогось висловлювання іншого суб’єкта мовлення.

Іллокутивними силами, заснованими на даному типі інтенцій мовця, є незгода, оскарження, протест, сумнів в різних дискурсах, а також в офіційно-діловому. Установка непогодження вимагає від мовця наявності певного уявлення про певний стан речей; одержання ним певного висловлювання, що містить відповідну установку реципієнта щодо стану речей; встановлення того, що висловлювання партнера суперечить його власним знанням про стан речей; бажання скоректувати установку партнера з огляду на свою комунікативну мету; визначення програми дій на основі власних інтенцій; відповідно до цієї програми та даних комунікативного контексту актуалізації придатних мовних та немовних засобів; фіксації дій заперечного висловлювання на партнера, оскільки вона утворює передумову для продовження розмови.

Заперечення в діловому дискурсі вказує на множину тих заперечних інтенцій, які визначаються негативною реакцією на ініціальний пропозиційний зміст, виражений питальною формою, тобто презентує особливий випадок реактивного кроку в секреції «питання – відповідь».

Характерним для інтенції заперечення є наявність у реципієнта певного знання про певний стан речей чи істотні його частини, «когнітивного дефіциту», тобто відсутність достатньої інформації для його оцінки, а також бажання бути поінформованим про правильність/неправильність стану речей у певній ситуації та передбачення відповідної поінформованості партнера. Мовець, що реалізує інтенцію заперечення , акустично та змістовно розуміє ініціальний акт запитання, володіє необхідним для відповіді знанням про певний стан речей, визнає загальні умови здійснення відповіді в даній комунікативній ситуації та готовий поділитися знанням, пов’язаним із запитанням.

Огляд зазначених умов дає можливість припустити, що заперечення представляє не стільки конфлікт установок мовця та слухача, скільки установку невизначеності реципієнта з точки зору доречності та/або оцінки певного стану речей. Реципієнт, ставлячи свої запитання, спрямований на усунення цієї незадовільної для нього невизначеності, очікуючи від опитуваного висловлення його знання, відповідно до змісту питання.

Інтенції заборони реалізують мовленнєві дії, з допомогою яких блокуються дії партнера. Основою всіх іллокутивних сил заборони (попередження) є конфлікт установок, коли інтенція мовця спрямовується безпосередньо на дію реципієнта і лише вторинно впливає на установки реципієнта щодо попередньо висловленої пропозиції.

Інтенції відхилення, засновані на конфлікті установок, спричиняються ініціальним актом реципієнта з функцією певної вимоги. На відміну від розглянутих вище типів заперечних реакцій, інтенції відхилення забезпечуються роллю адресата, на якого спрямований певний стимул і метою якого є відповідно до своїх заперечних установок не виконати вимоги реципієнта.

Мовець, який реалізує інтенцію відхилення в офіційно-діловому дискурсі одержує та розпізнає вимогу до здійснення бажаної реципієнтом мовленнєвої дії; знає, що на основі соціальних конвенцій співрозмовник має право вимагати від нього здійснення цієї дії; знає, що здійснення дії, яка вимагається, є можливим; знає, що він володіє передумовами / якостями для здійснення дії, яка вимагається; через суб’єктивні або об’єктивні причини не готовий до здійснення цієї дії; ігнорує здійснення цієї дії або здійснює відхилення пропонованої дії експліцитно / імпліцитно.

Стає очевидним, що основою для розгляду іллокутивного потенціалу відмови можна вважати інтенції відхилення, тобто заперечення, оскільки лише інтенції цього типу передбачають основною своєю функцією нездійснення запропонованого партнером пропозиційного змісту (інтенційно характерне відмові як мовленнєвому акту).

Література

1. Амиров А.Т. Имплицитное отрицание в современном английском языке / Асиф Таривердиевич. – Автореф канд. дис. М., 2001. – 124с.

2. Діброва В. А. Класифікація типів заперечення / Валентина Анатоліївна Діброва // Система і структура східно-слов’янських мов: зб. наук. пр. – К.: Знання України, 2008. – 306с.

3. Осовська І.М. Мовленнєвий акт відмови. Критерії визначення та види / Інна Михайлівна. – К.: Логос, 2001. – 467с.

4. Рудик І.М. Мовленнєві характеристики категорій підтвердження та заперечення / Ірина Миколаївна Рудик // Вісник Київського лінгвістичного університету. – Серія Філологія. – 2008. – 200с.