Право/10. Хозяйственное право

Чигиринський С.В., Мирошніченко М.О.

студенти IV курсу, напряму підготовки «Правознавство»

Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля, Україна

Електронні докази в господарському процесі

Кожен день новини інформують про нові досягнення в IT-технологіях та їх використання у повсякденному житті. Сьогодні електронне спілкування та листування вийшло на перші шпальта при укладанні різного роду договорів, погодження умов виконання контрактів та вирішення інших питань. Комунікації забезпечуються Skype-конференціями, електронним листуванням, телефонними переговорами та іншими засобами зв'язку. Важлива інформація та документи, можуть міститися тільки в електронному виді та Інтернені. Це може викликати труднощі щодо їх використання у суді.

В Господарському процесуальному кодексі України (далі — ГПК) не знаходять відображення досягнення останніх років у науці та техніці. Норми, які регулюють використання електронніх листів та носіїв електронної інформації в ГПК відсутні.

Також відсутня усталена єдина практика господарських судів щодо використання електронних документів в якості доказів, що може призвести до порушення права на захист. Щоб цього уникнути треба регулярно удосконалювати. А для цього, потрібна якісна і сучасна нормативна база, яка враховує сучасні реалії життя.

В Росії внесені відповідні зміни в законодавство. Відповідно до ч.3 ст.75 Арбітражного процесуального кодексу РФ документи, отримані за допомогою факсимільного, електронного чи іншого зв'язку, у тому числі з використанням мережі Інтернет допускаються в якості письмових доказів [2, с.32]. В перелік також входять документі завізовані електронним цифровим підписом або іншим аналогом власного підпису відповідної особи.

В Україні у ч. 2 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 р. закріплена норма, згідно якої допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися лише на підставі того, що він має електронну форму [1]. Але цей закон не знайшов свого втіленні в ГПК, що гальмує процес використання доказів на електронних носіях у господарських процесах.

Фахівцями розроблені різні способи легалізації електронних документів у господарських процесах:

- нотаріальне завірення листів, договорів, контрактів. Для цього використовуються положення ч. 4 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», згідно яких нотаріальне посвідчення цивільно-правової угоди, укладеної шляхом створення електронного документа, здійснюється у певному порядку, передбаченому законом;

- прирівнювання електронних документів до письмових. В суд матеріали електронного листування надаються в роздрукованому на папері вигляді і являють собою вже письмові джерела інформації. Але в такому випадку суд буде оцінювати вже не електронні, а письмові докази. Як зуважив А.Т. Боннер, «будь-який електронний документ може бути перетворений в зрозумілу форму. Однак після такого перетворення він по суті перестає бути електронним і стає традиційним документом» [4, с.145]. Таке перетворення електронних документів пов'язано ще і з тим, що саме письмові документи є єдино прийнятними для зберігання у матеріалах справи [5, с.100];

- використання сторонами електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП) при укладанні угод в електронному вигляд, з урахуванням ст. 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 р. Відповідно до ч. 1 ст. 3 цього Закону ЕЦП за своїм правовим статусом дорівнюється до підпису уповноваженої особи. Присутність електронного підпису на документі, усуває всі ризики, пов'язані з його електронною формою;

- вказівка на використання документів в електронному вигляді в самому тексті договору. Юрист компанії «Гольцблат і партнери» Є.Трусова радить включати в договір посилання на те, що за відсутності доказів його фальсифікації електронне листування визнається сторонами нарівні з іншими документами на паперових носіях [6]. Також можливо використати такий прийом підтвердження змісту електронних листів, як посилання на них в подальшому електронному спілкуванні.

Вважаємо можливим вирішити в Україні проблему використання засобів доказування і доказів на електронних носіях в господарському процесі таким чином:

1) На законодавчому рівні доповнити ГПК України нормами, що визнають юридичну силу документів на електронних носіях та розміщених в Інтернеті, які додаються до матеріалів справи при розгляді господарських позовів.

2) Разом з тим, в той момент, коли будуть розширені межі допустимості доказів і з'являться нові джерела фактичних даних, виникне необхідність у спеціальних нормах, що визначають гарантії достовірності отриманих відомостей. Наприклад, як визначити, чи було те чи інше електронне повідомлення надіслано з належного поштової скриньки належним суб'єктом? Фахівцями встановлено, що технічно цілком можливо встановити, з якого саме комп'ютера був відправлений той або інший документ, однак вельми скрутно персоніфікувати його відправника [3, с.86]. Але є ще проблема: в документи на електронних носіях легко внести правки та зміни, що завжди породжуватиме сумнівив у їх достовірності. Для цього потрібно розробити узагальнення судової практики (роз’яснення ВГСУ), яке б регулювало дане питання.

3) В ході судового розгляду справ часто виникає необхідність визначити, хто насправді є власником того чи іншого веб-сайту або хто розмістив певний документ. Багато суддів не розуміють як це можливо визначити і розглядають це, як нездійсненне завдання. Проте Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові «Про застосування судами норм законодавства про захист авторського права і суміжних прав» від 04.06.2010 р. роз'яснив, що в такому випадку суд може витребувати відомості про власника веб-сайту у адміністратора системи реєстрації та обліку доменних найменувань і адрес українського сегмента мережі Інтернет.

Законодавцем має враховуватись те, що по всьому світу щоденно здійснюється більше 10 млрд. електронніх спілкувань, більшість яких пов’язана с бізнес-процесами.

Будемо сподіватися, що в найближчий час законодавець внесе доповнення до ст.32 ГПК України про використання доказів на електронних носіях і розміщених в Інтернеті. Це дозволить сторонам судових процесів надавати і використовувати електронні засоби доказування, якщо вони дозволяють встановити зміст електронного документа, його одержувача і відправника, а також отримані законними способами. Враховуючи світову практику, суди незабаром почнуть не нехтувати ними, а оцінювати дані докази з урахуванням властивостей допустимості, належності, достовірності та у взаємозв'язку з іншими доказами.

Література:

1. «Електронні докази у господарському процесі: проблеми формалізації. О.О. Присяжнюк, О.П. Євсєєв, Національний університет «Юридична академія України ім.Я.Мудрого», м.Харків, 2011, [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.library.univ.kiev.ua/ukr/elcat/new/detail.php3?doc_id=1494486.

2. Арбітражний процесуальний кодекс РФ. - М.: Ексмо, 2010. - 176 с.

3. Боннер А.Т. Доказательственное значение информации, полученной из Интернета / А. Т. Боннер // Закон. - 2007. - № 12. - С. 85-98.

4. Боннер А. Т. Електронний документ як доказ у цивільному та арбітражному процесі / А. Т. Боннер // Закон. - 2009. - N ° 11. - С. 141-157.

5. Булгакова І. В. Електронні докази в господарському процессе: Поняття і порядок! Застосування / І. В. Булгакова // Вісник господарського судочинства. - 2011. - № 2. - С. 98-103.

6. Трусова Є. Електронне листування / Олена Трусова. – [Електронний ресурс]. -Режим доступу: http: www.medialaw.ru.