Право / 9. Цивільне право

Салацька О.Р., Артем’єва М.С.

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля, Україна

Конституційне право на житло в Україні

Житло – одна з основних матеріальних умов життя людини. Потреба людини в житлі виникає з моменту її народження, зберігається протягом усього життя і припиняється після смерті. Отже, задоволення потреби людини в житлі – дуже важливе соціальне завдання. Забезпеченість громадян певної країни житлом є одним з найконкретніших показників добробуту всього народу.

Крім того, право на житло є необхідним правом людини для її достойного життя. Виходячи з рівня життя в українській державі, мінімального прожиткового мінімуму, мінімальних заробітних плат, а також статистики середньої вартості на житло можна побачити наявну проблему у реалізації цього права людини в Україні [3, с. 85].

Підсумовуючи вищенаведене, можна дійти до висновку про актуальність та необхідність розуміння змісту поняття права на житло в Україні з позиції законодавства.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло [1, ст. 47].

Право на житло тісно пов’язане з обов’язками інших фізичних і юридичних осіб і державних органів щодо створення відповідних умов, охорони, захисту та відтворення житлових прав людини й громадянина.

Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі чинного закону і за рішенням компетентного суду. [1, ст. 47].

Крім того, невідчужуваність права на житло прямо передбачено в ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР, відповідно до якого ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом [2, ст. 9].

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 КУ утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Для задоволення потреб громадян в житлі держава зобов’язана виконувати цілий комплекс дій, таких як розвиток будівельної індустрії, здійснення програм будівництва житла, забезпечення справедливого розподілу житлової площі, охорона житлового фонду тощо. Саме тоді і виникають правові відносини між державою та людиною, громадянином.

Отже, право на житло – це право людини мати житло і перебувати в частині житлових інтересів під захистом держави [4, с. 194].

Конституційне право громадян на житло має складний зміст і може бути зведене до наступних основних юридичних можливостей:

– можливість придбання житлового приміщення у власність або одержання його зазначеними в законі способами у користування;

– можливість отримання громадянином у встановлених законом випадках і порядку фінансової допомоги з боку держави для придбання житлового приміщення або поліпшення наявних житлових умов;

– можливість стабільного і вільного від стороннього незаконного вторгнення користування займаним житловим приміщенням;

– можливість використання житлового приміщення не тільки для проживання громадянина та членів його сім’ї, а й передачі житлового приміщення з дотриманням певних умов для проживання іншим громадянам на підставі договорів піднайму, оренди або в якості тимчасових мешканців;

– забезпечення в житлових будинках здорового середовища проживання;

– забезпечення захисту людини і громадянина від довільного позбавлення житла [5, с. 47].

Закріплення в Конституції права на житло є дуже важливим, оскільки воно затверджує право кожного вільно обирати та володіти житлом та мати гарантовану можливість забезпечити ним себе та свою сім’ю в будь-який не заборонений законом спосіб, а також гарантію неможливості довільного позбавлення свого житла та незаконного проникнення до нього.

Проте, процеси, що на сьогоднішній день відбуваються в Україні, свідчать про необхідність удосконалення політики, яка проводиться державою в різних сферах життя. Важливим фактором тут став процес оновлення законодавства, який, втім, майже не торкнувся житлового законодавства України, основою якого дотепер залишається Житловий кодекс УРСР.

Література:

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Житловий кодекс УРСР від 30 червня 1983 р. № 5464-Х (станом на 12 лютого 2015 р.) // Відомості Верховної Ради. – 1983. – Додаток до № 28. – Ст. 573.

3. Право на житло за законодавством України: значення та зміст / К. С. Борисова // Юридичний науковий електронний журнал Інституту держава і права імені В. М. Корецького Національної академії наук. – 2014. – № 4. – С. 85-87.

4. Шляхтун П. П. Конституційне право України: Підручник / П. П. Шляхтун. – К.: «Освіта України», КНТ, 2008. – 592 с.

5. Деякі проблемні аспекти конституційного права на житло за законодавством України / К. С. Борисова // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – 2015. – Вип. 14 (1). – С. 46-48.