К.Д.Лапініс, Ю.Ю.Булатова

Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля

Проблеми житлової політики в Україні та шляхи їх вирішення

Конституція України  у ст.47 передбачає, що кожен громадянин має право на житло. Відповідно до Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на такий життєвий рiвень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхiдне соцiальне обслуговування, який є необхiдним для пiдтримання здоров'я i добробуту її самої та її сiм'ї (ст. 25).[1,2]

Одним із ключових факторів добробуту суспільства та на шляху досягнення ним соціальних благ та цілей завжди було і залишається житло. Яскравим показником успішності державної політики, причому навіть більш точний, ніж показник економічного зростання країни є забезпеченість громадян житлом. Якщо рівень життя населення дуже низький, то житлове питання стає найбільш важливим серед усіх інших соціальних проблем.

Питання забезпечення громадян житлом є надзвичайно болючим для сучасної України, яка одержала у спадок від СРСР величезні черги на одержання житла, а впровадження ринкових відносин ще більш загострило цю проблему. На сьогоднішній день українське суспільство, яке так прагне розвитку, світового визнання, європейського рівня життя, має вирішити для себе якнайшвидше питання житлового забезпечення, оскільки цей показник вказує на рівень життя нації, на наявність і кількісну характеристику прошарку середнього класу, розвиток економіки та правову справедливість в державі. [5]

На запитання: чи можна вважати, що Україна має чіткий порядок забезпечення громадян житлом і чи здійснюється таке забезпечення належним чином, чи створюються сприятливі умови проживання для громадян, – на сьогодні відповідь негативна. Такий стан речей можна пояснити суперечливістю і застарілістю чинного житлового законодавства і його нездатністю регулювати той рівень суспільних відносин, який фактично сформувався в Україні. За таких умов жодна країна і суспільна інституція не здатна діяти у відповідності до законодавства та ефективно виконувати свої функції. Зокрема, аналіз ст. 9 Житлового кодексу Української РСР дозволяє зробити висновок, що «будь-який громадянин має право на безоплатне отримання житла». Водночас, Конституція України наділяє таким правом лише соціально незахищені верстви населення (ст. 47). Постає логічне питання: невже Конституція України у порівнянні із Житловим кодексом наділяє громадянина меншим обсягом прав? Насправді ж, під час застосування положень Житлового кодексу 1983 року та Конституції України відбулось переплетіння правових норм, які належать різним часовим епохам суспільного розвитку. Конституція України орієнтована на розвиток приватної власності, що є цілком прийнятним для держави з ринковою економікою, а Житловий кодекс УРСР був написаний для соціалістичних програм радянської держави, але чомусь продовжує існувати і в наш час. [6]

Крім того, варто згадати й про те, що в Україні існує Концепція державної житлової політики написана ще у 1995 році , де зазначено, що "метою державної житлової політики є створення умов для реалізації права громадян на житло, розширення житлового будівництва, поліпшення утримання та схоронності житлового фонду". Відповідно до цієї Концепції, державна житлова політика передбачає безпосереднє надання державою допомоги населенню. У цій програмі передбачено:

· безумовне забезпечення громадян, які потребують поліпшення житлових умов, земельними ділянками під індивідуальну забудову;

· соціальний захист населення, у зв'язку з переходом до самоокупної системи експлуатації житла і наданням житлово-комунальних послуг за їх собівартістю;

· розширення мережі спеціалізованих будинків для тимчасового проживання громадян (гуртожитків, будинків-інтернатів, готелів-притулків). [4]

Через обмеженість бюджетних ресурсів, державі досить важко виконувати ці зобов’язання навіть через 20 років після затвердження Концепції. Варто вже давно зробити висновок, що, можливо, замість безпосереднього надання матеріальної допомоги населенню, необхідно зосередити свою увагу на ефективному регулюванні ринку житла в Україні? Оскільки в нашій країні соціальне житло зводиться не державою, а приватними будівельними компаніями, і держава фактично не має змоги скеровувати ринок житлобудівництва, то ефективніше буде скористатися досвідом зарубіжних країн, наприклад, Польщі, де мета усієї житлової політики спрямована на зниження собівартості будівництва. За таких умов, подібні шляхи реалізації державних житлових програм є набагато реалістичнішими, а отже будуть краще впроваджуватися у життя населення. [6]

В Україні фактично продовжують діяти, сформовані ще за радянських часів, стандарти забезпечення населення житлом. Діє радянський житловий кодекс. На жаль, держава з величезним потенціалом і працелюбним народом не змогла своєчасно підлаштувати необхідну правову базу під реалії сьогодення, відпрацювати організаційні й економічні аспекти програм забезпечення соціально незахищених верств населення житлом, а отже, покинула свій народ напризволяще. Сподіваймося, що найближчим часом законотворень спромогнется до написання нового Житлового кодексу України, адаптованого під сучасну європейську країну з ринковою економікою, і народ нарешті відчує підтримку держави та реалізує своє конституційне право на житло.

Література:
1.Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

2. Загальна декларація прав людини 10.12.1948

3.Житловий кодекс Української РСР від 30.06.1983 № 5464-X

4. Концепція державної житлової політики від 30.06.1995 № 254к/95-ВР

5.Стаття «Правові аспекти вирішення житлової проблеми в Україні», Львов В.Є., Коляда О.О. (м. Запоріжжя)-[Електр.ресурс]- www.zgia.zp.ua

6. Стаття «Правові колізії у житловому законодавстві» Куліков Олександр –-[Електр.ресурс]- www.justinian.com.ua