Пігур Д.О, Ватченко Ю.А., студентки 4 курсу спеціальності «Правознавство»

Дніпропетровський університет Альфреда Нобеля

Проблеми визначення поняття «житло» в законодавстві України

На сьогоднішній день стає важливим питанням усвідомлення для людини поняття змісту, значення житла права на житло, закріпленого в ст. 47 КУ, де зазначено, що держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду [1]. Право на житло закріплено не тільки в Конституції України, але і відповідно до п. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право на житло – одне з основних соціально-економічних прав людини. Відповідно до Загальної декларації прав людини кожен має право на такий життєвий рівень, включаючи житло, який є необхідним для підтримання його здоров’я і добробуту його самого та його сім’ї [2]. Закріплене права на житло має бути досконала характеристика самого поняття «житло» При цьому важливою залишається проблема розв’язання питання: чи можна відносити до категорії «житло» самочинно збудовані будівлі, різного роду споруди (гараж, сарай), які використовуються для тимчасового чи постійного проживання людей [3]. Проблеми, пов’язані з визначенням самого поняття, вида, ознаки житла, не є новими в юридичній літературі. На сьогоденному етапі розвитку людства не дивлячись на те, що у вітчизнянних роках житловим питанням приділяється належна увага, конкретного визначення поняття житла не існує, а це призводить до неоднозначного його розуміння і, як наслідок, неправильного правозастосування. Зараз нормотворчими органами різних рівнів використовується поняття «житло». У той же час єдиного тлумачення змісту цього поняття та його ознак у законодавстві не наведено. Проаналізувавши праці вітчизняних науковців та вчених (Б. Винника, М. Галянтича, Г. Гогоца, Є. Мічуріна, П. Сєдугіна, М. Скаржинського, Н. Тульчевської та ін.), які досліджують проблеми житлового права, науковці по різному розкривають поняття житла так що практика та теорія житлового права України потребує додаткового висвітлення поняття «житло» та його ознак. Також поняття «житлове приміщення», що також вживається, у свою чергу має певні недоліки, адже у житловому приміщенні знаходиться також нежитлові приміщення — комори, балкони, лоджії. Отже, виникає деяка колізія понять. Закріплення у законодавстві України чіткого визначення поняття «житло», безумовно, є необхідним. Проблема визначення поняття «житло» полягає в тому, що часто виникає потреба у відмежуванні жилого приміщення від нежилого. Практичне значення відмежування житлового приміщення від нежитлового полягає перш за все в тому, що до житлових і нежитлових будинків висуваються різні державні будівельні норми. Крім того, особа не може бути зареєстрованою у приміщенні, що не визнано житловим (наприклад, дача, садовий будинок). Основна відмінність житла від нежитлових будівель полягає у різному їх призначенні. Перші призначені для постійного чи тимчасового проживання фізичних осіб, а другі використовуються для потреб промислового характеру, як об'єкти інфраструктури, адміністративні заклади тощо. До житла, через його призначення, пред’являються спеціальні вимоги щодо санітарно-технічного стану [4]. Поняття «житло» є досить складним та неоднозначним. Вживання його в різних значеннях переважно зумовлене істотними відмінностями змісту терміна «житло» в різних галузях права. Житло є традиційним інститутом житлового права як комплексної галузі законодавства, якою регулюються відносини, пов’язані із задоволенням потреб людини в житлі. Нарівні з поняттям «житло» чинне житлове законодавство використовує суміжні поняття. Так, згідно, а саме ст. 4 Житлового кодексу України УРСР (далі - ЖК УРСР), житловий фонд утворюють житлові будинки, що знаходяться на території держави. Окрім цього, в ст. 6 ЖК УРСР і далі вживається поняття «жиле приміщення», яким охоплюються і нежилі за своїм функціональним призначенням приміщення, що є його частиною (комори, балкони, лоджії тощо) Враховуючи викладене вище хотілося б зробити висновок:
Відсутність законодавчої дефініції поняття «житло» є однією із проблем правового регулювання житлових відносин. Встановлення єдиного визначення, яке б охоплювало усі можливі види житлових помешкань, є нагальним завданням законодавця. Застосування різних режимів регулювання до окремих видів житла є виправданим тільки у тих випадках, коли це зумовлено їх специфічними властивостями. Відсутність уніфікованих ознак житла, вимог до нього приводить до потенційної можливості порушень прав громадян на житло. Закріплення у законодавстві України чіткого визначення поняття «житло» є необхідним з огляду на проблему необхідності відмежування жилого приміщення від нежилого. Практичне значення відмежування жилого приміщення від нежитлового полягає перш за все в тому, що до житлових і нежитлових будинків висуваються різні державні будівельні норми. Крім того, особа не може бути зареєстрованою у приміщенні, що не визнано житловим (наприклад, дача, садовий будинок).

Науковий керівник: Тодорошко Тетяна Андріївна, старший викладач кафедри права Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України : прийнята на 5-й сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – К. :Парлам. вид-во, 2010. – 63 с.

2. Загальна декларація прав людини вiд 10.12.1948 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_015

3. Винник Б. Поняття «житло» в законодавстві України та його правове значення // Юридичний журнал: Аналітичні матеріали, коментарі, судова практика / МОН України, НПУ ім. Драгоманова; Ін-т політології та ін. — Київ, 2005. — № 12: Дайджест 2005. — С. 24−29

4. Давидова Н. О. Поняття «житло»: українське та європейське розуміння // Юридичний вісник України. — 2009. — № 25. — С. 31−34.