Здобувач кафедри економіки підприємств міського господарства. Мясников В.О.

Харківський національний університет міського господарства ім. О.М.Бекетова

Концептуальні основи формування інноваційного потенціалу машинобудівних підприємств

В сучасних економічних умовах відбувається посилення і загострення конкуренції між підприємствами машинобудування, і все більш важливим фактором успіху стає ступінь інноваційної активності підприємств, залучених до конкурентної боротьби за споживача та нові ринку збуту. Динамічність ринкового середовища не дає господарюючим суб'єктам можливості передбачити з високим ступенем точності, який саме інноваційний продукт, випущений на ринок, буде мати успіх. Основним фактором успіху інновації на ринку є наявність у підприємства високого інноваційного потенціалу. Однак саме по собі наявність високого інноваційного потенціалу не гарантує успішне впровадження інновації: особливу роль відіграє ефективне управління інноваційним потенціалом, що забезпечує високі конкурентні переваги.

Інноваційний потенціал підприємства виступає у якості одного із найважливіших компонентів загального економічного потенціалу. Інноваційний потенціал підприємства - це міра готовності виконати завдання, що забезпечують досягнення поставленої інноваційної цілі, тобто міра готовності до реалізації проекту. Так, ресурсна складова інноваційного потенціалу залежить від можливостей використання кожного одиничного господарського ресурсу в інноваційному процесі. Інтенсифікація інноваційної діяльності дозволяє підвищити ефективність використання ресурсної складової, а звідси й інноваційного потенціалу в цілому. Головним принципом виділення ресурсних елементів потенціалу є їх функціональна роль в інноваційному процесі. Ця складова передбачає матеріально-технічні, інформаційні, фінансові, людські ресурси, які в свою чергу теж поділяються на частини, існуючі в безпосередньому зв’язку та взаємозалежності. Кожна зі складових грає важливу роль, впливаючи на якісну та кількісну оцінку інноваційного потенціалу. З погляду ресурсного підходу інноваційний потенціал підприємства — сукупність взаємодіючих і взаємопов’язаних кадрових, науково-технічних, виробничо-технологічних і фінансово-економічних ресурсів, необхідних для здійснення інноваційної діяльності, які здатні продукувати інновації за наявності сприятливих умов.

Основною рушійною силою інноваційного потенціалу є модель «вплив - реакція - вплив ». Суть її полягає в тому, що господарюючий суб'єкт постійно відчуває певні дії з боку зовнішньої середовища: посилення конкуренції, взаємини з постачальниками, державна політика в області бізнесу та ін. Внаслідок цього у господарюючого суб'єкта формується реакція, що дозволяє йому продовжувати існувати на ринку або призводить його до реструктуризації або до банкрутства. Таким чином, інноваційний потенціал схильний до постійних впливів зовнішнього середовища і для швидкої та ефективної реакції необхідно правильно оцінювати поточний стан всіх складових його елементів.

Інноваційний потенціал підприємства машинобудування формується протягом усього життєвого циклу господарюючого суб'єкта, причому це пов'язано з декількома факторами: по-перше, збільшення числа рутин дозволяє накопичити певний досвід у вирішенні тих чи інших завдань, які використовується в поточній діяльності; по-друге, є певний набір реакцій, які можуть відповідати на дії з боку зовнішньої середовища; по-третє, підприємство вже має досвід подолання як внутрішніх, так і зовнішніх бар'єрів.

Класифікацію інноваційних бар'єрів доцільно проводити за такими ознаками, як ступінь подолання (легкі, важкі, непереборні бар'єри), джерела виникнення (зовнішні і внутрішні бар'єри) і функціональна сфери діяльності підприємства (науково-технічні, виробничі, кадрові, маркетингові, організаційно-управлінські бар'єри ). Використання подібної класифікації дозволяє підвищити ефективність управління інноваційним потенціалом підприємства.

Ефективність управління інноваційним потенціалом підприємства визначається комплексним підходом до постановки та вирішення його основних завдань. Основними завданнями управління інноваційним потенціалом підприємства є: планування і придбання ресурсів, необхідних для досягнення інноваційної мети (формування ІПП), кількісне і якісне поліпшення стану ІПП (нарощування ІПП) і перетворення компонентів інноваційного потенціалу в кінцевий інноваційний продукт (реалізація ІПП). Основою системного вивчення інноваційного потенціалу підприємства як об'єкта управління є дослідження процесу реалізації основних функцій управління (планування і прогнозування, організація і координація, мотивація і стимулювання, контроль та оцінка) по відношенню до компонентів ІПП.

Значну роль в успішному управлінні інноваційним потенціалом підприємства відіграє його оцінка, яка повинна виражати ступінь забезпеченості компонентами інноваційного потенціалу (людськими, матеріально-природними, техніко- технологічними, інституційними, організаційними, інформаційними ресурсами) різних сфер діяльності підприємства (виробничої, науково-технічної , кадрової, маркетингової, управлінської).

Таким чином, слід зазначити, що найбільш обґрунтованим є визначення інноваційного потенціалу підприємства як здатності, що характеризує граничні можливості підприємства для здійснення інноваційної діяльності. Інноваційний потенціал набуває якісних характеристик тільки в результаті взаємозв’язку і взаємодії його складових елементів та забезпечує високий рівень конкурентостійкості машинобудівних підприємств.