Географія та геологія / Економічна географія

Швець В. А., Поливана А.С.

Вінницький державний педагогічний університет ім. М. Коцюбинськго, Україна

ТЕРИТОРІАЛЬНА СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

Сільськогосподарське виробництво має певні особливості розміщення і територіальної спеціалізації. Ця галузь тісно пов'язана з географічною специфікою ґрунтово-кліматичних ресурсів, що, як відомо, мають в Україні зональні особливості.

Територіальна спеціалізація сільського господарства — це орієнтація певного регіону на випуск тих чи інших видів переважно товарної (що йде за його межі) продукції землеробства, тваринництва та інших галузей.

Виділяють три сільськогосподарські зони — лісову, лісостепову, степову, два гірські регіони — Карпатський і Кримський, а також позазональні приміські території.

До лісової зони входить північна частина України, яка в основному збігається з територією Українського Полісся. Ця зона спеціалізується на виробництві такої типової для її ґрунтово-кліматичних умов продукції землеробства, як озиме жито, овес, картопля, льон-довгунець тощо. Тваринницька галузь має молочну, молочно-м'ясну і м'ясо-сальну спеціалізацію. Лісова зона характеризується значною заболоченістю території, її заторфованістю, густою мережею осушувальних каналів.

Українське Полісся — основний район зрошувальної меліорації країни. Значні площі Київського, Житомирського і Рівненського Полісся мають підвищену радіоактивність; так звана при-чорнобильська 30-кілометрова зона вибула з господарського обороту, передусім з сільськогосподарського.

Важливими напрямами розвитку землеробства і тваринництва Українського Полісся є впорядкування осушувальних меліоративних систем, економне і повніше використання сільськогосподарських угідь, вдосконалення сільського розселення і розвиток сіл відповідно до нових засад землекористування в ринкових умовах [1].

Зона Лісостепу займає центральну частину України, простягаючись із заходу на схід на 1000 км. Це — важливий район землеробства і тваринництва. Провідними галузями землеробства є зернове господарство, а саме — вирощування озимої пшениці, кукурудзи на зерно і зелений корм, ячменю.

Український Лісостеп — основний в Україні та один з найбільших у світі регіонів вирощування і переробки цукрових буряків. Тваринництво спеціалізується на розведенні великої рогатої худоби м'ясо-молочного і молочно-м'ясного напрямів, м'ясо-сальному свинарстві. За своїм великим ґрунтово-кліматичним потенціалом (родючі ґрунти, помірні температури, зволоженість тощо). Лісостеп України належить до винятково сприятливих для розвитку сільського господарства регіонів світу. Застосування сучасних технологій і передових технічних засобів дасть змогу значно збільшити тут випуск землеробської й тваринницької продукції.

Зона Степу займає в Україні найбільшу площу. У цілому природні умови зони сприятливі для вирощування багатьох сільськогосподарських культур. Це передусім зернові культури — озима пшениця, кукурудза на зерно і на зелений корм. Провідною технічною культурою є соняшник.

Товарними є виноградарство і садівництво, овочівництво, баштанництво. Головна галузь тваринництва — розведення великої рогатої худоби м'ясо-молочного і м'ясного напрямів. Вівчарство і свинарство мають допоміжне значення. Гарантовані та стабільні врожаї сільськогосподарських культур, особливо в засушливі роки, які бувають тут досить часто, можливі лише при широкому застосуванні зрошувальної меліорації. У зоні є всі необхідні передумови для перетворення її на один з найбільших районів Європи з вирощування озимої пшениці.

Основний шлях розвитку в зоні Степу землеробства і тваринництва — розбудова і реконструкція зрошувальних систем відповідно до сучасних вимог [3].

Гірські райони Карпат і Криму. У цих районах провідною галуззю сільського господарства є тваринництво, зокрема розведення овець і великої рогатої худоби м'ясо-молочного напряму. Карпатські гірські полонини та Кримські яйли — місце випасу овець, великої рогатої худоби і коней.

У південнобережній частині Криму, особливо в низькій вузькій причорноморській смузі, переважає клімат північного Середземномор'я. Тут можна було б вирощувати деякі субтропічні культури. Однак невелика площа цієї території густо забудована, зайнята парками, скверами, дорогами, природоохоронними об'єктами. Для сільськогосподарського виробництва землі не залишається. Невеликі її ділянки переважно зайняті індивідуальними городами і садами. Лише на обмежених площах вирощуються виноград, деякі лікарські рослини.

Навколо великих міст і промислових центрів сформувалися приміські сільськогосподарські райони, які покликані задовольняти потреби населення міст в малотранспортабельній продукції землеробства і тваринництва (особливо в продукції, що швидко псується і погано зберігається або під час зберігання втрачає свої якості). Це свіже молоко і вироби з нього (сир, сметана), свіжі овочі, ягоди тощо, які у значних кількостях споживаються у великих і найбільших містах. Господарства цих районів переходять на цілорічне виробництво свіжої землеробської (в теплицях, парниках тощо) і тваринницької продукції.

Отже, територіальна спеціалізація сільського господарства характеризується певною специфікою, зональністю і має велике значення [2].

Література:

1. Балабанов Г.В., Кобзєв О.М., Семенченко Г.В. Трансформація структури сільськогосподарського виробництва України: регіональний аспект. – К., 2000.

2. Данилишин Б.М., Беженар В.Л., Лисецький А.С. Сільське господарство України: сучасний стан і перспективи розвитку. – К., 1998.

3. Пістун М.Д., Гуцал В.О., Провотар Н.І. Географія агропромислових комплексів. – К., 1997.