Михайлова А. О.

Луганський національний університет ім. Т. Шевченка

Музично-інтонаційна культура як важливий аспект формування особистості музиканта

Функціонування системи вищої освіти в сучасній Україні характеризується глибокими змінами, зумовленими євроінтеграційними процесами, суттєвим зростанням вимог до рівня підготовки фахівців, компетентність яких має сьогодні відповідати світовим стандартам. Оновлення системи вищої освіти в Україні зумовило необхідність вирішення завдань, пов’язаних з розвитком духовної культури особистості, оскільки їй належить визначна роль у формуванні нової Людини – освіченої, вихованої, культурної, здатної до самоосвіти, саморозвитку. Складовою частиною духовної культури особистості фахівців у галузі музичного мистецтва виступає музична культура, у структурі якої значне місце належить музично-інтонаційній культурі. Формування музично-інтонаційної культури є важливим завданням у процесі професійної підготовки студентів музичних спеціальностей, а її рівень є одним з ключових критеріїв оцінки їх готовності до музично-виконавської й музично-педагогічної діяльності.

Культура – це спадщина попередніх поколінь, сукупність матеріальних і духовних цінностей, створюваних людством, складова його духовно-суспільного буття. Культура відображає духовне і матеріальне життя як окремої людини, так і всього суспільства. Слово «культура» має дуже давнє походження і морфологічно походить від «культ» (лат.) – поклоніння, шанування, хвала і «ур» (лат.) – світло. Багато філософів визначають сутність культури через творчу здатність людини, бо людська діяльність необхідно з'єднує початок творчий і репродуктивний, креативний і традиціоналістський. Здатність до діяльності в усіх її проявах виникає з деяких притаманних людині якостей, а культура робить реальним те, що знаходиться у людини в потенційному стані. Наведемо деякі характерні визначення поняття «культура»: «... Під культурою ми розуміємо світ втілених цінностей, перетворену відповідно їм природу людини і його середовище – світ його матеріальної і духовної діяльності, соціальних інститутів і духовних досягнень. Культура є продуктом праці в найвищому і широкому сенсі цього слова – продукт творчої, перетворюючої і самовизначальної діяльності» [4]; «Культура являє собою єдність, цілісність, в якій розвиток одного боку, однієї сфери тісно пов'язаний з розвитком іншої» [2]; «Культура є змінювальна, розвиваюча соціальна природа людини. Людство перетворює природні умови свого існування, створюючи тим самим «другу природу», яку можна визначити як соціоприродна реальність» [3].

Нескладно помітити, що розкид поглядів на сутність культури досить широкий. Розглядаючи інтонаційну культуру як частину духовної культури, можна побачити, який облагороджуючий вплив робить інтонування на виконавців і слухачів, в той час, як в сучасних умовах перестав існувати масовий спів, знизилася зацікавленість ним, тобто власним співом. Не знаходячи в співі потреби, люди вважають пісні або безглуздими, або надто складними. Термін “інтонація” походить від латинського “intono” – “голосно промовляю” – й означає озвучування мови. Його головним виразником, так само як і в співі, є людський голос. Здатність людини виражати голосом свій внутрішній емоційний стан, реакцію на взаємодію із зовнішнім світом, його оцінку і ставлення до нього – той спільний корінь, з якого виростає і мовна, і музична інтонація.

За розумінням Б. Асаф’єва, музика є мистецтвом інтонованого смислу [1]. Тому її розуміння й виконання передбачає, насамперед, сприйняття й осягнення її інтонаційного змісту. Ускладнення самовираження людини супроводжувалось процесом інтонаційного добору, тобто закріплення в суспільній свідомості виражальних та соціально значущих інтонацій. Так з’явилися засадові інтонаційні формули, з яких складався арсенал художніх засобів музики та мистецтв, пов’язаних зі словом (поезія, театр). Ці типові інтонації формували інтонаційні словники епох, напрямів, стилів, жанрів, складали підґрунтя художнього спілкування. У зв’язку з цим, важливим завданням професійної підготовки майбутнього музиканта є формування його музично-інтонаційної культури, що характеризується знанням інтонаційних закономірностей музики, розвинутим інтонаційним слухом, здатністю відчувати, диференціювати й узагальнювати інтонаційні зв’язки в звуковисотній структурі музичного матеріалу, умінням музично-грамотно й переконливо інтонувати музику під час її виконання тощо.

Спираючись на загальновизнане розуміння культури особистості як складного системного утворення, змістовим ядром якого є ставлення людини до світу, музично-інтонаційну культуру можна трактувати як діяльність по засвоєнню суб'єктом (студентом) різноманітних інтонаційних (вокальних) текстів, яка виступає основою професійної підготовки студентів музичних спеціальностей. Музично-інтонаційна культура студентів музичних спеціальностей – важлива професійно-особистісна якість, необхідний елемент успішної самореалізації майбутнього спеціаліста. Музично-інтонаційну культуру ми розуміємо як комплексно-інтегративну системну якість, яка включає в себе як професійний, так й особистісно-ціннісний компоненти; мотиваційну, логіко-конструктивну й художньо-практичну складові. Ця якість, яка пронизує різноманітні життєві сфери студентів музичних спеціальностей – його пізнавальну діяльність й життєвий досвід, наукові знання й сприйняття витворів мистецтва, світоглядні критерії й систему ціннісних орієнтацій.

Література:

1. Асафьев Б. В. Избранные труды : в 5 т. – М. : Издательство Академии наук СССР, 1957. Т. 5. – 338 с.

2. Лихачев Д. С. Культура как ценностная среда // Новый мир. 1994. № 8. С. 8

3. Ойзерман Т.И. Проблема культуры в философии марксизма // Вопросы философии. 1983. № 7. С. 17.

4. Чавчавадзе, Н.З. Культура и ценности. – Тбилиси : Изд-во Мецниереба, 1984. – 170 с.