Секция. “Экономические науки” / 14.Экономическая теория.

К.е.н., Лісніченко О.О.

Харківський державний університет харчування та торгівлі, Україна

Розвиток кооперативного руху на півдні України в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Кооперативні товариства на Півдні України почали відкриватися у другій половині 60-х рр. ХІХ ст. за ініціативою місцевої інтелігенції та при фінансовій підтримці земств. Так, у 1867 р. було затверджено статут Одеського споживчого товариства «Збереження», у 1868 р. в Катеринославі виник кооператив «Бережливість», а в 1869 р. у Таврійській губернії відкрилося Севастопольське товариство споживачів [1]. Основним призначенням споживчих кооперативів було забезпечення населення якісним і недорогим товаром. З цією метою засновники товариства вносили гроші (паї), розмір яких визначався статутом кожного кооперативу, для створення загального капіталу. На ці кошти купували або орендували приміщення для крамниці, закуповували товар для продажу. Першими південноукраїнськими ощадно- позичковими кооперативами доцільно вважати відкриті у 1871 р. Времіївське товариство на Катеринославщині, Обознівське та Петрівське на Херсонщині [5]. Ці товариства займалися наданням населенню кредитів під відсотки, що були значно меншими за лихварські.

Кооперативний рух на Півдні України розвивався нерівномірно, умовно його можна розділити на такі періоди: І – 1860-ті-1871 рр. – виникнення кооперативного руху. ІІ – 1872-1890 рр. «ліквідаційний» період, під час якого спостерігалося закриття більшості перших товариств. ІІІ – 1891-1904 рр. – поступовий ріст та укріплення товариств. ІV – 1905-1916 рр. – інтенсивний розвиток кооперативного руху. Протягом першого періоду в регіоні було відкрито 10 споживчих та 5 ощадно-позичкових товариств. Відомо, що за 1866-1870 рр. у дев’яти українських губерніях виникло 32 споживчих кооперативів. Це свідчить про відносно високий рівень розвитку споживчої кооперації на Півдні у порівнянні з іншими регіонами України [4]. Ці дані підтверджують слова М.П. Балдіна, який у своїй «Пам’ятній книзі» зазначав, що в Південній Росії товариств більше, ніж у Північній [3].

Перші успіхи кооперації вже на початку 70-х рр. ХІХ ст. змінилися на невдачі. Більшість товариств відкритих у 60-ті рр. припинили діяльність. Закривалися вони через байдужість населення до кооперативної справи. Про це свідчать спогади одного із фундаторів Андріївського ощадно-позичкового товариства Ю.А. Іванченка: «Темна селянська маса скоса поглядала на нечувані витівки фундаторів. Всі запевнення про те, що кооперативне товариство в скрутний час може стати у великий пригоді позичкою, розбивалися об сміх та глузування. Доводилося просто затягувати до товариства…» [4].

Ідеї кооперації були привнесені на території Південної України у 60-ті р. ХІХ ст. із Західної Європи місцевою інтелігенцією. Протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. кооперативний рух пройшов складний шлях виникнення і розвитку. Незважаючи на труднощі другого періоду (1872- 1890 рр.), кооперація, за сприятливих соціально- економічних умов, досить швидко розвивалися у подальшому. За кількістю відкритих товариств серед південноукраїнських губерній лідирувала Херсонщина (44 %), дещо поступалася їй Катеринославщина (40 %), значно менше кооперативів було відкрито у Таврійській губернії (16 %). За типом кооперативних організацій південноукраїнські товариства поділялись наступним чином: 37,5 % – споживчі кооперативи, 32 % – кредитні, 13,5 % – ощадно-позичкові, 10і % – артілі і 7 % – сільськогосподарських товариств. Загалом, південноукраїнські кооперативи на початку ХХ ст. займали приблизно третю частину від загальної кількості відкритих в українських губерніях кооперативів. Кооперативними послугами користувалася значна частина населення регіону. Так, на 1 січня 1912 р. 33,7 % населення Херсонщини мали справу з кооперативними організаціями, на Катеринославщині – 71,3 %. Це свідчить про відносно високий рівень участі південноукраїнського населення у кооперативному русі у порівнянні з іншими українськими губерніями. Ці показники у Харківській, Київській та Волинській губерніях становили відповідно 14 %, 49,4 %, 8,1 % [4]. Розвиток кооперативного руху на Півдні мав велике значення для населення регіону. Діяльність споживчих кооперативів сприяла не лише доступності недорогого і якісного товару, а й зниженню цін у приватних крамницях. Завдяки кредитним кооперативам зменшився попит на лихварські кредити та скоротилися відсотки на них. Досвід артільного будівництва продемонстрував селянам переваги спільної обробки землі. А сільськогосподарські товариства зробили значний внесок у поширення нових аграрних знань і сприяли прогресивному розвитку сільського господарства.

Як бачимо, з модного, західноєвропейського соціально-економічного явища кооперація за п’ятдесят років існування на Півдні України трансформувалася у соціально-економічний рух, який охоплював економічну, соціальну, політичну, культурну сферу життя населення регіону.

Література:

1. 25 років будівництва сільськогосподарської кредитної кооперації: до 25 річного ювілею життя і діяльності Бердянського сільськогосподарського кредитного союзу 1902-1927 рр. / За ред. О. Одінцова. – Харків: Сільський господар, 1927. – С. 25-27.

2. Баллин Н. Первая памятная книжка русских потребительских обществ 1870 г. – СПб.: «Общественная польза», 1870. – С. 32.

3. Меркулов А.В. Исторический очерк потребительской кооперации в России. – Харьков, 1919. – С. 7.

4. Мандрика Н. Коротенька історія кредитної кооперації на Вкраїні. – Катеринослав: Книгоспілка, 1917. – С. 8. 6.

5. Сборник материалов об артелях в России. Потребительские общества. Вып. 3. – СПб.: Типография Майкова, 1875. – С. 100-109, 138-140, 200-205.

6. Сборник материалов об артелях в России. Потребительские общества. Вып. 3. – С. 139. 10. Височанський П. Вказ. праця. – С. 12-13.