Исторические науки/ 2. Общая история.

Учениця 11 класу , Галєєва Влада

Науковий керівник: викладач суспільствознавчих дисциплін,

вчитель-методист Булгакова В.А.

Криворізька гімназія№91, Україна

Соціально-економічне становище Болгарії

у перехідний постсоціалістичний період

Після повалення режиму Живкова у країні почали створюватись і відновлювати свою діяльність десятки політичних партій і організацій.  Ряд партій і організацій правого спрямування об`єдналось в Союз демократичних сил (СДС), що виступав за впровадження багатопартійності і парламентської демократії. В опозиція до БКП перейшла і БЗНС. БКП вимушена була вступити у діалог з опозицією, але переговори позитивного результату не дали.

Опозиціонери відмовлялись прийняти участь в уряді, який очолював комуніст А.Луканов. У січні 1990 р. ХІV позачерговий з`їзд БКП проголосив головною метою партії перебудову та  оновлення  демократичного соціалізму. Партія відмовилась від конституційного положення про свою керівну роль у суспільстві, засудила деформації у галузі міжнаціональних відносин. Живкова і ряд діячів з його найближчого оточення було виключено з партії. Нове керівництво очолив Александр Лілов, який за Живкова зазнавав переслідувань. БКП була перейменовано у Болгарську соціалістичну партію (БСП) [1].

На парламентських виборах 17 червня 1990 р. БСП набрала 40 процентів голосів, що дало їй право сформувати уряд на чолі з О.Лукановим, але конструктивної роботи не вийшло. Законотворча робота парламенту була блокована неконструктивними дебатами між опозицією і соціалістами. Політична напруга перекинулась і на вулиці міст: розпочались масові демонстрації, страйки, мітинги. Зрештою БСП пішла на поступки. П.Младенов подав у відставку з поста президента. 1 серпня 1990 р. новим президентом було обрано Желю Желєва.

12 липня 1991 р. було затверджено Конституцію Республіки Болгарії. Яка закріплювала демократичний устрій, приватну власність. Главою держави проголошувався президент. Після цього були проведені вибори до парламенту і президента. На парламентських виборах 1991 р. перемогу одержала СДС, що дало їй змогу сформувати уряд без соціалістів, який очолив Ф.Дімітров. На президентських виборах у січні 1992 р. президентом Болгарії було знову обрано Желю Желєва. Вибори підвели підсумок першим демократичним перетворенням. Уряд Ф.Дімітрова поряд з економічними реформами розгорнув процес «декомунізації». «Декомунізація» включала в себе конфіскацію власності незаконно присвоєну, чистку державного апарату, судовий процес над Т.Живковим та деякими партійними лідерами, прийняття закону про реституцію (повернення) колишнім власникам майна, яка було націоналізовано комуністичним режимом [2].

Економічні реформи супроводжувалися значним зниженням життєвого рівня населення, значним соціальним розшаруванням, появою безробіття, яке досягла значних розмірів (12-15% працездатного населення. Почалось масове закриття підприємств, інфляція досягла трьохзначних чисел. Численними були зловживання при приватизації. Уряд Л.Берева (грудень 1992 – жовтень 1994 р.) не зумів стабілізувати становище, хоча припинив радикальну «декомунізацію». Таке становище позначилось на настроях у суспільстві. Знову популярності стають набирати ліві сили. БСП та їх союзники («Демократична лівиця»), яка зберегла сильні позиції і на парламентських виборах 1994 р. здобули перемогу,  скориставшись невдоволенням  населення наслідками економічних реформ. Особливо обурила населення нестача хліба. До того ж підійшов строк виплати по зовнішнім боргам – 2 млрд. дол. У таких обставинах на президентських виборах перемогу здобув представник демократичних сил Петр Стоянов. Проте ліві, маючи більшість у парламенті, намагались зберегти контроль над урядом, замінивши Віденова на іншого свого представника. Намір продовжити збанкрутілу політику призвів до вибуху народного невдоволення. У ніч з 10 на 11 січня 1997 р. розлючений народ пішов на штурм будинку парламенту (Народні збори). Дії демонстрантів підтримали депутати парламенту правих і центристських партій. Тим часом криза в країні досягла свого апогею [1].

19 квітня 1997 р. відбулися парламентські вибори, на яких перемогу здобули демократичні сили (праві і центристи). Новий уряд країни очолив Іван Костов. Першочерговим заходом нового уряду стало заснування Валютної ради – міжнародного органу фінансового контролю, який взяв на себе найважливіші функції Болгарського національного банку і міністерства фінансів. Завдяки діяльності Ради було зупинено інфляцію, країна уникнула банкрутства (зовнішній борг складав 10 млрд. дол.) [2]. Стабілізація дала новий поштовх реформам, у країні почалося економічне піднесення. Уряд Костава також розгорнув боротьбу з корупцією та організованою злочинністю, які набрали небачених розмірів. Питання корупції стало провідним у болгарському суспільстві на зламі тисячоліть. На критиці урядових структур в корупції здобув собі політичний капітал колишній король Болгарії Симеон ІІ, який повернувся до країни наприкінці 90-х років. Він створив Антикорупційну партію, яка на виборах 2001 р. здобула перемогу. Симеон став прем`єр-міністром. Президентом країни став Г.Пирванов. Головним своїм завданням Симеон вважає інтеграцію Болгарії у структури НАТО і ЄС. На цьому шляху країна досягла вагомих результатів і є кандидатом до вступу в ЄС, у 2004 р. вступила до НАТО.

Література:

1. Болгаpия в ХХ пeкe: Очеpки политической истории/ Oтв, peд. Е.Л. Baлева; Ин-т славянoведeния. Москва: Haукa,2003. - 463 с.

2. Матвеев Г.Ф. История южных и западных славян. Новейшее время/ Г.Ф. Матвеев. - Москва: Изд-во МГУ, 2001. - 272 с.