Исторические науки/ 2. Общая история.

Учень 11 класу , Дембіцький Богдан

Науковий керівник: викладач суспільствознавчих дисциплін,

вчитель-методист Булгакова В.А.

Криворізька гімназія№91, Україна

Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців

Восени 1918 р. південнослов’янські землі Австро-Угорщини були охоплені селянським рухом, а в армії та на фронті відбувалися революційні виступи. За такої ситуації 5-6 жовтня 1918 р. у Загребі (Хорватія) на нараді представників різних партій з усіх південнослов’янських земель Австро-Угорщини було утворено Народне віче словенців, хорватів і сербів. Воно проголосило своєю метою "об’єднання всіх словенців, хорватів і сербів у народну, вільну й незалежну державу". Було оголошено про розрив усіх відносин із Габсбурзькою монархією і про створення суверенної Держави словенців, хорватів і сербів (Держава СХС). Народне віче стало верховним органом влади.

Нова держава була в скрутному становищі. Під гаслами розподілу поміщицької землі посилювався селянський рух, тривали воєнні дії проти військ Антанти. Італія прагнула захопити не тільки південнослов’янські землі на узбережжі Адріатичного моря, обіцяні їй державами Антанти, а й значно більшу територію [1].

У цій ситуації реальну допомогу Державі СХС могла надати Сербія, яка спрямувала свої війська на узбережжя Адріатики, що нейтралізувало дії італійських військ. Сербія претендувала на об’єднання всіх південнослов’янських земель під скіпетром династії Карагеоргієвичів. Хорватські та словенські лідери побоювалися гегемонії Сербії в єдиній державі. Не маючи власних збройних сил, Держава СХС не могла захистити свого суверенітету, через що і була змушена піти на угоду з Сербією. Внаслідок переговорів між делегацією Народного віча та урядом Сербії 1 грудня 1918 р. було підписано угоду про створення єдиної південнослов’янської держави — Королівства сербів, хорватів і словенців (Королівства СХС). До його складу згодом увійшла Чорногорія.

Королівство СХС конституювалось як парламентарна монархія. 28 червня 1921 р., в день святого Вида (Видовдан) — день пам’яті битви на Косовому полі, Установча скупщина прийняла конституцію. Королю надавалися значні права, в тому числі право разом із скупщиною (парламентом) здійснювати законодавчу владу. Він був головнокомандувачем збройних сил, призначав прем’єр-міністра, міг увести в країні надзвичайний стан, зупинити дію конституції. Король був непідзвітним ні перед скупщиною, ні перед народом. Верховний законодавчий орган країни — Народна скупщина складалася з однієї палати та обиралася на чотири роки. Всупереч поділові на національні області, що склався історично, держава була розділена на 33 жупанії (губернаторства), очолювані великим жупаном, який призначався королем і мав повноваження припиняти рішення виборних органів самоврядування [2].

Отже, було закріплено унітарний устрій Королівства СХС. Домінуюче становище у країні здобула сербська еліта, яка зайняла майже всі адміністративні посади в країні.

У 20-ті рр. в Королівстві було проведено аграрну реформу, яка на деякий час послабила гостроту земельного питання. Почала розвиватися промисловість, але країна залишалась аграрною, хоча деякі райони Словенії та Хорватії були економічно розвиненими.

Найбільш гострим питанням для Королівства стала національна великосербська політика, яку проводили король і уряд. Вона привела до розгортання сепаратистських рухів хорватів, словенців і мусульман, які вимагали зрівняння в правах усіх народів і надання автономії. На чолі сепаратистського руху стояла Хорватська республіканська селянська партія (ХРСП) з лідером С.Радичем. Надання Хорватії прав обмеженого самоврядування лише на деякий час послабило протиріччя. У 1927-1928 рр. національний конфлікт досяг найбільшої гостроти. 20 червня 1928 р. під час бурхливої дискусії у скупщині лідера опозиції С.Радича було поранено, а двох інших парламентаріїв від опозиції вбито. Загострення національних відносин спонукало короля Александра до встановлення особистої влади [2].

6 січня 1929 р. Александр опублікував маніфест, згідно з яким у країні ліквідовувалася парламентська монархія, скасовувалася Видовданська конституція, розпускалися Народна скупщина і всі партії та організації, які проводили антидержавну політику. Король перебрав на себе всю повноту влади.

Література:

1. Шумов С. История Югославии/ С.Шумов. - Москва: Монолит-Евролинц-Традиция, 2002. – 492 с.

2. Югославия в XX веке. Очерки политической истории. - Москва: Индрик, 2011. – 888 с.