Музика і життя/4. Епохи, стилі, жанри
Зворська Н.А.
старший викладач
кафедри муз-інстр. підготовки вчителя
Харківська
гуманітарно-педагогічна академія
Черкасова Є.Ю.
вчитель
мистецтва
Подолянська ЗОШ
І-ІІІ ст.
Стихія музики бароко
Стиль бароко з
його поривом і неспокоєм набув значного розвитку в музиці, він став
закономірним продовженням Ренесансу і передував стилю класицизм.
У 1888 року з’явилася праця Вельфіна
«Ренесанс і бароко», і відтоді вже більше ста років тривають численні публікації
про мистецтво бароко.
Музика ХVI ст. —
величезна область виконавської практики: від органних концертів Баха і Генделя до клавірної музики, кантат, камерних творів
Вівальді, Кореллі . Також стиль бароко особливо яскраво проявився в опері: оперні вистави часто
доповнювались архітектурним елементом. Біля витоків опери стояв італійський композитор
Клаудіо Монтеверді, автор відомого твору «Орфей».
Бароковій музиці притаманна
поліфонія — одночасне звучання декількох мелодійно змістовних голосів, що
робить музику багатомовною та багатоплановою.
Характерним для бароко є також жанр «капричіо», музична мова якого є вигадливою,
примхливою, повною гострих поворотів.
Розвиваються такі жанри, як фуга, опера, кантата, прелюдія,
соната, концерт, арія,
варіації. І сьогодні ці твори звучать у виконанні чисельних ансамблів
старовинної музики.
Світовою вершиною музики й
кульмінацією музичного бароко є творчість
Йоганна
Себастьяна Баха (1685 - 1750).
Спадщина композитора охоплює найрізноманітніші жанри світської і духовної
музики, вокально-хорову й інструментальну сферу. Німецький геній створив цикл
«Добре темперований клавір» - 48 прелюдій і фуг, які написані у 12 мажорних і
12 мінорних тональностях. Вони стали справжнім відкриттям у музичній культурі.
Серед багатьох інструментів бароко продовжує лідерство орган, який стає технічно досконалим.
Цей інструмент міг замінити оркестр завдяки тисячам труб різного діаметру і
довжини, повітря в яких приводилось в рух завдяки клавіатурам для рук і для ніг
та панелі з численними важелями. Окрема людина давила на міхи, щоб повітря
потрапляло в інструмент рівномірно. Звучання органу відповідало епосі: пишність
і багатство тембрів, величність і урочистість, можливість контрастних
співставлень і прикрас.
Найкращі музиканти того часу служили
церковними органістами. Вони створювали музику для цього інструмента. У період
бароко це була поліфонічна музика, а найдосконалішим її жанром стала фуга.
Зазвичай виконанню складної фуги передує прелюдія або токата чи фантазія імпровізаційного складу. Разом вони утворюють
цикл.
Токата і фуга для органа ре мінор
Й.С. Баха набула надзвичайного поширення, зокрема і в різному аранжуванні.
Сучасник Баха німецький
композитор і органіст Георг Фрідріх Гендель (1685-1759) в
історію музики увійшов як блискучий майстер ораторії, переважно на біблійні
сюжети. Композитор створив новий тип ораторії, грандіозної за масштабами й
демократичної за музичною мовою. Ораторії
Генделя, сповнені енергії та світла, репрезентують музику бароко.
Бах умів, як ніхто інший,
виразити скорботу, глибокий смуток, адже його, як творця, насамперед вабили
складні душевні переживання. Генделя цікавили герої-переможці, він тяжів до
вираження життєстверджуючих почуттів.
В кінці XVI
століття з групи віол (струнно-смичкові інструменти епохи Відродження)
виділився альт,
потім скрипка, віолончель, контрабас. Дуже швидко скрипка з її яскравим і
співучим тембром та віртуозними можливостями набула найбільшої популярності. XVII століття стає часом стрімкого
розвитку музики як для сольного, так і оркестрового виконання на струнних.
З’являється цілий ряд майстрів, які виробляють скрипки та інші струнно-смичкові
інструменти: Страдиварі, Аматі, Гварнері. Все більше музикантів оволодівають
скрипкою і серед них росте бажання писати для струнних, виступати з концертами.
Так складаються цілі напрямки розвитку. Особливо успішно розвивалась італійська скрипкова школа. Саме там сформувалась творчість А. Кореллі, Дж. Тартіні, А. Вівальді.
Антоніо Вівальді (1678 - 1741) - італійський композитор епохи бароко. В
його творчому доробку опери, музика для церкви, музика для флейти, гобоя,
мандоліни тощо. І сьогодні музика Вівальді є еталоном краси, піднесеності і
досконалості. Вівальді по праву вважають неперевершеним майстром концертів для
оркестру струнних інструментів – Сoncerto Grosso. В
них в повній мірі відобразилося яскраве, соковите темброве мислення музиканта.
Найвідомішими Concerto Grosso Вівальді є «Пори року», які складаються з
чотирьох творів: «Весна», «Літо», «Осінь», «Зима». Їх музика активно
використовується в хореографії.
Таким чином, бароко живе в музичному побуті, в
інтонаціях і ритмах легкої музики, в горезвісному "під музику
Вівальді", в шкільних нормах музичної мови.
Література:
1. Ліпатов. Етюди з теорії західноєвропейського мистецтва. М.,
1963
2. Історія мистецтва
зарубіжних країн. Том 3. М., 1964
3. Історія західноєвропейського мистецтва III-XXвв. М., 1940
4. Естетика і поетика літератури Бароко // Зарубіжна література, 2003. - №12
5. Шедеври
поетичного бароко // Зарубіжна література, 2005.- №9
6. Ескіна М. Бароко. У
журналі "Музичне життя" 1991. № 1,2
7. Ренесанс. Бароко.
Класицизм. Проблеми стилів в західноєвропейському мистецтві. Відповідальний
редактор Віллер. М., "Наука", 1966