Економічні науки/10. Економіка підприємства

докт.екон.наук, проф. Крейдич І. М.

Харченко О. С.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут»

Умови забезпечення платоспроможності підприємств

Одним з основних індикаторів фінансової безпеки підприємств є платоспроможність, тому виникає потреба у визначенні та характеристиці основних умов, які забезпечують здатність до трансформації фінансових ресурсів в готові засоби платежу для підтримки оптимального рівня стійкості розвитку підприємств. Відомо, що ефективність діяльності будь-якого підприємства насамперед залежить від швидкості та якості здійснення ним розрахунків за своїми зобов’язаннями перед контрагентами.

В результаті дослідження еволюції поглядів щодо сутності категорії «платоспроможність» науковці наводять різні підходи щодо її трактування. Системний підхід полягає в тому, що під платоспроможністю розуміють спроможність підприємства виконувати свої зобов’язання в цілому, незважаючи на строки і за рахунок активів, що сформовані та оцінені на певну дату. В контексті даного погляду, констатують, що фінансова стійкість є передумовою платоспроможності. Другий підхід – короткостроково-орієнтований визначає платоспроможність як можливість підприємства виконувати свої термінові та поточні зобов’язання. В даній трактовці вже платоспроможність є передумовою фінансової стійкості.

Відповідно до західного підходу платоспроможність характеризується як здатність суб’єкта господарювання покривати свої збитки та мати в наявності власні оборотні кошти. Саме поняття «збитки» трактується як платежі, що підлягають оплаті або погашенню. Крім того, підприємство повинно мати відповідний резерв, який надавав би можливість в разі отримання ним негативного фінансового результату, покривати вказані збитки [1, с.117].

Російський підхід визначає платоспроможність як здатність підприємства виконувати свої зобов’язання. Така інтерпретація вказує на те, що підприємство в своєму розпорядженні повинно мати відповідну суму грошових коштів, яку воно може спрямувати на погашення свої короткострокових зобов’язань у будь-який момент часу. Постає дискусійне питання стосовно того, що суб’єкту господарювання недостатньо погашати лише короткострокову заборгованість, адже значна частина підприємств має і довгострокову заборгованість, яку також необхідно погашати з часом. Тому у визначенні А.Д. Шеремета вказано, що платоспроможність необхідно розглядати з позиції здатності покривати усі свої зобов’язання за рахунок загальної вартості активів [2, с.34, 3].

Відповідно до вітчизняного підходу платоспроможність представляють як важливий показник фінансової стійкості і взагалі фінансового стану підприємства [4, с.117]. Виходячи з такого твердження визначено, що підприємство повинно мати достатній обсяг ліквідних коштів для погашення необхідних зобов’язань та платежів.

Проведений аналіз підходів щодо трактування поняття «платоспроможність» дає змогу зазначити, що відмінність виділених підходів полягає не тільки в рівні охоплення зобов’язань, але і у взаємозв’язку з іншими категоріями такими як фінансова стійкість та ліквідність. Під забезпеченням платоспроможності підприємства визначають систему організаційно-економічних заходів, які спрямовані на ефективне управління платоспроможністю підприємства, оперативне виявлення ознак неспроможності виконання обов’язкових платежів у встановлений термін, формування передумов до зниження ризику неплатежів з метою нормального функціонування підприємства в результаті здійснення операційної, фінансової та інвестиційної діяльності [5, с.4].

В залежності від того, якими видами оборотних активів підприємство погашає свої зобов’язання виділяють три рівні платоспроможності: 1) грошова платоспроможність, яка характеризується коефіцієнтом абсолютної платоспроможності, що визначає миттєву платоспроможність. Нормативне значення даного коефіцієнта повинно бути > 0,2, і означає, що підприємство є грошово платоспроможним і високоліквідні оборотні активи покривають поточні зобов’язання не менше ніж на 20%; 2) розрахункова платоспроможність або коефіцієнт проміжної платоспроможності визначає потенційну платоспроможність підприємства з урахуванням майбутніх надходжень від дебіторів. Показник вказує на те, яку частину поточних зобов’язань підприємство може погасити за рахунок високо та середньоліквідних активів. Коефіцієнт дає змогу визначити рівень платоспроможності підприємства за період, який дорівнює середній тривалості одного обороту поточної дебіторської заборгованості за умови повного та своєчасного її погашення і значення якого повинно перебувати в діапазоні 0,7-0,8; 3) майнова платоспроможність або коефіцієнт загальної платоспроможності є комплексним показником оцінювання платоспроможності підприємства, що відображає відношення всієї суми оборотних активів до обсягу поточних зобов’язань. Даний показник вказує на прогнозні платіжні можливості на відносно віддалену перспективу. Теоретичне значення показника становить 1,5-2 [6, с.280].

Важливого значення набуває наявність у підприємства задовільної структури балансу, визначення якої пов’язано з розрахунком двох показників: коефіцієнта загальної ліквідності та коефіцієнта забезпеченості оборотних активів власними оборотними коштами. Якщо значення показнику загальної ліквідності більше або дорівнює 1,5, а значення коефіцієнту забезпеченості оборотних активів власними оборотними коштами більше або дорівнює 0,1 така структура балансу є задовільною, а підприємство – платоспроможним. В тому разі коли дані критерії не виконуються, це свідчить про незадовільну структури балансу і як наслідок неплатоспроможність підприємства та зниження рівня його фінансової безпеки. На основі визначених критеріїв структури балансу підприємства сформовано ряд таких рекомендацій: 1) темпи росту оборотних активів повинні бути вищими у порівнянні з темпами росту поточних зобов’язань; 2) збільшення обсягів оборотних активів повинно супроводжуватися одночасним зменшенням на цю саму величину вартості необоротних активів; 3) максимальне обмеження вкладень капіталу у важколіквідні оборотні активи та недопущення вкладень у неліквідні; 4) потребу у збільшенні величини власного капіталу підприємства можливо забезпечити за рахунок зростання нерозподіленого прибутку та статутного капіталу.

Характеризуючи традиційний підхід до фінансування варто зазначити, що він спирається на виконання таких правил: 1) правило мінімальної фінансової переваги – наявність обов’язкової позитивної ліквідності, що визначається шляхом формування відповідного резерву забезпечення платоспроможності, який можливо використовувати для покриття можливого ризику виникнення невідповідності в обсязі, періоді та швидкості обороту короткострокових активів та пасивів балансу. В якості такого резерву можливо використовувати робочий капітал підприємства, що характеризується перевищенням поточних активів над поточними зобов’язаннями; 2) правило максимальної заборгованості визначає, що довго- та середньострокові зобов’язання не повинні перевищувати половини постійного капіталу підприємства, який включає власний капітал і прирівняні до нього довгострокові джерела.

В свою чергу функціональний підхід включає в себе такі правила та вимоги як: 1) скориговане правило фінансової рівноваги - власний і прирівняні до нього капітал повинні повністю покривати стабільно розміщені активи (необоротні активи), тобто резерв ліквідності оцінюється за величиною власних оборотних коштів; 2) обсяг потреби в оборотних коштах (власних оборотних коштах) змінюється протягом всього звітного періоду. Такі зміни призводять, з одного боку, до надлишкового обсягу оборотних активів при якому частина коштів вивільняється, тобто з’являються вільні джерела власних оборотних коштів, а з іншого боку до незадоволення потреби в оборотних коштах, що призводить до залучення позикових ресурсів; 3) питома вага короткострокових зобов’язань у складі джерел фінансування не може перевищувати частку ліквідних активів. Решта активів повинна бути профінансована за рахунок власного капіталу або довгострокових зобов’язань. З врахуванням цього, необхідна (достатня) частка власного капіталу у складі джерел фінансування є вже індивідуальною для кожного підприємства і на кожну звітну дату.

Враховуючи підходи щодо фінансування активів підприємства за рахунок власних джерел формування капіталу та для забезпечення перспективної платоспроможності обсяги власних оборотних коштів підприємства повинні відповідати розміру робочого капіталу. Водночас залучення позикового капіталу в оптимальних обсягах та ефективне їх використання також має значний вплив на платоспроможність підприємства. Пропорційне підвищення частки власного капіталу в загальній структурі капіталу призводить до підвищення ризику та зниження платоспроможності підприємства

Обираючи стратегію фінансування оборотних активів, варто орієнтуватися на бажане співвідношення між рівнем рентабельності та рівнем ризику втрати платоспроможності підприємства, яке оцінюється необхідною величиною робочого капіталу. Характер заходів, що спрямований на досягнення цільового рівня платоспроможності залежить від того, який з показників фінансового стану у підприємства має незадовільне значення.

Наступною важливою запорукою забезпечення платоспроможності підприємства є уміння планомірно та раціонально керувати кредиторською та дебіторською заборгованістю. Така умова полягає у регулярному моніторингу за обсягом та співвідношенням дебіторської та кредиторської заборгованості, показниками їх оборотності і періодом погашення. Вважають, що ідеальним для будь-якого підприємства є таке співвідношення коли кредиторська заборгованість перевищує дебіторську на 10-20%. Але як показують дослідження на деяких підприємствах кредиторська заборгованість перевищує дебіторську в десятки разів. При цьому варто зазначити, що значні обсяги дебіторської заборгованості можуть бути ознаками раннього банкрутства. З огляду на такі обставини, підприємству варто контролювати інформацію про стан рахунків з дебіторами та кредиторами так як вони є індикаторами потенційних загроз погіршення його фінансової безпеки.

Забезпечення та управління платоспроможністю підприємства значною мірою залежить від раціонального та збалансованого управління грошовими потоками. Основними засадами такого управління визначено:1) забезпечення мінімального необхідного обсягу грошових ресурсів для постійного проведення поточних розрахунків; 2) постійний моніторинг за вхідними та вихідними грошовими потоками, а також за сезонними змінами залишку грошових коштів; 3) формування резерву тимчасово вільних грошових коштів, які можливо спрямувати на розширення діяльності підприємства; 4) оптимізація системи розрахунків із постачальниками і покупцями, тобто обґрунтування політики надання комерційних кредитів і отримання відстрочки платежів; 5) мобілізація резервів грошових ресурсів для відшкодування непередбачених витрат та можливих втрат в процесі фінансово–господарської діяльності; 6) трансформація вільних грошових коштів у високоліквідні активи, а також зворотна їх конвертація для поповнення залишку грошових коштів [7].

Отже, вважаємо, що прискорення обороту розрахунків залежить від ефективності і швидкості руху продукції від постачальника до покупця, а також від швидкості перерахування коштів із рахунку платника на рахунок одержувача коштів. Ці величини і можна визначити як основні критерії ефективності форм розрахунків. Таким чином, платоспроможність підприємства напряму залежить від рівня ефективності використання тієї чи іншої форми безготівкових розрахунків.

Таким чином, визначення підходів щодо дослідження фінансової безпеки підприємства з точки зору уникнення загрози неплатоспроможності підтверджує потребу вибору оптимальних умов забезпечення платоспроможності виробничо-економічних систем, які впливають на ефективність ведення їх фінансово-господарської діяльності. Це дозволило запропонувати власне бачення основних умов забезпечення платоспроможності підприємства. Такими умовами визначено: наявність та забезпечення ліквідності активів та задовільної структури балансу; збалансована структура джерел формування капіталу підприємства; ефективне управління дебіторською та кредиторською заборгованістю; раціональне та збалансоване управління грошовими потоками; вибір та застосування ефективних форм розрахунків. На основі отриманих результатів доведено, що вище викладенні умови забезпечення платоспроможності мінімізують ризик загрози погіршення рівня фінансової безпеки підприємства. Тому, для подальшого дослідження, у цьому напрямку необхідно зосередити свою увагу на механізмі забезпечення платоспроможності в точки зору зміцнення фінансової безпеки підприємства.

Література:

1. Журавльова Ю.Ю. Сутність платоспроможності підприємства / Ю.Ю. Журавльова // Фінанси України. – 2006. – № 2. – С. 116-120.

2. Іонін Є.Є. Розв’язання питань методологічного обґрунтування понять "платоспроможність" і "ліквідність" / Є.Є. Іонін // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – № 6. – С.30-42.

3. Шеремет А.Д. Методика финансового анализа / А.Д. Шеремет, Р.С. Сайфулин./ – М.: Инфра-М, 2008.

4. Солотва В. Сутність платоспроможності підприємства / В. Солотва // Фінанси України. – 2010. – №1. – С. 116-120.

5. Іванов В. Концептуальні засади забезпечення платоспроможності підприємства / В Іванов / Економіка. – 2009. – №9 (100). – С.4-8.

6. Тютюнник Ю.М. Фінансовий аналіз [Текст]: навч. посіб. / Ю.М. Тютюнник. – К.: Знання, 2012. – 816 с. 

7. Крамаренко Г.О. Фінансовий менеджмент. [підручник] / Г.О. Крамаренко – К.: ЦУЛ, 2006. – 520 с.