Экономические науки / 14. Экономическая теория

К.е.н., доц. Соломка О.М.

Національний університет харчових технологій, м. Київ, Україна

система пенсійного забезпечення в китаї: сучасний стан та тенденції реформування

В умовах глобалізації світового господарства, у світовій економіці відбувається процес зміни пріоритетів світового розвитку і зміни розстановки і геополітичної конфігурації сформованого міжнародного співробітництва. Китай в XXI столітті став рівноправним і досить сильним конкурентом США, ЄС і Японії. Проте для Китаю притаманні пенсійні проблеми багатьох розвинутих країн.

Обмеження на народжуваність, що діяли понад 30 років, призвели до скорочення робочої сили, що, врешті-решт, стало гальмувати економічне зростання в Китаї. Так, за останні 10 років помітно збільшилася кількість пенсіонерів і скоротилася кількість дітей. Політика «однієї дитини» породила своєрідну демографічну пастку. У 2012 р. чисельність людей віком понад 60 років склала 193 млн. осіб (14,3 % населення країни). За даними Китайського фонду вивчення старіння, кількість літніх людей у країні щороку збільшується у середньому на 8 млн. осіб [3, с. 86].

Підвищення добробуту китайців призводить до того, що тривалість життя зростає, і тенденція старіння населення посилюється.

Протягом багатьох років Китай ніяк не може вирішити проблеми роз’єднаної і складною пенсійної системи, яка не поширюється на значну частину населення і не забезпечує досить ефективний захист тих, хто охоплений цією системою. Існують помітні відмінності між пенсійними системами, що діють в різних провінціях, а також відмінності у пенсійному забезпеченні сільського населення, мігрантів та міського населення і навіть представників різних професій. В даний час різниця в рівні пенсій між робітниками і держслужбовцями може досягати 50 разів.

В 2010 р. пенсійним страхуванням в містах КНР були забезпечені 256,7 млн. осіб. Забезпечення літніх людей в сільській місцевості в основному відбувається за рахунок особистих заощаджень та сімейної підтримки.

Отже, існує матеріальна і соціальна нерівність у суспільстві між соціумом промислово розвинутих міст і сільським населенням, яке становить 60%, а рівень його споживання ледь досягає 30% усього товарообороту країни. Це стало наслідком різних підходів у пенсійному забезпеченні, у наданні соціальних послуг, у використанні медичних, страхових, освітянських послуг та різкої диференціації заробітної плати жителів міст і сіл не на користь останніх [2, с. 91].

Китайцеві, щоб мати право на пенсію по старості, треба робити відрахування в пенсійний фонд не менше 15 років. За чинною з 1997 року системою, сам працівник повинен відраховувати щомісяця 8% від своєї заробітної плати на особистий рахунок у пенсійному фонді, ще 20% на цей же рахунок зобов’язаний переводити роботодавець. Але відноситься це в основному до державному сектору. Співробітники підприємств і комерційних структур, повинні тягнути цей віз самі.

Сучасна китайська пенсійна система перебуває в процесі постійних перетворень. У містах проводиться заміна системи пенсійних зобов’язань державних підприємств і органів державного управління на трьохелементну пенсійну систему (обов’язкові розподільчі програми з встановленим розміром допомоги; обов’язкові програми з встановленим розміром внесків і утворенням спеціальних фондів; добровільна система заощаджень). Проте нові пенсійні системи охоплюють менше половини міських працівників. Як правило, в даних системах об’єднання пенсійних внесків і виплат відбувається лише на муніципальному рівні і досить рідко на рівні провінцій та країни [1, с.55].

Китай запроваджує поступове підвищення пенсійного віку, щоб стримати скорочення робочої сили, яке загрожує економічному зростанню країни. Вік виходу на пенсію, що становив у 2013 р. 50 років для більшості жінок і 60 років для чоловіків, може до 2020 р. зрости приблизно на п’ять років.

Одночасно зі збільшенням охоплення базовими пенсіями вживаються заходи з метою вдосконалення існуючої системи пенсійного забезпечення міського населення.

Розвиток процесів індустріалізації та урбанізації в умовах сучасної демографічної ситуації Китаю вимагає посилення участі уряду в організації державної пенсійної системи.

Соціальна еволюція китайського суспільства і в перспективі буде визначатися тенденціями демографічної динаміки, яка характеризується зниженням коефіцієнта природного приросту.

Нова пенсійна система Китаю в дійсності охоплює менше чверті працюючого населення, тому в подальшому вона повинна перетворитися на дійсно ефективну систему соціального страхування, що забезпечуватиме мінімальний прожитковий мінімум для людей похилого віку і при цьому послаблюватиме стимули до високого рівня превентивних заощаджень.

Література:

1. Болотская Д.В. Опыт формирования систем пенсионного обеспечения в развивающихся странах мира / Д.В.Болотская // Економіка промисловості. – 2014. – №2. – С. 53-67.

2. Фісун А. Економічний прорив Китаю: досягнення, перспективи та проблеми / А.Фісун // Економіка України. – 2011. – №5. – С.84-92.

3. Чжочао Юй. Демографічні чинники соціально-економічного розвитку Китаю / Юй Чжочао // Економічна теорія. – 2014. – №1. – С. 85-90.