ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА ДЕРЖАВИ

Степанов Денис Сергійович

Основною умовою досягнення довготривалих, позитивних темпів економічного зростання, як реального сектора економіки, так і окремих підприємств, є активна інноваційна та інвестиційна діяльність. Зважаючи на те, що активізація інноваційно-інвестиційної діяльності належить до системних питань макроекономічного розвитку, вирішення яких має здійснюватися насамперед на державному рівні, - дослідження теоретичних і практичних питань формування державної інноваційно-інвестиційної політики становить важливу проблему в сучасній науці.

Механізм державного регулювання інноваційної діяльності, або інноваційна політика держави, що є складовою економічної політики, є сукупністю історично сформованих форм, методів, заходів впливу на інноваційну сферу економічного, правового. організаційного характеру, які склалися між суб’єктами та об’єктами регулювання в процесі визначення та реалізації цілей. Інноваційна політика охоплює загальнодержавний, регіональний та мікрорівні функціонування суб’єктів господарювання. Визначальним фактором досконалості організаційної та економічної складових інноваційного механізму, спільного функціонування його елементів, є їх пропорційність та збалансованість. Першочерговою метою забезпечення системної повноти структури інноваційної діяльності має стати внутрішня та зовнішня збалансованість науково-технічного потенціалу з іншими потенціалами країни.

Держава, використовуючи певні механізми, має забезпечити умови для формування та стимулювання розвитку інвестиційно-інноваційної діяльності насамперед через створення позитивного інвестиційного клімату внаслідок поліпшення загального міжнародного іміджу країни.

Вплив держави має здійснюватися шляхом застосування системи організаційно-інформаційних заходів та фінансової підтримки, а саме розробки нормативно-правової бази інноваційно-інвестиційної діяльності; розробки стратегічної програми розвитку; визначення оптимального рівня частки державної власності; формування реальних джерел фінансування науки, освіти та інших.

Важливим механізмом забезпечення інноваційно спрямованої промислової політики є визначення пріоритетів стратегічного розвитку країни, які повинні врахувати загальне підвищення рівня науки, техніки, виробництва. Визначення пріоритетів - це лише початок, оскільки ще більш важливим є розробка програм, які забезпечать їх реалізацію і передбачатимуть відповідне фінансування. Проблема співвідношення і взаємозв’язку інновацій та інвестицій взагалі вимагає окремого аналізу. Як правило, саме інвестиція є безпосереднім носієм інновації, отже, реалізація інноваційної політики в несприятливому інвестиційному кліматі практично неможлива. Між тим теоретично інновація без інвестиції також може мати місце, зокрема, поліпшуюча інновація може бути здійснена в організаційно-збутовій, і навіть у технологічній сфері (без заміни основних фондів) – у вигляді інвестицій у людський капітал (перенавчання працівників, підвищення кваліфікації у сфері комерційної діяльності тощо), або у сферах інформаційного чи інфраструктурного забезпечення. Таким чином, саме в ресурсодефіцитній економіці з ознаками несприятливого інвестиційного клімату особливо важливою є виважена стимулююча політика держави в інноваційній сфері.

Однією з причин не ефективних трансформацій раціонального ресурсокористування України є неефективна й недосконала система впровадження інновацій на всіх рівнях підходів до стратегії управління інноваційною діяльністю управлінської вертикалі. Однією з таких вимог є необхідність впровадження інновацій, бо саме за рахунок інноваційних перетворень регіональні трансформації можуть мати конкурентні переваги на світових ринках. Нині практично не розроблена методична база й відсутні дієві механізми управління інноваційними процесами.

У зв'язку з вищезазначеним загальну проблему, можна сформулювати як обґрунтування комплексних підходів до створення системи управління інноваційною діяльністю в економіці на регіональному рівні. Виходячи з цього, головні завдання можна окреслити як: визначення умов і завдань системи управління інноваційними трансформаціями на рівні регіонів та обґрунтування пропозицій щодо її формування. Управління інноваційною діяльністю – це багаторівнева система управління інноваційними процесами, прийняття управлінських рішень, які націлені на створення конкурентоспроможної продукції в різних галузях, досягнення ефективних результатів інноваційної діяльності та реалізація інноваційних стратегій.

Структурними ланками інноваційних трансформацій є: стратегія, розробка та здійснення єдиної інноваційної політики, кадрового забезпечення інноваційних процесів, розробка програми інноваційної діяльності, забезпечення інноваційних проектів ресурсами (у тому числі фінансовими й інформаційними), відбір та впровадження інноваційних проектів, створення інноваційної інфраструктури, моніторинг інноваційної діяльності тощо. Пошук підходів до управління інноваційною діяльністю в аграрній сфері регіону повинні бути пов'язаний, в першу чергу, з розробкою інноваційної стратегії аграрної сфери і створенням так званого ресурсного блоку інноваційного розвитку.

Література:

1. Інноваційна стратегія українських реформ / Гальчинський А.С., Геєць В.М., Кінах А.К., Семиноженко В.П. - К.: Знання України, 2002. - 336 с.

2. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2001. - 608 с.

3. Ковальчук С.С. Інноваційна діяльність як пріоритет економічного розвитку України // Фінанси України. - 2012. - №7. - С.96-103.

4. Мартиненко В. Формування державного механізму управління інвестиційним процесом в Україні: проблеми невизначеності та методи їх зняття // Економіка України. - 2014. - №8. - С.50-56.