Шмиголь Євгенія, Шмиголь Н.М.,

д.е.н., професор кафедри обліку і аудиту, ЗНУ,

Антонюк А.А., к.е.н.,

доцент Класичного приватного університету

Порівняльний аналіз податкової системи Польщі та України

Міжнародне співробітництво України та Польщі в різних напрямках є об'єктивною закономірністю і нагальною необхідністю в умовах сучасних економічних інтеграційних процесів. Саме тому важливий процес вивчення взаємного досвіду оподаткування та способів ведення бізнесу в цих двох країнах. За данними видання «Обозреватель» [1] ще в 2010 році Україна займала перше місце в світі за кількістю податків. Але після цього провели ряд реформ, і за кількістю податків Україна вже зрівнялася з більшістю країн світу. Втім, одне зменшення кількості назв податків фіскальний тиск не зменшує.

У Польщі існує 12 видів податку: прибутковий податок з фізичних осіб, прибутковий податок з юридичних осіб, податок на спадщину та дарування, податок на цивільно-правову угоду, сільськогосподарський податок, лісовий податок, податок на нерухомість, податок на транспортні засоби, тонажний податок, податок на товари і послуги, акцизний податок, податок на ігри.

На Україні на сьогодні існує дев’ять податків. З них сім - загальнодержавні: податок на прибуток, на доходи фізичних осіб, на додану віртість, акцизний, екологічний, а також рентна плата та мито. Місцевіх податків два - на майно та єдиний. Але це лише на перший погляд. Адже податок на майно враховує три податки: транспортний, на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та плату за землю. Рентна плата також складається із різноманітніх зборів на природні ресурси, які за попереднею версією податкового кодексу України були окремими податками.

Якщо звернутися до цифр, то цікавими є розрахунки авторів статті «Переплата або ризик: де малому бізнесу комфортніше - у Польщі чи в Україні?» [2] в якій говориться, що маючи мале підприємство в Польщі, з доходом 1000 євро на місяць, до бюджету треба віддати податок на прибуток 19% (2280 євро / рік) та податок на продажу - 23% (2760 євро / рік). Після сплати в нашій кишені залишається 12 000-2280-2760 = 6960 євро. В Україні податкова декларація вимагає більш тривалої роботи мозку: якщо слідувати діючій системі, то в кінці року ми будемо мати 12 000-1920-600-2400 = 7080 євро. Багатьох це вразить, але в підсумку залишається більше, ніж у Польщі!

У той же час Польська податкова система в останні роки зазнала суттєвих змін, що спрямовані на надання їй більшої чіткості і когерентності з податковими стандартами країн ЄС. Хоча польське податкове законодавство складним не вважають, його практичне застосування може викликати затрудненія, особливо тоді, коли закон залишає поле для інтерпретації. Ще гірше ситуація складається в Україні. Всі неясності, відповідно до Податкового кодексу, повинні трактуватися на користь платника податків, однак, найчастіше ні суди, ні, тим більше, самі платники не поділяють границі податкового планування та ухилення від сплати податків. Способи оптимізації податків викликають підвищену увагу з боку податкових органів. Все це призводить до судових прецедентів. Польська влада часто йде на поступки підприємцям, дозволяючи оптимізувати податки. Польський уряд усвідомлює, що воно стимулює розвиток малого бізнесу, для якого податкові пільги знижують собівартість продукції, підвищуючи конкурентоспроможність товарів, як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Як результат - в кризовому 2009 році Польща стала єдиною з країн ЄС, що мала зростання валового внутрішнього продукту.

Слід додати, що за даними Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації (IFC), в 2013 році тимчасові витрати середнього українського підприємства на виконання податкового законодавства складають 491 год на рік. Тоді як у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), в тому числі, і в Польщі - 126 годин [2].

Крім цього Україна має інші негативні моменти, за версією Форбс:

По-перше, це рейдерство, яке нікуди не поділося. У Європі воно майже повністю викорінено. В європейських країнах рейдерство - кримінальний злочин, тому всі замішані в спробі захоплення чужої власності ризикують сісти за грати на термін до 10 років. В Україні ж досі, за різними підрахунками, кількість захоплень оцінюється на рівні 3000 в рік. Безумовно, коли існує високий ризик того, що у вас завтра просто заберуть бізнес, ви ніколи не станете інвестувати в таку країну гроші, які б привабливі податкові ставки вона ні пропонувала.

По-друге, коррупція. Європейська економіка на ділі є дуже наближеною до ринкової моделі. Це означає, що успіх підприємця залежить від його здатності запропонувати якісний товар за низькими цінами, а не будь-яких інших факторів. Якщо підприємець готовий запропонувати такий продукт, то перед ним відкриваються всі двері.

В Україні ж вивести товар на ринок без системи відкатів і хабарів практично неможливо, а можливість отримання грошей у борг впирається в заставу, а не в перспективність моделі підприємця. Все це призводить до того, що в Україні нові фірми практично не з'являються.

І, по-третє, це українська судова система. Законодавство України досить близько до європейських стандартів. Адже в 1990-х роках Україна приймала закони, які були чи не дослівним перекладом французьких, тому рівень української правової системи в теорії досить високий. Проте ключовою проблемою є те, що написані європейські закони в Україні не означають що закони діють. Причина всього одна - відсутність покарання за порушення закону [2].

Література.

1. Електронне видання. – Режим доступу: http://obozrevatel.com/author-column/83072-nalogi-v-ukraine-sravnite-s-drugimi-stranami.htm

2. Електронне видання. - Режим доступу: http://porogy.zp.ua/2014/11/pereplata-ili-risk-gde-malomu-biznesu-komfortnee-v-polshe-ili-v-ukraine/