История / 1.Отечественная история

к.і.н. Федоренко Я.А.

Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля НУЦЗУ

АГРАРНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: ІСТОРІОГРАФІЯ ПРОБЛЕМИ

Аграрна реформа ознаменувала собою початок трансформаційних змін в сільськогосподарському секторі в період незалежності, а тому викликала великий інтерес у науковців усіх рівнів.

Вчені по-різному бачили і саму аграрну реформу і її завдання, і наслідки проведення. Так, економісти В.В. Юрчишин і О.М. Онищенко дотримувалися думки, що аграрна реформа – це здійснення соціально-економічних перетворень у продовольчому секторі економіки, в першу чергу – в сільському господарстві, які можна розглядати загалом як найбільш суттєву складову сучасної аграрної політики [1, с.191]. Баланюк І.Ф. розглядав аграрну реформу як чітко сформульовану, скоординовану за етапами і механізмами здійснення і підпорядковану стратегічній меті – єдність соціальних, економічних, організаційних і правових заходів, покликаних в кінцевому підсумку вивести продовольчий сектор на рівень найбільш розвинутих в аграрному відношенні країн при обов’язковому забезпеченні стійкого і надійного підвищення рівня життя населення України [2,с.11]. Відомий вчений-економіст Cаблук П.Т. вважав, що аграрна реформа не може здійснюватися відірвано від реформування економіки країни в цілому. Тобто вона перебуває під постійним впливом інших складових і сама певною мірою на них впливає [3,с.3].

Малік М.Й. стверджував, що завдання аграрної реформи полягає у забезпеченні продовольчої безпеки країни і конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції на світовому ринку [4,с.10]. А Осташко Т.М., проаналізувавши закономірності аграрних трансформацій в країнах з перехідною економікою, визначила наступні три рівно пріоритетні завдання аграрних трансформацій в Україні: 1. Формування ефективного, експортоорієнтованого сільського господарства, що базуватиметься на конкурентних перевагах; 2. Розвиток сільської місцевості, а перспективі формування середнього класу в сільській місцевості; 3. Забезпечення продовольчої безпеки країни [5,с.59].

Про проблеми та негативні оцінки аграрного реформування в незалежній Україні говорить також багато науковців. Зокрема, своєрідним було бачення результатів аграрного реформування у Г.Черного. На думку вченого – саме консерватизм сільськогосподарських товаровиробників у сучасних умовах заважав проведенню реформування. А зберігся він у середовищі українського села головним чином тому, що селяни недостатньо були ознайомлені з Законами України про нові форми господарювання в аграрному секторі. Їм слабо роз’яснювалися права вільного вибору форм власності на землю. До того ж значна кількість працівників державних органів та керівників сільгосппідприємств не були достатньо ознайомленими з специфікою проведення нових реформ та всіляко перешкоджали їхньому здійсненню. «Консерватизм села, – вважав Г.Чепурний – уберіг українську націю, не давши їй розчинитися у всесильній імперії, дозволив зберегти прaцьовитість і хазяйновитість насильно закріпачених селян. Однак нині він гальмує розкріпачення» [6].

Деякі вчені, зокрема, професор А.М. Малієнко, побачили у проведенні аграрної реформи риси періоду абсолютизму, кріпосництва стосовно методів, форм і цілей з тією особливістю, що мова йшла не про чергове закріпачення селян, а про їх повне усуненні з історичної арени. На думку вченого, сучасне гасло «земля – селянам» шляхом зрівняльного раювання відповідало аналогічному гаслу 1917 року не тільки по формі, але й по змісту. Воно було таким же крупно масштабним обманом, як і його більшовицький аналог. Наділено землею тих жителів сіл, які можуть її лише продати за повної відсутності тих, хто може її купити. Результатом чергового «подарунку» на думку вченого може стати обезземелення селян, перехід земельної власності в руки буржуазії, формування аграрних латифундій, позбавлення селян місця застосування праці, а згодом і проживання [7,с.63].

А директор Інституту землеробства у 2005 році, академік УААН Сайко В. взагалі стверджував про факти провалу проведення аграрного реформування та про руйнівну суть, неефективність і недоцільність у тому варіанті, у якому воно було реалізоване. Держава, – писав він, – завдала удару по моральному престижу колгоспів і радгоспів, запропонувавши ще більш недосконалу модель господарювання, яка відсторонила людей від засобів виробництва та землі. Це викликало на селі конфлікти і соціальні потрясіння. Селяни не усвідомили цінності землі. Потреба землі як в капіталі, який приносить прибуток із сільськогосподарського виробництва так і не виникла [8].

Таким чином, неоднозначність оцінок провокує подальші дослідження проблем, пов’язаних із проведенням аграрної реформи.

Література:

1.Юрчишин В.В., Онищенко О.М. Аграрна реформа: суть і особливості розвитку / В.В. Юрчишин, О.М. Онищенко // Сучасна аграрна політика: проблеми становлення, К.: 1996. – С.191–224.

2. Баланюк І.Ф. Реформування в аграрному секторі регіону / І.Ф. Баланюк.– К.: ІАЕ УААН, 1999. – 270с.

3. Саблук П.Т. Становлення аграрної політики в Україні / П.Т Саблук // Економіка АПК, 2006. – №1. – С.3–7.

4. Малік М.Й. Реформування власності і реструктуризація підприємств АПК / М.Й. Малік // Економіка АПК, 2007. – №11. – С. 9–13.

5. Осташко Т. О. Аграрні трансформації в перехідних економіках: перспективи для України // Економіка і прогнозування. – 2003. – № 1. – С. 59-69.

6. Черний Г. Консерватизм села гальмує розкріпачення селян // День, 2000. – 12 серпня

7. Малиєнко А.М. Альтернативный взгляд на аграрную реформу и политику в Украине / А.М. Малиенко. – К.: ННЦ «Інститут аграрної економіки», 2009. – 268с

8. Сайко В. Повернемо силу землі // Сільські вісті, 2005. – №77. – 5 липня