Право /9.Гражданское право

К.ю.н. Лазько Олексій Миколаойвич

Університет новітніх технологій, Україна

Висновок експерта у цивільному процесі: питання теорії і практики

Правова реформа, що має місце на теориторії України зумовлює необхідність перелосмислення окремих інститутів, положень та правових явищ. Так, інститут доказів та доказування у цивільному процесі України не є виключенням. Розвиток суспільних відносин, технічний прогрес і наближення України та стандартів Європейського Союзу також мають свівй вплив на судову практику. Так, окремі аспекти доказів, доказування та засобів доказування потребують дослідження з метою подальшого їх удосконалення. Висновок експерта як засіб доказування, що визначено у ч. 2 ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України, це обґрунтовані відповіді та висновки з питань, що виникають під час розгляду і вирішення справи, і які вимагають спеціальних знань.

Слід зазначити, що традиційно виділяють такі ознаки висновку експерта, як засобу доказування: підставою надання експертом висновку є призначення судом проведення експертизи; висновок експерта має відповідати правилам належності доказів; фактичні дані у висновку експерта мають бути у формі констатації факту; висновок експерта завжди пов’язаний з іншими доказами. Хоча такі ознаки висновку експерта сформульовані достатньо давно, на наш погляд, вони є цілком сучасними та такими, що відповідають сучасному цивільному процесу України. В даному контексті вважаємо за доцільне зупинитись на питанні ініціювання призначення експертизи.

Так, згідно положень ст.143 ЦПК України, ініціатором призначення експертизи може виступати особа яка бере участь у справі, шляхом подачі до суду відповідного клопотання. В даному ракурсі постає питання відносно повноважень суду призначити експертизу з власної ініціативи. Як вбачається з положень ЦПК України, на сьогоднішній день, єдиним таким випадком є призначення судово-психіатричної експертизи у справах окремого провадження відносно визнання особи недієздатною, обмеження у дієздатності та поновлення у цивільній дієздатності, в решті випадків суд займає пасивну позицію та не може ініціювати проведення експертизи. З боку дотримання принципу змагальності, як одного з найвпливовіших на сьогоднішній день принципів цивільного процесу, така редакція норми є абсолютно зрозумілою, втім, ми не можемо не визнати той факт, що в деяких випадках таке положення може унеможливити встановлення дійсних обставин справи. Наприклад, у справах за позовом про визнання правочинів недійсними, доволі часто виникає ситуація, коли жодна із сторін не наважується заявити клопотання про призначення експертизи предметом якої є встановлення психо-фізичного стану особи під час укладення правочину, остерігаючись отримати негативний для себе результат. В даному випадку, суд має вирішити справу на існуючих доказах у справі, що подані сторонами, втім, як правило, такі докази не дозволяють визначити дійсний стан особи (необхідний обсяг цивільної дієздатності) саме на момент вчинення правочину, як того вимагає ч.2 ст.203 ЦК України та наголошує п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9.

Таким чином, з урахуванням положень законодавства в частині призначення судом експертизи у справах окремого провадження відносно визнання особи недієздатною, обмеження у дієздатності та поновлення у цивільній дієздатності в порядку ст. 239 ЦПК України, що безумовно має схожу природу з наведеним прикладом, пропонуємо в ст. 145 ЦПК України, що визначає обов’язкове проведення експертизи, визначити можливість самостійного призначення експертизи, якщо матеріали справи не дають вірогідних даних стосовно предмету доказування.

Слід вказати, що предметом експертизи є фактичні обставини, що мають значення для справи, які експерт повинен встановити у результаті експертних досліджень, шляхом застосування спеціальних знань. Така позиція закріплена в положеннях ЦПК України, оскільки доказами є не будь-які фактичні дані, а фактичні дані отримані шляхом передбаченим у законі. Таким чином, фактичні обставини, що повинен встановити експерт мають бути відображені останнім у висновку експерта з метою не порушення принципу допустимості доказів.

Цілком логічним є і те, що висновок експерта має відповідати правилам належності доказів, тобто мати відношення до предмета спору. На наш погляд, саме ця ознака цілком залежить від кола питань, що формулюються судом для проведення експертизи. Оскільки основним завданням експертизи слід вважати отримання науковообґрунтованого, кваліфікованого дослідження, за допомогою якого суд може отримати об’єктивні, правильні та достовірні відповіді на питання щодо обставин справи. Крім того, слід нагадати, що висновок експерта не може будуватись на теоремах, припущеннях тощо, а отже мова йде про використання спеціальних знань з метою констатації факту.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що на законодавчому рівні питання щодо участі експерта у цивільному процесі, проведення експертизи та порядок надання висновку експерта врегульовані. Разом з тим, зазначимо, що судовим експертом є особа, яка має спеціальні знання для надання висновку з досліджуваних питань та відповідає вимогам встановленим законодавством. В свою чергу, судова експертиза це дослідження, що проводяться експертом, матеріальних об’єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи з метою дачі висновку експерта. На решті, висновок експерта це обґрунтовані відповіді та висновки з питань, що виникають під час розгляду і вирішення справи, і які вимагають спеціальних знань.

Але особливу увагу необхідно звернути на порядок надання висновку експерта суду, коли всі провідні вчені беруть до уваги лише письмовий висновок експерта. На погляд автора потрібно сприймати висновок експерта в двох формах, як письмовий та усний, коли остання форма доповнюватиме першу згідно ч. 2 ст. 189 ЦПК, але, відповідно до ч. 2 ст. 147 ЦПК, надані усні роз’яснення і доповнення експерта не відносяться до його висновку, а регламентуються як допит експерта (ч. 3 ст. 189 ЦПК), та не можуть стати підставою для його відповідальності. У той же час, надана експертом інформація вважається важливою, тому необхідно забезпечувати її відповідність дійсності шляхом встановлення відповідальності за дачу експертом неправдивих додаткових висновків і роз’яснень.

Нарешті, при призначенні експертизи та оцінці висновку експерта як доказу по справі пропонується суду з’ясовувати і брати до увагу науковий ступінь експерта, строк дослідження і кількість наукових праць, присвячених певній проблематиці, його спеціалізацію на дослідженні певних процесів та явищ, використання комп’ютерних програм та їх складність, що дозволить оцінити вірогідність отриманих результатів.