Підсекція № 7 “Облік і аудит”
“Єдиний
соціальний внесок”: необхідність та можливі варіанти його прийняття.
Поряд витратами на оплату праці є
такий вид пов’язаних з ними витрат – це витрати на відрахування зборів до
пенсійного та соціальних фондів. Високий рівень нарахувань податків і зборів на
заробітну плату є одним з факторів, який негативно впливає на
конкурентоспроможність український товарів, стримує зростання заробітної плати,
пенсій і соціальної допомоги, а що ще важливіше сприяє розвитку “тіньової
економіки”.
Відповідно є необхідність
істотного зменшення навантаження на фонд оплати праці. Для досягненя цієї мети
кандидат економічних наук В. Парнюк пропонує консолідувати основні види
соціального страхування, на які відраховуються свої кошти всі підприємства
України. Дану ідею намагаються
законодавчо втілити як народні депутати, так і Кабінет Міністрів України в
законопроектах, які були проаналізовані к.е.н. В.Парнюк в своїй науковій
статті.
Законопроект “Про єдиний
соціальний внесок”, розроблений народними депутатами С.Буряком, В.Хомутинником
і В. Веретенниковим передбачає консолідувати внески на загальнообов’язкове
дерхавне пенсійне страхування, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок
безробіття та на страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності в
єдиному сціальному внеску. При цьому
автори законопроекту з метою стимулювання зростання заробітної плати пропонують
встановити диференційовану шкалу ставок внеску залежно від перевищення об’єктом
нарахування, яким визачається фактичний фонд оплати праці, розміру
встановленого прожиткового мінімуму для
працездатних громадян. Якщо сума об’єкта нарахування для застрахованої особи не
перевищує розміру встановленого прожиткового мінімуму для працездатних
громадян, то ставка внеску становить 37%. Якщо сума об’єкта нарахування для
застрахованої особи перевищує розмір встановленого прожиткового мінімуму для праціездатних
громадян та не є більшою за два розміри таких прожиткових мінімумів, то ставка
внеску становить 30%. Якщо сума об’єкта нарахування для застрахованої особи
перевищує два розміри встановленого прожитового мінімуму для працездатних
громадян та не є більшою за сім розмірів таких прожиткових мінімумів, то ставка
внеску становить 25%. Якщо ж сума об’єкта нарахування перевищує сім прожиткових
мінімумів для працездатних громадян, то страхові внески не нараховуються т не
сплачуюються.
Ще один законопроект “Про єдиний
соціальний податок” народного депутата В. Мусіяка пропонує пропонує запровадити єдиний соціальний
податок із ставкою 20% до бази оподаткування, якою також є фактичні витрати
роботодавців на оплату праці. Відповідно до цього законопроекту суб’єкти
спрощених систем розраховують податок з огляду на фіксовану суму у розмірі 140
грн. з розрахунку на кожного науманого працівника. Ця фіксована сума підлягає
щорічній індексації з урахуванням зростання номіальної середньомісячної плати,
починаючи з 2007 року., в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.
Схожий законопроект, але з
деякими уточненнями розобив народний депутат В. Стретович. Тут також
пропонується ставка податку 20%, та 140 грн. фіксованої суми на кожного працівника
для суб’єктів малого підприємництва. Але в ньому передбачено розмір
максимальної величини фактичних витрат на оплату праці, які включаються до бази
оподаткування, становить 5000 грн. на місяць в розрахунку на кожного
працівника.
Всі ці законопроекти мають певні
відмінності, проте і спільні риси також є: це насамперед, те, що вони
передбачають єдиний методологічний підхід до винчення база нарахування внесків
на пенсійне та соціальне страхування, а саме фонд оплати праці.
Для того, щоб змінити дану
ситуацію (що витрати на податки і збори на заробітну плату негативно впливають
на зростання основних соціальних показників заробітної плати), на нашу думку
необхідно змінити сам методологічний підхід до нарахування зборів до пенсійного
та соціального страхування. Пропонуємо замінити його єдиним соціальним податком
на дохід від реалізації продукції. Визначення доходу від реалізації продукції
як бази для обчислення відрахувань до пенсійного та соціальних фондів поставить
їх рівень у пряму залежність від розміру доходу, якийотримують суб’єкти
підпрємницької діяльності. Чим більший доход отримує підриємство, тим більше
коштів воно відраховує до пенсійного та соціальних фондів. Тобто дана прив’язка
розрахунку внесків на обов’язкове страхування до фактичних витрат роботодавців
на оплату праці обмежує базу формування пенсійного та соціальних фондів
ресурсами виробництва.
Застосуваня запропонованого нами
підходу приведе до вирівнювання податкового навантаження всіх суб’єктів
господрської діяльності. При цьому підприєства трудомістких видів економічної
діяльності одержують додатковий ресурс за рахунок сплати меншого податку, а
підприємства, які одержували великі доходи при невеликих витратах на оплату
праці, сплачуватимуть більшевнесків.
У результаті запровадженняєдиного
соціального податку на доход від реалізації продукції як джерела наповнення
пенсійного та соціальних фондів буде істотно розширено базу для формування
зазначених фондів, за рахунок оподаткування доходів посередників, які сьогодні
одержують великі доходи при мінімальних витратах оплати праці.
Вважаємо, що запропонований нами підхід стимулюватиме виведення “з тіні” доходів як фізичних, так і юридичних осіб. Позитивним результатом буде також зростання доходів місцевих бюджетів за рахунок збільшення надходжень з податку на доходи фізичних осіб за відсутності дефіциту коштів у пенсійному та соціальних фондах.