Історія/1. Історія України.

К.і.н., доц. Чубіна Т.Д.

Черкаський державний технологічний університет, Україна

Мечислав Потоцький: життєві віхи

 

          Мечислав Потоцький, після прийняття православ’я Михайло (1799 – 1878 рр.) - магнат, авантюрист. Народився 12 вересня 1799 р. в Тульчині, був другим сином Станіслава Щенсного Потоцького і його третьої дружини Софії, братом Олександра, Софії (в заміжжі Кисельової) та Ольги (в заміжжі Наришкіної).

          Польський історик Єжи Лоєк припускає, що Мечислав не був сином Станіслава Щенсного. Історик висуває гіпотезу, що під час подорожі Станіслава та Софії до Італії в 1798 р. тридцятидев’ятирічна Потоцька була зґвалтована італійським злодієм Караколлі, і що ймовірно Караколлі  був батьком Мечислава. Хоча Станіслав Щенсний Потоцький визнавав Мечислава своїм кровним сином.

          Виховання ймовірно отримав тільки вдома. Серію великих скандалів почав при кінці життя його матері, звинувачуючи її у нехазяйновитості і діях спрямованих на шкоду спадкоємців. Потім захопив її маєток і виселив її з палацу в Тульчині. Це відбулося, ймовірно, влітку 1820 р. Імператор Олександр І на прохання матері мав намір вислати Потоцького в Тобольськ, але той, вибачившись перед матір’ю, уник депортації. У заповіті мати виключила його із участі в успадкуванні, але Потоцький залишався господарем в Тульчині до того моменту, поки він не залишив країну.

          Ходили плітки, що Потоцький організував у 1826 р. пожежу у судовому архіві в Брацлаві, щоб позбавитися паперів, що його компрометували. Він нібито мав також відіслати чиновників, які прибули в Тульчин для розслідувань, а також переслідував свого повіреного, якого рекомендував вбити, коли той залишав країну після виконання цих завдань. Слідство тривало довго і шляхом підкупу Потоцькому вдалося уникнути ганебних наслідків. Наступним скандалом було викрадення дружини полковника (за іншими джерелами - генерала) Meller Zakamelskiej, народженої близько 1828 р. Розгніваний Миколай І порекомендував заарештувати магната і відіслати його у Воронеж, звідки Потоцький повернувся після року перебування там.

          Він затримався в Петербурзі, де нібито вів переговори про продаж Тульчина і намагався отримати паспорт для виїзду за кордон. В 1828 – 1830 рр. розважався в Парижі і Римі. Можливо вже тоді вкладав капітал за кордоном. В Тульчині він жив економно і використовуючи підданих, примножував свої статки. По рекомендації імператора він вступив в гвардію як юнкер, але незабаром закінчив службу втечею і тільки завдяки втручанню сестер: Ольги Наришкіної, також Софії Кисельової, уникнув покарання.

          Одружений (25 жовтня 1825 р.) на Дельфіні із сім’ї Komaròw мав з нею п’ятеро дітей, які померли в дитинстві. Почав процес розлучення в 1841 р., отримав розлучення в 1843 р. і одружився у лютому 1844 р. з Емілією із сім’ї Świejkowskich (1821 – 1894 рр.). Емілія після року спільного проживання і після народження сина Миколая (Потоцький мав також незаконнонароджених дітей) втекла в Київ під опікунські крила генерал-губернатора Д. Бібікова. Приводом до такого вчинку була надзвичайна скупість чоловіка і його грубість та жорстокість. Афера з дружиною привела Потоцького в Київську цитадель, звідки намагався також звільнитися шляхом підкупу. Він був засланий до Саратова, де перебував в 1845 – 1851 рр. Бажаючи звідти вибратися, перейшов у православ’я разом із сином Миколаєм. Однак він не отримав звільнення, а неодноразові спроби втечі йому не вдавалися. Його знову перевели у Воронеж, потім у В’ятку, нарешті в результаті чергової втечі його посадили в Шліссельбург. Був звільнений, ймовірно, після вступу на трон Олександра ІІ, а після 1856 р. отримав паспорт для виїзду у Францію. Він вивіз у Францію частину картин, меблі, фарфор, скло, колекцію зброї, а також значну кількість книг. Під час заслання маєтком управляла комісія, яка призвела його до розорення. В той час цінний архів Потоцьких частково був проданий на макулатуру купцем із Одеси.

          Більшість пригод Потоцького були перебільшені, в основному, його особистим ворогом Wincent Bełżecki, однак його життя було насправді скандальним. Це була вулканічна натура, неврівноважена, в якій боролися добрі й злі стихії. Осівши у Парижі, володів величезним статком, який збирав протягом багатьох років, Потоцький вів, на противагу тульчинському періоду, дуже святе життя, а граючи вдало на біржі, збільшив свої статки до 80 млн. франків.

          Він помер 26 листопада 1878 р. в Парижі і був похований в Montrèsor; тут також похована його дружина Емілія.

          Єдиний законний його син Миколай Щенсний (1845 – 1921 рр.), який прожив до кінця життя у Франції, отримав у спадок значні статки. У 1870 р. одружився з італійською княжною Emanuelę Pignatelii de Cerchiara (1852 – 1930 рр.), яка в 1882 – 1883 рр. проводила відомий літературний салон в Парижі. Подружжя було бездітним. Перед смертю Потоцький переписав приблизно 40 млн. франків дальньому родичу Альфреду Потоцькому із Łańcuta. Помер Миколай Потоцький 03 червня 1921 р. та був похований в Montrèsor. Миколай був відзначений французькою Legia Honorowa (орден Почесного Легіону).

 

Література:

 

1.     Czartkowski Adam. Pan na Tulczynie. Wspomnienia o Stanisławie-Szczęsnym Potockim, jego rodzinie i dworze. – Lw., 1925.

2.     Łojek Jerzy. Dzieje pięknej Bitynki. – Warszawa, 1982.

3.     Лоєк Є. Нащадки Потоцького. – Черкаси, 1999.

4.     Циганюк В.Ф. Нещасні щасливі. – Вінниця, 1991.

5.     Попова А., Шовковий Д. Тульчинська лінія Потоцьких // Історія України. - 1997. - №18.

6.     Kozlowski E. Роtocki Mieczysław. // Polski Słownik Biograficzny. – Wrocław – Warszawa – Kraków – Gdańsk – Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk – Tom XXVIII/1. – Zeszyt 116. – 1984-1985.