«Педагогические науки» - социальная педагогика

О.І.Степаненко

викладач кафедри іноземних мов

Київського національного університету внутрішніх справ

Громада як один із чинників соціального виховання молоді

На сьогодні усталеною базовою моделлю, яка в основному використовується при вирішенні соціальних проблем, є інституційна. При цьому практично люба проблема, визнана соціально значимою, вирішується вертикально-адміністративним шляхом, а саме – створенням закладів ( або іх мережі) і фінансування їх діяльності за рахунок відповідних статей бюджету. Створені заклади, як правило, організовують свою роботу згідно розпоряджень та інструкцій відповідних міністерств та відомств, що ускладнює вирішення окремих соціальних проблем тих цільових груп, які безпосередньо проживають у конкретному населеному пункті.

Постала гостра необхідність залучення громадськості до активної участі у вирішенні питань територіальної громади, пошук шляхів їх вирішення у співпраці з різними організаціями та структурами, які працюють на місцевому рівні. Це спонукає разом з використанням індивідуальних та групових методів роботи запровадити такий, поширений у зарубіжній практиці метод, як соціальна робота в громаді (community work). Інтерес до громади як суб’єкта суспільних відносин в 90-х роках минулого століття був обумовлений, перш за все, розбудовою громадянського суспільства в Україні, що знайшло своє відображення в ст.1 закону “Про місцеве самоврядування в Україні” (1997). У ньому територіальна громада – це жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними, одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Законодавче визначення територіальної громади багатьма вітчизняними соціологами, політиками, правознавцями вважається дещо формальним, вже хоча б тому, що проста сукупність мешканців, не поєднаних жодними іншими інтересами, не може становити ефективну громаду. Громада повинна мати крім спільного простору проживання, ще й цілий ряд інших спільних інтересів: інфраструктуру, потребу в послугах певної якості та їх задоволення, відчувати свою визначальну роль у виробленні місцевої політики тощо. Все це почне працювати , коли у громаді будуть існувати певні інститути громадянського суспільства, осередки політичних і громадських організацій, формальні чи неформальні об’єднання громадян за різними ознаками: соціальними, віковими, територіальними тощо [Ткачук А.Ф. Населення чи громада? Або як впливати на місцеву владу. – К.: Либідь, 2003. – 376с.].

Аналізуючи сутність територіальної громади як основи місцевого самоврядування, О. Батанов зазначає, що “територіальна громада – це складна “кумулятивна” форма суспільної організації, сукупність людей асоційованих на публічних засадах у межах певної території та об’єднана різноплановими ознаками системного характеру ( демографічний, професійний, мовний, релігійний тощо) [Батанов О.В. територіальна громада – основа місцевого саморядування в Україні. Монографія. – К.,2001. – 260с.].

Як слушно зазначає І. Кокарєв, досить складно створити дієздатну громаду на території великого міста. Тому, на його думку, доцільно зосередитися на розвитку сусідських громад, які переважно створюються за місцем проживання людей і є складовою, але самостійною системою самоврядування, частиною міста, фрагментом міської культури Кокарев И. Соседские сообщества: путь к будущему России. – М.: Прометей, 2001. – 248с. ].

В умовах сьогодення громада має бути здатна до саморозвитку, самоорганізації та саморегуляції. Вона є носієм певної соціокультурної специфіки. Тому не менш актуальним є дослідження сутності громади у соціально-педагогічній теорії. Гострі питання щодо молодіжної ситуації (проблеми рівності шансів молоді щодо якісної освіти, її соціального захисту, гарантій зайнятості тощо) є злободенним сьогодні не тільки для Росії та інших країн СНД, але й, не меншою мірою, для нашої країни.

В законі України “Про загальну середню освіту” (1999р.) вона (освіта) визначається як цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу людини, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Вочевидь, соціальний розвиток і соціальне становлення учня утверджується цим законом як важливі педагогічні цілі діяльності сучасної української школи.

У контексті такого розуміння завдань вітчизняної освіти нині спостерігається посилення уваги українських вчених до осмислення , адекватної постановки і розв’язання педагогічних проблем, що безпосередньо стосуються соціального становлення школярів та молоді. Ці питання порушуються у працях І.Д. Беха, В.С. Болгаріної, І.Д. Звєрєвої, І.Г. Єрмакова, В.М. Мадзігона, А.Й. Капської, Л.Г. Коваль, О.Л. Кононко, Г.М. Лактіонової, В.В. Москаленко, Н.Г. Ничкало, В.М. Оржеговської, О.Я. Савченко, Г.Г. Філіпчука, С.Я. Харченка, С.І. Хлєбік, В.Т. Циби. Філософсько-педагогічні аспекти цих проблем розглядають В.П. Андрущенко, І.Я. Зязюн, В.Г. Кремень.

Важливо підкреслити, що громада як соціальне середовище, являє собою конкретне поле соціальної діяльності та відносин, де формуються і реалізуються потреби й можливості особи, де кожна людина безпосередньо включається в процес життєдіяльності суспільства. Соціалізація індивіда, в переважній більшості, розглядається як процес входження у світ конкретних соціальних зв’язків та інтеграції особистості в різні типи соціальних спільностей через культуру, цінності, норми, на основі яких формуються соціально значимі риси особистості. Соціальність людини – це результат діяльності самого індивіда за допомогою діяльності оточуючих людей [Иваненков С.П. Проблемы социализации современной молодёжи. Изд.2-е,дополненное. Монография. – Спб,2003. – 420с. ].

Останнім часом в Україні було присвячено багато робіт проблемі соціалізації молоді. Соціалізацію дітей та молоді у ході педагогічно-спрямованої соціальної роботи досліджували І.Д.Звєрєва та О.В. Безпалько. [Громада як осередок соціальної роботи з дітьми та сім’ями: Метод. матеріали для тренера / О.В. Безпалько та інші; під заг. Ред. І.Д. Звєрєвої. – К.: Наук.світ, 2004. – 69с.] У дисертації Г.М.Лактіонової вивчено педагогічні проблеми соціалізації жіночої молоді в умовах великого міста [Лактіонова Г.М. Теоретико-методические основы социально-педагогической работы с женской молодежью в условияхкрупного города: Дис. доктора пед.наук 13.00.05 К.,1999 – 419с.]. У праці О.С. Матієнко значна увага приділена практико-орієнтованій, соціально-орієнтованій стратегіям розвитку системи середньої освіти в країнах ЄС [Матієнко О.С. Виховання толерантності у старшокласників середніх загальноосвітніх ліцеїв Франції: Дис к.п.н. 13.00.07 К.,2006. – 188с].

О.А.Кузьменко та Т.Г.Харченко присвятили свої кандидатські дослідження проблемам взаємодії школи з соціальним довкіллям у ході соціалізації учнівської молоді, зокрема в роботі Т.Г.Харченко висвітлюється досвід французьких педагогів у цій царині Педагогічні особливості соціалізації дітей та молоді в умовах локальних соціокультурних та педагогічних осередків вивчали В.М. Іванов, О.Г.Карпенко, Н.М. Огренич, І.П. Печенко, Р.М.Пріма.

С.П Іваненков в теорії соціалізуючого середовища виокремлює три найвагоміших фактора соціалізації: речовинно-предметний, соціально-інституціональний та інформаційний (засоби масової інформації) [Иваненков С.П. Проблемы социализации современной молодёжи. Изд.2-е,дополненное. Монография. – Спб,2003. – 420с. ].Другий фактор є одним із найбільш значимих у територіальній громаді, в якій поряд з традиційними соціальними інститутами сім’єю, щколою, медичними та правовими установами, в умовах сьогодення покликані до життя нові інституції: громадські організації, різноманітні соціальні служби, соціально-реабілітаційні центри, які мають забезпечувати необхідні умови для позитивної соціалізації особистості.

Соціалізація відбувається під час взаємодії дітей, підлітків, юнаків з великою кількістю різноманітних умов, більше чи менше впливаючих на їх розвиток. Ці діючі на людину умови прийнято називати факторами. Виходячи з факторної моделі соціалізації, можна сказати, що громада функціонує на мікро- та мезорівнях соціального середовища. За умови, що однією з характеристик громади є територія, залежно від типу поселення можна говорити про сільську, міську громаду, громаду мікрорайону великого міста як про мезорівень соціального середовища. Далеко не всі з цих факторів з’ясовані та досліджені. Більше чи менше досліджені умови чи фактори соціалізації умовно можна об’єднати у чотири групи:

І. Мегафактори – космос, планета, світ, які в тій чи іншій мірі через інші групи факторів впливають на соціалізацію мешканців Землі.

ІІ. Макрофактори – страна, етнос, суспільство, держава, які впливають на всіх, хто проживає в певних країнах.

ІІІ. Мезофактори ( мезо – середній, проміжний) – умови соціалізації великих груп людей, які виділяються за місцем та типом проживання, в яких вони живуть (регіон, село, місто, селище, район ); за належністю до аудиторії тих чи інших мереж масової комунікації (радіо, телебачення ); за належністю тих чи інших субкультур .

IV. Мікрофактори – фактори, що впливають на конкретних людей, з якими вони взаємодіють – сім’я, сусіди, групи одноліток, виховні організації, різні суспільні, державні, релігійні, контрсосіальні організації, мікросоціум [ Мудрик А.В.Социальная педагогика: Учеб.для студ. пед.вузов / под ред. В.А.Сластенина. – 5-е изд.,доп. – М.: Издательский центр «Академия», 2005. – 200с.].

Процес соціалізації має ту специфіку, що він відбувається як суб’єктивна діяльність і співдіяльність агентів та інституцій суспільного життя. Рушієм такої співдії є відповідні соціальні потреби, які мають системний характер і реалізуються як множина індивідуальних та інституційних запитів [Лавриченко Н.М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. – К.:ВіРАІНСАЙТ, 2001. – 248с.]. Вивчення особливостей соціальних потреб та потреб в громадах різного типу сприяє уніфікації напрямів соціальної роботи з молоддю та сім’єю в громаді і є на сьогодні актуальним для дослідження.