Малиновська О. ,Масон С.

Оволодіння іноземною мовою як

психонейролінгвістична проблема

Для ефективного вивчення іноземних мов ведуться широкі дослідження, які торкаються багатьох аспектів навчання, і не тільки суто лінгвістичних. Їх слід вивчати не лише в рамках однієї науки, але й враховувати інтенсивний розвиток сучасної лінгвістики з іншими науками, такими як: психологія, біологія, соціологія, медицина (нейрофізіологія, нейрохірургія, неврологія, психіатрія) тощо. На стику зв“язку цих наук з лінгвістикою розвинулись окремі міжгалузеві науки: лінгвопсихобіологія, нейролінгвістика, етно-, соціо-, психолінгвістика, математична лінгвістика, еколінгвістика та ін.

У вивченні і оволодінні іноземною мовою надзвичайно велику роль відіграють різноманітні нейро- та психолінгвістичні аспекти.

Немає сумніву, що нейрофізіологія мозку людини є феноменом спадковим. Кожна людина народжується з певними задатками, і від того, наскільки людина активна у тій чи іншій сфері своєї діяльності, залежить і розвиток її здібностей. Мова йде не про вроджені здібності, оскільки здібності, як відомо, не успадковуються, а про вроджені задатки людини, які за умови її активної життєдіяльності у тій чи іншій сфері, перетворюються у набуті здібності. Отже, здібності людини є результатом її розвитку. Тому задатки можна розглядати як вроджений “мовний ген” (Н.Хомський), від наявності і функціонування якого залежить подальший розвиток мовних здібностей людини. Ця теорія бере свій початок ще у міркуваннях філософів Нового часу XVI-XVII ст., а саме у представників раціоналістичного напрямку (Р.Декарт, Б.Спіноза, Б. Паскаль ). Беручи до уваги усю суперечливість думок філософів Нового часу цілком можна погодитись з тим, що людина народжується з певними задатками, які є генетично закодовані у її мозку і, розвиваючись, перетворюються у здібності.

Нейролінгвістичними факторами у вивченні іноземних мов виступають на перший план: мова і мовлення, мислення і пам”ять, які тісно пов”язані і з діяльністю мозку людини та з її усією центральною нервовою системою. Відомо, що з філософської точки зору, мова і мовлення знаходяться у діалектичній єдності (загальне, абстрактне – окреме, конкретне). З онтологічної точки зору мова належить до психічних явищ, а мовлення – до психофізіологічних. Отже, мова пов”язана з мисленням, яке є основою різноманітних психічних процесів і які, в свою чергу, не завжди вербалізуються. На зв”язок мови з мисленням і психікою людини вказував і О. Потебня (наявність триади: мова-мислення-мовлення). Пам”ять робить мову, мовлення і мислення засобами здійснення мислительно-пізнавальної і комунікативної діяльності. Академік Анохін П.К. (учень І.П.Павлова та І.М.Сєчєнова) у 1970 році висунув гіпотезу про наявність у мозку людини так званого “другого мозку”. Звідси дослідники будують гіпотезу про внутрішню і зовнішню пам”ять. Зовнішня (процедуральна) пам”ять (права півкуля головного мозку) пов”язана з навичками та звичками, відповідає за перцепцію, обробку образів, мнемоніку, від неї залежить темп, тон, тембр, манера мовлення, висота гучності голосу, спосіб артикуляції тощо. Під домінантним впливом правої півкулі здійснюються невербальні засоби спілкування. Вона забезпечує в основному процес конкретного мислення.

Внутрішня (декларативна) пам”ять (ліва півкуля головного мозку) забезпечує вихід мислення в мовлення, пов”язана зі складними формами запам”ятовування, збереженням численних фактів. Тут відбувається словесно-логічне мислення (вербальне, дискурсивне).

Оскільки саме внутрішня пам”ять пов”язана із запам”ятовуванням великої кількості лексики, то її можна охарактеризувати як пам”ять “вербальна”. У лівій півкулі відбувається процес абстрактного мислення.

Таким чином, наскільки у людини розвинута “вербальна” пам”ять залежить її здатність до вивчення іноземної мови. Від особливостей нейрофізіології мозку окремої людини залежить і процес вивчення іноземної мови, який у різних людей відбувається по-різному. Звідси і різні задатки, здібності, мнемонічні та ментальні можливості. Характер і спосіб функціонування клітин мозку (нейронів) є генетично закодованим, а отже, спадковим. Сталість спадкових ознак зумовлена особливостями нуклеїнових кислот (ДНК і РНК), які точно передають закодовану в них інформацію. Спадковість змінюється зі зміною в окремих генах структури ДНК. Цей процес є дуже складний і стосується вже суто медицини.

Отже, вивчення іноземної мови зокрема і володіння рідною мовою в цілому залежить від функціонування мозкових механізмів мовленнєвої діяльності у корі головного мозку людини. Ступінь володіння рідною мовою (лексико-граматична коректність мовлення, його стилістичне багатство) створює передумови для успішного оволодіння іноземною мовою. Тут на перший план виступає проблема білінгвізму, яка з розвитком психолінгвістики набула особливого значення. Порівняльне вивчення двох мов (рідної та іноземної) допомагає пізнавати спільне і від”ємне у функціонуванні обидвох мов.

На практичному рівні дані теоретичні положення і висновки дозволили провести найбільш поширений психолінгвістичний експеримент, пов”язаний з методом вільних асоціативних зв”язків (АЗ) на певні слова-стимули. Дані АЗ, наявні у свідомості людини взагалі чи присутні у певний момент, пов”язані із протіканням у корі головного мозку тих чи інших психічних процесів, від яких залежить мислення людини взагалі. Відповідь (слово-реакція) на задане слово-стимул дозволяє простежити динаміку АЗ у свідомості людини, визначити як за допомогою мовних знаків відображається об”єктивна дійсність у її свідомості; які зв”язки вона встановлює між окремими предметами і явищами, семантичні зв”язки між словами, який тип мислення у неї домінує.

Результати експерименту дозволили встановити асоціативні ряди (АР) та асоціативне поле (АП) на задані слова-стимули, визначити частотність АЗ, встановити їх види (конкретні/абстрактні), показати їх розміщення за ступенем первинності/вторинності, за відстанню(контактний/дистанційний зв”язок), встановити зв”язок асоціативної пари, показати семантичний “подразник”, який викликав ефект обманливого сподівання (елемент низької асоціативної ймовірності), дослідити рівень абстракції окремих асоціативних слів у площині окремого АП та АР.

Подальшими дослідженнями у ході даного експерименту могли б бути : встановлення АЗ-паралелей, які є автоматизованими у рідній мові і відношення дисасоціації між ними в процесі вивчення іноземної мови; показати синтагматичні, парадигматичні та епідигматичні відношення лексико-семантичного поля; встановити АЗ в залежності від вікової динаміки учасників експерименту; показати АЗ у зв”язку з гендерною диференціацією; окреслити емоційні контури мислення (меліоративна лексика- позитивні емоції, пейеративна лексика- негативні емоції, змішана емоційно-оцінна лексика- амбівалентність почуттів) з метою визначення на основі різних АЗ емоційно-оцінного нейрополя (нейропсихологічні дослідження індивідуальних відмінностей), відповідно до яких з”являється певний тип вербальної поведінки.

Отже, індивідуальні особливості нейрофізіології мозку окремої людини: її здатність мислити, кодувати і декодувати інформацію, здатність здійснювати логічні та інтелектуальні операції (кон”юнкція, диз”юнкція; порівняння, умовивід, узагальнення тощо) відбуваються на основі двох основних процесів- інтеграції і диференціації. Завдяки особливим ділянкам мозку, т. зв. “мовним центрам”, людина володіє тією чи іншою мовою, умінням здійснювати процес комунікації.

“Філологічні науки”

9. Етно-, соціо- та психолінгвістика

О. Малиновська

канд. філол. наук, доцент

зав.каф.іноземних мов НЛТУ України

м. Львів

С. Масон

ст. викладач кафедри іноземних мов

НЛТУ України, м. Львів

Оволодіння іноземною мовою як

психонейролінгвістична проблема

Для ефективного вивчення іноземних мов ведуться широкі дослідження, які торкаються багатьох аспектів навчання, і не тільки суто лінгвістичних. Їх слід вивчати не лише в рамках однієї науки, але й враховувати інтенсивний розвиток сучасної лінгвістики з іншими науками, такими як: психологія, біологія, соціологія, медицина (нейрофізіологія, нейрохірургія, неврологія, психіатрія) тощо. На стику зв“язку цих наук з лінгвістикою розвинулись окремі міжгалузеві науки: лінгвопсихобіологія, нейролінгвістика, етно-, соціо-, психолінгвістика, математична лінгвістика, еколінгвістика та ін.

У вивченні і оволодінні іноземною мовою надзвичайно велику роль відіграють різноманітні нейро- та психолінгвістичні аспекти.

Немає сумніву, що нейрофізіологія мозку людини є феноменом спадковим. Кожна людина народжується з певними задатками, і від того, наскільки людина активна у тій чи іншій сфері своєї діяльності, залежить і розвиток її здібностей. Мова йде не про вроджені здібності, оскільки здібності, як відомо, не успадковуються, а про вроджені задатки людини, які за умови її активної життєдіяльності у тій чи іншій сфері, перетворюються у набуті здібності. Отже, здібності людини є результатом її розвитку. Тому задатки можна розглядати як вроджений “мовний ген” (Н.Хомський), від наявності і функціонування якого залежить подальший розвиток мовних здібностей людини. Ця теорія бере свій початок ще у міркуваннях філософів Нового часу XVI-XVII ст., а саме у представників раціоналістичного напрямку (Р.Декарт, Б.Спіноза, Б. Паскаль ). Беручи до уваги усю суперечливість думок філософів Нового часу цілком можна погодитись з тим, що людина народжується з певними задатками, які є генетично закодовані у її мозку і, розвиваючись, перетворюються у здібності.

Нейролінгвістичними факторами у вивченні іноземних мов виступають на перший план: мова і мовлення, мислення і пам”ять, які тісно пов”язані і з діяльністю мозку людини та з її усією центральною нервовою системою. Відомо, що з філософської точки зору, мова і мовлення знаходяться у діалектичній єдності (загальне, абстрактне – окреме, конкретне). З онтологічної точки зору мова належить до психічних явищ, а мовлення – до психофізіологічних. Отже, мова пов”язана з мисленням, яке є основою різноманітних психічних процесів і які, в свою чергу, не завжди вербалізуються. На зв”язок мови з мисленням і психікою людини вказував і О. Потебня (наявність триади: мова-мислення-мовлення). Пам”ять робить мову, мовлення і мислення засобами здійснення мислительно-пізнавальної і комунікативної діяльності. Академік Анохін П.К. (учень І.П.Павлова та І.М.Сєчєнова) у 1970 році висунув гіпотезу про наявність у мозку людини так званого “другого мозку”. Звідси дослідники будують гіпотезу про внутрішню і зовнішню пам”ять. Зовнішня (процедуральна) пам”ять (права півкуля головного мозку) пов”язана з навичками та звичками, відповідає за перцепцію, обробку образів, мнемоніку, від неї залежить темп, тон, тембр, манера мовлення, висота гучності голосу, спосіб артикуляції тощо. Під домінантним впливом правої півкулі здійснюються невербальні засоби спілкування. Вона забезпечує в основному процес конкретного мислення.

Внутрішня (декларативна) пам”ять (ліва півкуля головного мозку) забезпечує вихід мислення в мовлення, пов”язана зі складними формами запам”ятовування, збереженням численних фактів. Тут відбувається словесно-логічне мислення (вербальне, дискурсивне).

Оскільки саме внутрішня пам”ять пов”язана із запам”ятовуванням великої кількості лексики, то її можна охарактеризувати як пам”ять “вербальна”. У лівій півкулі відбувається процес абстрактного мислення.

Таким чином, наскільки у людини розвинута “вербальна” пам”ять залежить її здатність до вивчення іноземної мови. Від особливостей нейрофізіології мозку окремої людини залежить і процес вивчення іноземної мови, який у різних людей відбувається по-різному. Звідси і різні задатки, здібності, мнемонічні та ментальні можливості. Характер і спосіб функціонування клітин мозку (нейронів) є генетично закодованим, а отже, спадковим. Сталість спадкових ознак зумовлена особливостями нуклеїнових кислот (ДНК і РНК), які точно передають закодовану в них інформацію. Спадковість змінюється зі зміною в окремих генах структури ДНК. Цей процес є дуже складний і стосується вже суто медицини.

Отже, вивчення іноземної мови зокрема і володіння рідною мовою в цілому залежить від функціонування мозкових механізмів мовленнєвої діяльності у корі головного мозку людини. Ступінь володіння рідною мовою (лексико-граматична коректність мовлення, його стилістичне багатство) створює передумови для успішного оволодіння іноземною мовою. Тут на перший план виступає проблема білінгвізму, яка з розвитком психолінгвістики набула особливого значення. Порівняльне вивчення двох мов (рідної та іноземної) допомагає пізнавати спільне і від”ємне у функціонуванні обидвох мов.

На практичному рівні дані теоретичні положення і висновки дозволили провести найбільш поширений психолінгвістичний експеримент, пов”язаний з методом вільних асоціативних зв”язків (АЗ) на певні слова-стимули. Дані АЗ, наявні у свідомості людини взагалі чи присутні у певний момент, пов”язані із протіканням у корі головного мозку тих чи інших психічних процесів, від яких залежить мислення людини взагалі. Відповідь (слово-реакція) на задане слово-стимул дозволяє простежити динаміку АЗ у свідомості людини, визначити як за допомогою мовних знаків відображається об”єктивна дійсність у її свідомості; які зв”язки вона встановлює між окремими предметами і явищами, семантичні зв”язки між словами, який тип мислення у неї домінує.

Результати експерименту дозволили встановити асоціативні ряди (АР) та асоціативне поле (АП) на задані слова-стимули, визначити частотність АЗ, встановити їх види (конкретні/абстрактні), показати їх розміщення за ступенем первинності/вторинності, за відстанню(контактний/дистанційний зв”язок), встановити зв”язок асоціативної пари, показати семантичний “подразник”, який викликав ефект обманливого сподівання (елемент низької асоціативної ймовірності), дослідити рівень абстракції окремих асоціативних слів у площині окремого АП та АР.

Подальшими дослідженнями у ході даного експерименту могли б бути : встановлення АЗ-паралелей, які є автоматизованими у рідній мові і відношення дисасоціації між ними в процесі вивчення іноземної мови; показати синтагматичні, парадигматичні та епідигматичні відношення лексико-семантичного поля; встановити АЗ в залежності від вікової динаміки учасників експерименту; показати АЗ у зв”язку з гендерною диференціацією; окреслити емоційні контури мислення (меліоративна лексика- позитивні емоції, пейеративна лексика- негативні емоції, змішана емоційно-оцінна лексика- амбівалентність почуттів) з метою визначення на основі різних АЗ емоційно-оцінного нейрополя (нейропсихологічні дослідження індивідуальних відмінностей), відповідно до яких з”являється певний тип вербальної поведінки.

Отже, індивідуальні особливості нейрофізіології мозку окремої людини: її здатність мислити, кодувати і декодувати інформацію, здатність здійснювати логічні та інтелектуальні операції (кон”юнкція, диз”юнкція; порівняння, умовивід, узагальнення тощо) відбуваються на основі двох основних процесів- інтеграції і диференціації. Завдяки особливим ділянкам мозку, т. зв. “мовним центрам”, людина володіє тією чи іншою мовою, умінням здійснювати процес комунікації.

1. Прізвище Малиновська

2. Ім”я Олена

3. По-батькові Леонідівна

4. Місце роботи Національний лісотехнічний університет України

(м. Львів)

5. Посада завідуюча кафедрою іноземних мов НЛТУ України

6. Учений ступінь канд.філол.наук, доцент

7. Назва доповіді Оволодіння іноземною мовою як психонейро-

лінгвістична проблема

8. Секція Філологічні науки

9. Етно-, соціо- та психолінгвістика

9. Телефон 233-96-52

10. E-mail ukrdltu@forest.lviv.ua

1. Прізвище Масон

2. Ім”я Світлана

3. По-батькові Романівна

4. Місце роботи Національний лісотехнічний університет України

(м. Львів)

5. Посада ст.викл. кафедри іноземних мов НЛТУ України

6. Учений ступінь

7. Назва доповіді Оволодіння іноземною мовою як психонейро-

лінгвістична проблема

8. Секція Філологічні науки

9. Етно-, соціо- та психолінгвістика

9.Телефон 233-96-42

10. E-mail ukrdltu@forest.lviv.ua

11. Домашня адреса 79054 м.Львів, вул. Любінська 107/46