К.е.н. Аветісян К.П., Богданова Н.С.
Одеська національна академія
зв’язку ім. О.С. Попова
Ефективний розвиток країни та її конкурентноздатність
в теперішній час можливі лише за умови наявності розвинутої інформаційної
інфраструктури.
Створення ефективного інформаційного простору передбачає активне використання телекомунікаційних систем і мереж інформаційного обміну, широкомасштабну комп'ютеризацію процесів обробки інформації в усіх сферах діяльності. Цей процес вже охопив практично всі країни світу і є в даний час стрижнем їх науково-технічного, економічного і соціального розвитку.
Інформаці́йна
інфраструктура — комплекс
програмно-технічних засобів, організаційних систем та нормативних баз, який
забезпечує організацію взаємодії інформаційних потоків, функціонування та
розвиток засобів інформаційної взаємодії та інформаційного простору країни або
організації.
Також інформаційну інфраструктуру можна визначити як систему інформаційної техніки і
технологій, електронного зв'язку, інформаційного обслуговування, які
забезпечують інформаційну діяльність у суспільстві.
Інформаційна
інфраструктура – частина наукової, виробничої та соціально-економічної
структури, яка є матеріальною основою всебічного інформування наукових
досліджень, а також виробничої діяльності.
Причина виникнення інформаційної інфраструктури –
неспроможність традиційної системи науково-інформаційних комунікацій (на основі
публікацій, особистих контактів учених, наукових конференцій тощо) комплексно
забезпечити науковою інформацією зацікавлених у цьому фізичних і юридичних
осіб, значні витрати часу на пошук необхідної інформації, низька ефективність
такої діяльності, великі й непродуктивні витрати на науково інформаційні
процеси (написання книг статей, звітів, їх публікацію, збереження, обробку,
пошук та ін.).
Інформаційна
інфраструктура включає: територіально розподілені державні і корпоративні комп'ютерні мережі, телекомунікаційні мережі, системи спеціального призначення і загального користування, мережі й канали передачі даних, засоби комутації та управління інформаційними потоками.
Одним з важливих завдань України на шляху до європейського
інформаційного суспільства виступає побудова
цифрової телекомунікаційної інфраструктури. Основний показник є звичайно
Інтернет, його користувачі та можливості доступу.
За даними звіту Міжнародного
Інституту Електрозв‘язку (ITU, www.itu.int/ITU-D/icteye) в світі зберігається
зростання (на 9%) кількості користувачів Інтернет. В другому кварталі 2011 року
їх нараховується більше 2 млрд. проти 1,834 млрд. у 2010 році. В Європі
знаходиться більше 476 млн. користувачів, що складає 22,7% від
загальносвітової аудиторії. Україна за кількістю Інтернет-користувачів займає в
Європі 9 місце, поступившись Польщі. За кількістю інтернет-користувачів в
Європі лідирують Німеччина – 65 100 тис. осіб,
Росія – 60 000 тис. осіб, Великобританія – 51 400 тис. осіб, Франція –
45 200 тис. осіб.
Рівень
проникнення Інтернет-послуг на 100 мешканців України становить 8,0%. Незважаючи
на привабливість ринку Інтернет-послуг
для операторів телекомунікацій та зростання обсягів послуг, що надаються
суб’єктами господарювання, Україні належить подолати досить значну дистанцію
для досягнення рівня розвинутих країн у цьому напрямку. За інформацією
Єврокомісії, середній показник проникнення у країнах ЄС вже на початок 2008
року перевищив 40%, в Угорщині досяг 70%, у Нідерландах – 90%, у Словаччині –
50%. Таке порівняння свідчить про наявність значного потенціалу для розвитку
вітчизняного ринку Інтернет-послуг, що є невід’ємною складовою побудови
сучасного інформаційного суспільства та відповідно – питанням
загальнодержавного значення [1].
Кількість інтернет-користувачів в
Україні при загальній кількості населення 45745 тис. осіб (станом на 1 березня
2011 р.) складає за різними даними: 11 400 тис. осіб (Київського міжнародного
інституту соціології КМІС), 12 100 тис. осіб (компанія Genius), 13 900 тис.
осіб (компанія InMind Центрально-Європейської дослідницької мережі Factum
Group), 15 300 тис. осіб (ITU). За даними Держкомстату України кількість
абонентів мережі Інтернет в Україні у 2010 році склала 3 700 тис.
абонентів.
За даними проведених у лютому 2011
року досліджень Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), ріст
абсолютної кількості користувачів в Україні
практично призупинився за останні 2 роки, і збільшення Інтернет-аудиторії
склало лише 1%. Станом на початок 2011 року кількість інтернет-користувачів
складала 30% населення, кількість користувачів домашнім Інтернетом складала 25%
населення України. Проте, у 26,9% опитаних відсутній доступ до комп’ютера, а у
7,7% - технічна можливість підключення Інтернет. Таким чином технічні бар’єри у
доступі до Інтернет відчувають 34,6% опитаних.
Все більшої актуальності набуває
питання підвищення ефективності державного управління – як один з основних
чинників, що впливають на керованість і передбачуваність подальшого розвитку
країни, а саме системи електронного уряду. Але, незважаючи на значне зростання
уваги Уряду до проблем розвитку ринку електронних послуг за останні півроку,
інформаційне забезпечення органів державної влади, суб'єктів господарювання і
громадян залишається на низькому рівні [2].
Можливість доступу до інформації, як правило, обмежується її відомчою
належністю та обумовлена найчастіше посадовим становищем і соціальним статусом
споживача. Не вирішена ще проблема доступу до територіально-віддалених
інформаційних ресурсів. Більшість населення одержує інформацію в традиційному
вигляді — друковані видання, радіо, телебачення тощо.
Дослідження вказують, що
інформаційно-телекомунікаційні системи функціонують в основному в інтересах
державних органів влади і, як правило, без необхідної їх взаємодії. Таке
становище призводить до дублювання робіт, надмірності щодо збору первинної
інформації, подорожчанню розробок і експлуатації систем. Крім того, як
відзначалося, відомча роз'єднаність ускладнює обмін інформацією і доступ до
неї.
Державні інформаційні ресурси та
технічні і програмні засоби поширені по території України вкрай нерівномірно,
причому в основному ними забезпечені центральні області [3]. Цей розподіл відповідає розподілу головних наукових
та інформаційних центрів України і не враховує потреби населення та органів
управління.
Інформаційно-телекомунікаційна інфраструктура України поки що не відповідає
стандартам розвинених країн, про це свідчать навіть такі показники як
Інтернет-аудиторія та розвиток електронного урядування. Але подолати цей бар’єр
необхідно для України, бо саме ступінь розвитку інформаційно-телекомунікаційної
інфраструктури може забезпечити перехід економіки до моделі науково-технічного
та інноваційного розвитку, збільшити частку наукоємної
продукції, буде сприяти якості та доступності послуг освіти, науки, культури,
охорони здоров'я за рахунок впровадження ІКТ, дасть змогу розширити можливості
людини отримувати доступ до національних та світових інформаційних електронних
ресурсів; створити нові робочі місця, поліпшити умови роботи і життя людини;
поглибити запровадження нормативно-правових засад інформаційного суспільства.
Література
1.
Про Національну програму інформатизації: Закон України : прийнятий 4 лют. 1998
р.: № 74/98-ВР // Офіц. вісн. України.– 1998. – № 10 . – С. 5. – Зі змінами;
ост. ред. 16 жовт. 2001 р.
2. Про
затвердження Положення про формування та виконання Національної програми
інформатизації : постанова КМУ: від 31 серп. 1998 р.: № 1352 //Офіц. вісн.
України. – 1998. – № 35 . – С. 31. – Зі змінами ;ост. ред. 11 жовт. 2002 р.
3. Про
першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій :Указ
Президента України : від 20 жовт. 2005 р. : № 1497/2005 // Уряд. кур’єр. –2005.
– 1 листоп.