Философия / 2. Социальная философия

д.філос.н., проф. Дзьобань О.П., доктор філософії, професор Мануйлов Є.М.

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», м. Харків (Україна)

Правовий нігілізм як конструкт

комунікативно-правового середовища

Правовий нігілізм є одним з найзлободенніших феноменів правосвідомості. Оскільки ключовим для осмислення нігілістичної правосвідомості є ціннісне відношення до права, орієнтацію на його норми, то звернемося до проблем нормативного відношення до права.

Право як онтологічна психосоціокультурна цілісність завжди перетинається з ціннісною сферою – і як необхідний інструмент та механізм утвердження й охорони цінностей, і як соціорегулятивна система, що займає власне місце в ціннісно-нормативній ієрархії культури.

Очевидно, що, специфіка світу культурних явищ пов’язана з життєвими стратегіями правового суб’єкта. Цінності вважаються інтерсуб’єктивними конструктами репрезентативної культури, життєвого світу, за допомогою яких визначаються, організуються й утримуються сфери соціально-історичних значень, особистісні змісти різних феноменів. Вони є продуктами й механізмами спільного існування людей, що, у силу своєї інституціоналізації, “вплетеності” у повсякденні ментальні й поведінкові практики знаходять певний ступінь об’єктивної фактичності, сприймаються як відчужені сутності. Від цього, однак, вони не перестають залежати від соціальних суб’єктів, існуючи остільки, оскільки активно чи пасивно визнаються останніми.

Людина має право робити що-небудь тому, що це відповідає встановленому в суспільстві, групі правилу і подібна соціальна відповідність виправдує акти соціального діяча (дозволяє інтерпретувати їх як нормальну, нормативну поведінку). З іншого боку, сама цінність права не є чимось гіпостазованим і відчуженим від правового суб’єкта як діяча, здатного до їхнього визнання й утвердження. Це ще раз підкреслює онтологічну зв’язаність права “антропологічним моментом”, його заданість, укорінення в правосвідомості, у духовному життєвому просторі ментальності й культури.

Вирішення питання про цінність права не означає категоричного ствердження її абсолютності, але припускає з’ясування місця й ролі права як складової певного (ситуативного, історичного, соціокультурного) контексту. Навіть у випадку визнання існування деякого ейдосу (об’єктивної ідеї, змісту) права, а значить і імманентно властивих йому цінностей – свободи, рівності, справедливості, відповідальності, порядку, безпеки тощо, останні в будь-якому випадку вимагають своєї інтерпретації, інтелектуального й емоційного наповнення, адекватного специфічним умовам конкретного суспільства, групи, індивіда в тій чи іншій соціальній ситуації.

Культура уявляється живою, конкретно-історичною цілісністю, кожний елемент якої наділяється власним унікальним змістом, цінністю, функціональним навантаженням, одержує свої комунікативні значення. Звідси сприйняття, розуміння, використання культурою навіть, здавалося б, найпрогресивніших сторонніх форм, досягнень неминуче відбувається на основі “культурно-історичної аперцепції”, власного емпіричного наповнення. Це завжди є спілкування, інтерпретація, конструювання нового, нетотожного змісту первісного послання знання і його необхідна інтеграція у світ власних значень, архетипів, поведінкових зразків і практик.

Відповідно, насильницька прозахідна модернізація українського соціуму є заздалегідь неефективною кампанією, провальною і навіть катастрофічною без належного “укорінення” у розумах і душах людей. Практична реалізація планів євроінтеграції необхідно вимагає наявності в українському суспільстві не тільки певних економічних і соціально-політичних передумов, але й адекватного змісту ментальності, культури, припускає не тільки і не стільки ревізію позитивного права, скільки зміну фундаментальних, історично сформованих зразків сприйняття, суджень, поведінки, комунікативних кодів, які їх супроводжують, у тому числі й так званого правового нігілізму.

Українській правосвідомості історично притаманне саме етичне сприйняття цінності права. Будучи частиною соціального універсуму, право відіграє в ньому важливу, але допоміжну роль, воно є цінним не саме по собі, а у зв’язку з тими цілями, яких з його допомогою можна досягти. Проте, незважаючи на обмежені можливості й підпорядкованість різним цілям і інтересам, у тому числі чисто егоїстичним, справжнє призначення права вбачається тут у тому, щоб бути необхідною передумовою духовно зрілого суспільства, стверджувати високі моральні ідеали в соціальному житті.

Такий підхід дозволяє по-іншому концептуалізувати розбіжність цінностей, закріплених в офіційній доктрині, законодавстві, з одного боку, і в правосвідомості – з іншої. Як правило, подібна розбіжність термінологічно передається не інакше, як через поняття “деформації”, “дисфункції” тощо, що позначають ті стійкі зміни психіки суб’єктів, які визначають їхнє збочене конструювання життєвих стратегій, причини нігілістичної поведінки. Так, “деформація правосвідомості” концептуалізується як складне соціальне й ідейно-психологічне явище правового життя суспільства, що торкається всіх рівнів і видів правосвідомості й характеризується негативністю, масовістю, динамізмом, здатністю до впливу на суміжні сфери суспільного життя.

Таким чином, центральними для правових суб’єктів будуть норми й цінності, що утворюють систему їхнього життєвого світу, репрезентативної культури, безпосередньо конструюються й відтворюються ними в повсякденних ментальних і поведінкових практиках, виступають тією безсумнівною призмою, яка опосередковує розуміння, відчуття й перетворення навколишньої соціальної реальності. При такій позиції, правовий нігілізм як життєва стратегія правового суб’єкта і феномен ціннісного відношення до права, втрачає свою традиційну однозначно негативну оцінку, може вважатися “нормальним”, повсякденним механізмом (конструктом) будь-якого комунікативно-правового середовища, невід’ємною складовою світовідчуття, природною опозицією, властивою будь-якому історичному й соціокультурному контексту.