Лавріненко О. В.

 кандидат юридичних наук, доцент,

Донецький юридичний інститут МВС України

 

Щодо кореляції термінологічного й сутнісного аспектів принципу оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин

 

Небезпідставно наголошується в лінгвістиці, що під розкриттям змісту поняття розуміється його визначення (не лише теоретичне, але й практичне, яке може призвести до помилкового тлумачення змісту, помилок слідства, суду). Єдність понять та відповідних їм термінів виражається через співвідношення філософських категорій «зміст» і «форма», «сутність» і «явище». З філософської точки зору зміст та форма є взаємопов’язаними категоріями, до того ж зміст як визначальний вектор цілого створює єдність усіх складових елементів об’єкта, його властивостей, внутрішніх процесів, зв’язків, суперечностей і тенденцій, а форма є способом існування та вираження змісту. Філософські категорії сутності та явища (першим є внутрішній зміст предмета, а друге – те чи інше вираження предмета, зовнішні форми його існування) завжди є органічно поєднаними: явище є формою вияву сутності, а остання розкривається через певне явище. Оскільки поняття є змістом, сутністю, а термін – формою, явищем, то звідси випливає, що вони не можуть існувати один без одного [1, с. 36].

Справді, «проблема визначення поняття принципів права останнім часом викликає велике зацікавлення в наукових колах і в юридичній літературі. Це зумовлено, зокрема, тим, що саме поняття «принцип» відноситься до числа фундаментальних, містить багатогранні й багатоякісні сторони, які важко охопити якою-небудь однією загальною дефініцією... У логічному розумінні принцип центральне поняття, основа системи, що є узагальненням і розповсюдженням якогось положення на всі явища тієї галузі, з якої даний принцип абстрагований... Бажано... внести в поняття й визначення принципів... якусь одноманітність тією мірою, яка взагалі можлива в юридичній літературі» [2, с. 202]. Спробуємо дослідити термінологічний та тісно пов’язаний із ним – онтолого-правовий аспекти галузевого (трудо-правового) принципу оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин.

Важливе значення під час онтолого-правової характеристики галузевого принципу трудового права – принципу оптимального поєднання централізованого і локального правового регулювання трудових відносин має з’ясування сутності такого терміну, як «оптимальне поєднання...». В основу зазначеного терміну, який характеризує характер співвідношення двох зазначених складових указаного принципу, покладено слово «оптимальний». Слід зазначити, що етимологія цього слова є усталеною. Так, скажімо, у Тлумачному словнику іноземних слів Л.П. Крисіна слово «оптимальний» тлумачиться як «оптимальный... [фр. optimal, лат. optimus – наилучший]. Наиболее благоприятный» [3]. Схоже тлумачення зустрічаємо й у Тлумачному словнику С.І. Ожєгова: «Оптимальный... Наиболее благоприятный», «оптимизировать... придать чему-нибудь оптимальные свойства, показатели; выбрать... наилучший из возможных вариантов» [4, с. 455]. Отож, за основу розуміння терміну «оптимальне поєднання...» під час характеристики «принципу оптимального поєднання централізованого і локального правового регулювання трудових відносин» слід взяти те, що таке «поєднання» є найбільш спрятливим, таким, що дозволяє якнайкраще зреалізувати означений принцип на практиці. Зрозуміло, що питання це непросте, особливо, якщо взяти до уваги, що йдеться про використання у вказаному терміні, у якості базового, саме оціночного поняття – «оптимальний». Використання в цій царині, як і в будь-якій іншій, оціночних понять вимагає певних застережень. Небезпідставно М.І. Іншин у своїй ґрунтовній науковій монографії не лише використовує суміжні поняття «оптимальне співвідношення», «оптимальний механізм», «позитивний ефект», а ще й приділяє окрему увагу безпосередньо дослідженню характеру взаємодії, зокрема, «централізованого» та «локального» у структурі механізму правового регулювання службово-трудової діяльності державних службовців, а також обґрунтовує низку конкретних шляхів з удосконалення такої «взаємодії» задля забезпечення насамперед дієвого, ефективного захисту прав і інтересів працівників[1].

Віддаючи належне запропонованим М.І. Іншиним шляхам удосконалення взаємодії «централізованого» та «локального» у структурі механізму правового регулювання службово-трудової діяльності держслужбовців, уважаємо за необхідне виокремити один із них, який має головне, пріоритетне значення. Гадаємо, що в основу визначення рівня, ступеня «оптимальності» поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин у межах онтолого-правової характеристики відповідного галузевого принципу трудового права має здійснюватися крізь призму аналізу ефективності, дієвості захисту насамперед трудових прав і законних інтересів більш «слабкої» сторони індивідуально-трудових відносин – найманого працівника, незалежно від сфери застосування його здатності до суспільно-корисної праці. Оптимальним поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин є, на наше переконання, лише й тільки за умови найбільш сприятливого для працівника, вибору найкращого з можливих (із т.з. наявних фінансово-економічних можливостей держави, відповідних міжнародно-правових стандартів у сфері найманої праці, реальності дотримання на практиці, гарантованості тощо) варіантів реалізації його соціально-економічних прав у царині найманої праці. Зазначене, і на це слід звернути увагу, не виключає врахування через взаємоузгодження, зрештою, гармонізацію інтересів інших учасників соціально-трудових відносин, у тому числі роботодавця. Головно наразі йдеться про «систему пріоритетів» у «конструюванні» допоки ще проблемного [6-8] механізму практичної реалізації галузевого трудо-правового принципу оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин.

Література

1.         Прадід Ю.Ф. Вступ до юридичної лінгвістики: навч. пос. / за ред. чл.-кор. АПрН України О.Н. Ярмиша. – Сімферополь: Доля, 2002. – 104 с.

2.         Замченко А.О. Сутність та значення принципів нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю // Південноукраїнський правничий часопис. – 2007. – № 4. – С. 202-205.

3.        Толковый словарь иностранных слов Л.П. Крысина // БЭКМ (Большая энциклопедия Кирилла и Мефодия – 2007). Электронное издание. – М.: ООО «Кирилл и Мефодий», 2007.

4.        Ожегов С.И. Словарь русского языка: 70 000 слов / под ред. Н.Ю. Шведовой. – М.: Рус. яз., 1990. – 917 с.

5.        Іншин М.І. Правове регулювання службово-трудових відносин в Україні: монографія. – Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – 337 с.

6.        Лавріненко О.В. Трудо–правовий принцип оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання службово–трудових відносин: сутність та «вектор» його практичної реалізації // Край на научното развитие – 2010: мат-ли за V Межд. науч. практ. конф., (София, 17–25 януари 2010 г.). – София: «Бял ГРАД–БГ» ООД, 2010. – Том 9. – Стр. 74–77.

7.        Лавріненко О. В. Галузевий принцип оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин: проблемні питання нормативної структуризації / О. В. Лавріненко // Наукові дослідження – теорія та експеримент 2010: мат-ли YI Міжн. наук.–практ. конф., (м. Полтава, 17–19 травня 2010 р.). – Полтава: ІнтерГрафіка, 2010. – Т. 3. – С. 89–90.

8.        Лавріненко О. В. Система локального (місцевого) правового регулювання службово–трудових відносин працівників ОВС України в структурі галузевого трудо–правового принципу соціального партнерства й договірного встановлення умов праці // Південноукраїнський правничий часопис. – 2010. – № 3. – С. 86–93.


[1] Так, цей автор зазначає, що «співвідношення загального, спеціального (саме в цій частині, на наш погляд, ідеться про «централізовану складову» принципу оптимального поєднання централізованого й локального правового регулювання трудових відносин – прим. авт.) і локального регулювання службово-трудової діяльності державних службовців... потребує більшого розмежування й одночасно тіснішої взаємодії... Досягненню цієї мети сприятимуть наступні положення й висновки. По-перше, правовий механізм забезпечення службово-трудової діяльності буде ефективним і дійовим із точки зору забезпечення ефективного захисту прав та інтересів певних категорій державних службовців тільки тоді, коли буде досягнуто оптимальне співвідношення між різними типами норм: загальними, спеціальними, локальними (відомчими) (не поділяємо використане тут дослідником ототожнення «локальних» та «відомчих» норм – це, як на нас, не синонімічні поняття – прим. авт.). Тому під час створення такого оптимального механізму треба пам’ятати: 1) замість того, щоб протиставляти одну одній норми загального, спеціального й локального типу, їх треба взаємоузгодити та взаємопов’язати; 2) оскільки співвідношення трьох типів норм визначається об’єктивними передумовами, дуже важливо їх правильно визначити; 3) провідними є норми загального типу; 4) норми спеціальні та локальні приймаються на підставі й з урахуванням загальних положень; 5) загальні норми повинні мати достатньо високий ступінь абстрактності, оскільки прагнення до максимального осягнення у них індивідуальних особливостей конкретних відносин може призвести до втрати таких їх властивостей, як здатність визначати рівний масштаб поведінки суб’єктів права; 6) спеціальні норми необхідні у тому випадку, коли загальна норма не має можливості віддзеркалювати усю багатовимірність юридичне важливих відносин; 7) локальна норма необхідна у тому випадку, коли ні загальна, ні спеціальна норма не можуть дати позитивного ефекту під час регулювання певних відносини. По-друге, оптимальне співвідношення сфер впливу централізованих, спеціальних і локальних норм має змінний характер... Тому, приймаючи той або інший акт у сфері трудового права... необхідно в кожному випадку враховувати реально існуюче співвідношення загальних, особливих і окремих закономірностей певних відносин. По-третє, оскільки головне призначення спеціальних і локальних норм полягає в наближенні загальних правових приписів до конкретних адресатів, то це регулювання повинно здійснюватись на більш пільгових підставах. Тобто основними нормами диференційного регулювання необхідно вважати норми-доповнення, котрі призначені встановлювати різні пільги та переваги для певних категорій державних службовців. По-четверте, локальне правове регулювання службово-трудових відносин... має підзаконний, вторинний, додатковий характер... Підзаконність нормативно-правового регулювання повинна передбачати: а) правильне визначення меж такого регулювання, тобто компетенцію державної інституції в цьому аспекті; б) дотримання встановленої в законодавчому порядку процедури прийняття локальної норми; в) відповідність змісту локальної норми положенням загальних нормативно-правових актів. По-п’яте, важливість локального правового регулювання в державних органах, підприємствах, установах визначається його функціями, найважливішими з яких слід вважати: функцію реалізації законодавчих приписів...; функцію заповнення прогалин в праві...; функцію первинного правового регулювання специфічних службово-трудових відносин... По-шосте, порівняно із централізованим правовим регулюванням... локальне регулювання має своєрідні риси... По-сьоме, питання про рівень, з якого повинна починатись диференціація правового регулювання праці... Початковим, загальним потрібно вважати рівень, зафіксований у трудовому законодавстві й, насамперед, у Кодексі законів про працю України... По-восьме, співвідношення єдності й диференціації правового регулювання праці та служби державних службовців явище непросте й вимагає науково обґрунтованого й практично виваженого підходу... По-дев’яте, слід вважати недоцільним механічне викладення в спеціальних актах загальних правових положень чинного законодавства про працю, бо це призводить до формування у державних службовців правового нігілізму, культивує пріоритет відомчих наказів, інструкцій, вказівок над нормами закону, призводить до необгрунтованого зниження рівня відповідних правових гарантій...» [5, с. 180-184].