К

К.е.н., Рябенко Г.М.

Миколаївський національний аграрний університет, Україна

УПРАВЛІННЯ РИЗИКАМИ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ

Сільське господарство — одна з найдавніших, важливіших і найбільш ризикованих галузей економіки. Перед суб'єктами господарювання аграрного сектора стоять завдання дедалі повнішого забезпечення внутрішніх потреб країни в продовольстві та багатьох інших товарах, які виробляються із сировини сільськогосподарського походження, а також нарощування відповідних експортних можливостей країни.

У перспективі аграрний сектор має стати осередком підвищеної економічної активності, від якої залежатиме зростання добробуту громадян. Ці процеси потребують ефективного завершення економічної реформи на селі, в тому числі і створення ринку землі. Реформа повинна усунути деформації структури виробництва (нині понад дві третини продукції виробляється в дрібних господарствах, де неможливо застосувати передові технології виробництва та організації ведення агробізнесу, вимагає вирішення проблема ліквідації невиправданих диспропорцій у співвідношеннях між цінами на сільськогосподарську продукцію та цінами на матеріально-технічні ресурси, які використовуються в аграрному секторі.

Отже, забезпечення стабільного економічного зростання має здійснюватися шляхом створення умов для розвитку ефективного підприємництва в аграрному секторі, підвищення конкурентоспроможності продукції, створення цивілізованих засад для проживання й відтворення людського капіталу. Усе це вимагає серйозного фінансового оздоровлення господарств, належних механізмів розширеного відтворення факторів виробництва за рахунок збільшення власних коштів і притоку банківських і бюджетних інвестицій в цю галузь.

Залучення як власних, так і зовнішніх інвестицій у розвиток сільськогосподарського виробництва безпосередньо залежить і від того, як вирішується проблема зменшення ризику та розподілу втрати авансованих коштів унаслідок як природних катаклізмів, так і багатьох інших непередбачуваних і незалежних від господарств обставин.

Склад ризиків в аграрному секторі зумовлюється безпосередньо видами діяльності або наявними ресурсами, які під впливом певних подій можуть зазнати пошкодження або бути втраченими

Розгляду питань управління ризиками аграрних підприємств присвячені наукові дослідження багатьох вітчизняних і закордонних вчених: Каменський А.Б., Березанська Н.І., Ванькович Д.В., Дем’яненко С.І., Саблук П.Т., Юрчишин В.В.

Як свідчить досвід країн з ринковою економікою, серед джерел покриття збитків, зумовлених ризиками в сільськогосподарському виробництві, перше місце належить фондам, створеним методом страхування.

Наявність багатьох і різноманітних за природою, вірогідністю настання й розміром ризиків зумовлює специфіку формування й структуру ресурсів, що спрямовуються на потреби страхового захисту господарств аграрного сектору. Такий захист забезпечується:

• за рахунок натуральних запасів і грошових резервів, що формуються безпосередньо в господарствах. До натуральних запасів відносять певну кількість насіннєвого матеріалу, що використовується у разі необхідності для пересіву культур на площах, де вони знищені або пошкоджені. Господарства можуть утворювати також страхові запаси фуражу. Визначення потреби в цих запасах здійснюється в процесі нормування власних оборотних коштів, що, на наш погляд, немає достатнього обґрунтування.

• надання адміністративним одиницям (областям, районам) або окремим господарствам, що постраждали еід стихійного пиха чи форс-мажорних обставин, фінансових субсидій з бюджету або деро/савних матеріальних резервів на здійснення певних заходів щодо відновлення виробництва чи нормалізації життєдіяльності громадян. Світовий досвід свідчить про серйозну допомогу держави у разі катастрофічних і великих ризиків, зумовлених впливом природних чи політичних чинників. Така допомога надається і в Україні. Достатньо згадати повені на Закарпатті, у Херсонській та інших областях, великі бурі, що завдавали в останні десять років неабиякої шкоди господарствам Вінницької, Волинської, Івано-Франківської, Тернопільської та інших областей. Потерпілим господарствам надавалася допомога з державних резервів як безпосередньо матеріальними цінностями (будівельні матеріали, пальне, продовольство, медикаменти тощо), так і шляхом виконання силами МНС та іншими структурами рятувальних будівельно-ремонтних та інших робіт і відбудови пошкоджених об'єктів;

• страхування сільськогосподарських підприємств.

Зараз в Україні надається недосить уваги управлінню ризиками, тоді як за кордоном цієї функції управління відводиться почесне місце в загальній структурі управління підприємством і економікою країни в цілому.

Процес управління ризиками починається з цілеполягання − результату вибору кращої мети з урахуванням ресурсів і інформаційних обмежень поточної соціально-економічної, ринкової ситуації. Потім слідує вибір методів і інструментів управління при певній меті з урахуванням реально існуючих обмежень на використання інформаційних, технологічних, організаційних, фінансових інструментів, доступних для суб'єкта в конкретній ситуації. Після чого необхідно намітити кроки управлінського процесу в рамках підтримки балансу між ресурсами, цілями, методами і інструментами [2, c.95].

Процес управління ризиком, включає наступні кроки (рис.):

1. Визначення мети.

2. Ідентифікація ризиків.

3. Оцінка ризиків.

4. Розгляд альтернатив і вибір рішення управління ризиками.

5. Реалізація рішення.

6. Оцінка і аналіз.

Перший крок в процесі управління ризиками повинен точно визначати, що чекає господарююча структура від програми. Це може бути отримання максимального прибутку або ж серія індивідуальних, ізольованих проблем. Проте, необхідно уникати формалізації цілей. Деякі керівники визначають мету програми витратами. Природно, витрати - важливий компонент, але може трапитися так, що неадекватна програма стане набагато дорожчим зважаючи на великі витрати на зниження втрат.

Основна мета програми управління ризиком − збереження ефективності діяльності. Це має на увазі запобігання катастрофічним втратам, перешкоджаючим основній діяльності, а також запобігання банкрутству. Допоміжні цілі можуть бути зосереджені на ефективному використанні ресурсів, зниженні витрат, збереженні ділових контактів.

Рис. Схема управління ризиками в аграрному секторі

Другий крок − ідентифікація ризиків. Очевидно, перш ніж, щось робити щодо ризиків, їх необхідно визначити. Сприяти цьому можуть такі прийоми, як:

- розгляд списків страхових полісів, що поступають із страхових компаній і з преси. Звичайно такі списки включають типові ризики і страховки, в яких дана структура могла б мати потребу;

- анкетний опит − їх недолік полягає у тому, що, включаючи типові переліки ризиків, вони не охоплюють ті області ризику, які можуть бути унікальні в даній економічній системі;

- інші методи якісної оцінки ризику.

Оцінити ризики допоможуть різні методи, що дозволяють укрупнено або більш детально визначити розмір ризику і можливих втрат. Дослідження методів аналізу і оцінки ризику виходить за рамки справжньої роботи, оскільки цій проблемі присвячений ряд робіт зарубіжних і вітчизняних учених-економістів.

Оцінивши величину і ступінь впливу ризиків на свою діяльність, господарюючі суб'єкти дістають можливість і необхідність розробки різних способів їх зниження. Управління повинне бути інтегроване в загально-організаційний процес, мати свою стратегію, тактику, оперативну реалізацію. Важливо не тільки здійснювати управління ризиками, але і періодично переглядати заходи і засоби такого управління. При цьому необхідно пам'ятати, що об'єктивна невизначеність економічних процесів призводить до того, що використана в процесі ухвалення господарських рішень інформація не точно і не повністю описує реальну ситуацію.

Практика діяльності великої кількості господарюючих структур показує, що важливим принципом їх виживання в умовах становлення ринкових відносин є достовірне інформаційне забезпечення ухвалення управлінських рішень. Достовірність інформації може бути різною, і від неї залежатиме ступінь ризикованої ухвалених рішень.

Управління ризиками стає актуальним після виявлення ризик-проблеми. При цьому повинні використовуватися результати аналізу і моделювання ризику. По відношенню до ризику як вірогідній невдачі можливі наступні управляючі дії:

- визнання,

- попередження,

- зниження (контроль),

- поглинання.

Підводячи підсумок, можна зробити висновок, що сучасний стан управління ризиком на аграрних підприємствах потребує значного удосконалення. З метою налагодження дієвої системи управління ризиками аграрного підприємства потребує необхідно залучати до процесу управління спеціалістів і керівників господарства, що дозволяє використати знання і досвід найбільш кваліфікованої частини персоналу підприємства, уникнути негативних наслідків ризику або значно пом'якшити їх завдяки тому, що в подальшому заходи з управління ризиком будуть реалізовуватися цією ж групою працівників, які знайомі з проблемою.

Література:

1. Березанська Н.І. Економічний ризик у суспільстві / Н.І. Березанська // Фінанси України. – 2003. – № 8. – С. 74–78.

2. Каменський А.Б. Економічний ризик та методи його вимірювання / Каменський А.Б. – К. : Козаки, 2002. – 120 с.

3. Ничипорук О.Ю. Вплив управлінських рішень на рівень ризику підприємства / О.Ю. Ничипорук // Економіка проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 139. – Дніпропетровськ ДНУ, 2002. – С. 3−8.