Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Пакулін С.Л., Топчій О.О.

ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку

НАН України»

Механізм та методи державного регулювання якості освіти

Відомо, що для здійснення регулювання, окрім системи, потрібний і механізм регулювання, який характеризує засоби і методи регулювання.

Якщо функції, а отже, і система регулювання, відповідають на питання, що ставиться задля досягнення якості освіти, то поняття механізму регулювання відбиває те, як, якими засобами здійснюється ця діяльність, як вибрати найбільш ефективні засоби і методи, враховуючи особливості об’єкта і цілі регулювання.

Усю сукупність засобів і методів регулювання якості освіти можна представити в двох групах – методи прямої і непрямої дії. Але така класифікація має дуже загальний характер. Її можна конкретизувати у двох групах методів – методи, які визначаються пріоритетами освітньої програми, і методами систематизації дії відповідно до цих пріоритетів.

У кожній групі по сім методів:

1. Методи встановлення пріоритетів. Відомо, що пріоритети завжди змінюють характер діяльності та зміцнюють установки на певні її результати. Це досить сильний і ефективний метод регулювання. Пріоритети можуть бути різні. Наприклад, пріоритет якості, інновацій, стратегії, якої-небудь дисципліни освітньої програми, людського чинника (капіталу), ефективності та інше. Пріоритет не обов’язково має бути єдиним, існує система пріоритетів. Її закладають в освітній програмі та реалізують у поточному регулюванні.

2. Методи обмежень і критичних чинників також є необхідним елементом механізму регулювання якості освіти. Обмеження встановлюються відповідно до критеріїв якості, тенденцій її зміни, програми розвитку. Обмеження можуть бути жорсткими або м’якими, тимчасовими або постійними, локальними або загальними. Вибір і характер обмежень і характеризує метод регулювання.

3. Подальшим продовженням цих методів є методи відповідальності. Відомо, що відповідальність – це міра і спосіб осуду за невиконання або погане виконання якої-небудь роботи. Відповідальність – це організаційна або соціально-психологічна форма обмежень. Перша тягне адміністративне покарання, друга – колективне засудження. Предметом відповідальності в регулюванні якості освіти є параметри якості.

4. Велике значення в регулюванні якості освіти мають методи заохочень. Заохочення – це не лише метод схвалення якісної роботи, але також і спосіб мобілізації зусиль, формування доброї соціально-психологічної атмосфери діяльності, стимулювання інновацій. Метод заохочень проявляється у виборі системи заохочень – за що, як, коли, кому, кого заохочувати. Така система має бути предметом аналітичної розробки.

5. Методи диференціації умов діяльності. Режим, інфраструктура, міра інформаційного, матеріально-технічного забезпечення діяльності не можуть не впливати на її результати. Залежно від важливості того або іншого виду діяльності завжди доводиться диференціювати умови її здійснення. Однакових умов не буває. Їх диференціація є продовженням методу пріоритетів. Якщо перший пов’язаний з установкою, розподілом і спрямованістю уваги, то умови – це сприятливе або несприятливе зовнішнє середовище діяльності. Цей метод передбачає диференціацію умов за конкретними чинниками (показниками) якості освіти.

6. Регулювання якості освіти не може і не має бути суто адміністративним. Його ефективність залежить від участі всього колективу у вирішенні проблем якості. Воно дозволяє не лише реалізувати колективний розум, але і підвищує відповідальність і зацікавленість всіх і кожного. Причому в навчальних закладах це не лише участь викладачів, але і студентів. Участь буває різною. І тут також можливий вибір. Система участі є методом регулювання якості освіти.

7. Методом регулювання є і оцінка якості освіти. Сьогодні методик такої оцінки багато, але чи завжди це оцінка якості. Яка валідність використовуваних показників? Це велика проблема, яка потребує подальшого наукового розроблення.

Проте є група методів регулювання якості освіти, які більшою мірою відбивають об’єкт регулювання – освітній процес. Це процес освоєння знань, накопичення компетентності, формування професіоналізму та інше. Це методи, що відбивають специфіку учбової діяльності. Розглянемо основні з них:

1. Методи систематизації знань, навичок, умінь, усіх чинників формування професійної свідомості. Це методи, що припускають і розроблення освітньої програми, і її реалізацію в певних технологіях освіти. Систематизація визначає якість, підходи до систематизації визначають вибір варіанта її розроблення і здійснення. Чому це методи регулювання? Тому що варіант систематизації впливає на навчальну діяльність та змінює її в тому або іншому напрямі.

2. Методи методичного забезпечення навчального процесу теж бувають різними і припускають їх вибір і комбінацію. Це використання методик презентації та закріплення знань, оформлення навичок. Можуть бути методики запам’ятовування, логічної структуризації, практичного підкріплення, ігрового освоєння матеріалу, групової або індивідуальної навчальної роботи та інше. Якщо методичне забезпечення – це чинник якості, то існують і використовуються методи регулювання якості за допомогою методичного забезпечення.

3. Окремою групою, що хоч і продовжує методичне забезпечення, слід виділити методи змагальності.

У спільній діяльності людей, якою б вона не була, змагальність є необхідним і природним елементом. Не є виключенням і навчальна діяльність і викладачів, і студентів. Але ця змагальність може проявлятися стихійно, а може регулюватися, може працювати на якість діяльності, але може і давати негативний ефект у вигляді погіршення соціально-психологічної атмосфери, виникнення конфліктів, зниження соціальної та діяльної активності.

Практика показує, що змагальність там, де вона організована, збалансована і регульована, може розглядатися як один з методів регулювання якості освіти.

4. Освітній процес – це послідовне формування професійної свідомості та компетенції. Звідси виникає метод компетенції. Він полягає в регулюванні варіантів компетенції. Не може бути єдиного і однакового для всіх рівня та характеру компетенції. Існують різні здібності, інтереси і цінності. Існують різні уявлення про кар’єру. Методи компетенції як методи регулювання якості освіти проявляються в забезпеченні формування компетенції відповідно до конкретних умов освітнього процесу. Це варіювання тематикою самостійної роботи, консультування наукової діяльності студента, забезпечення вибору, наскільки це можливо, методики освоєння знань.

5. В іншій групі спеціалізованих методів регулювання якості центральне місце займають методи тестування. Іноді вважають, що тестування – це не більш ніж спосіб оцінки знань або якостей людини. Насправді практика тестування вже переросла такі свої функції. Сьогодні тестування використовується як метод регулювання якості освіти. Тест залежно від того, як і для чого він розроблений, як використовується в освітньому процесі, є різноманітним засобом дії. Тест може виконувати ролі інформаційно-пошукової системи, методичного прийому систематизації знань, коригування знань, консультаційної програми, засобу оцінки якості освіти та її моніторингу. Нарешті, тест можна використовувати як засіб емоційної зарядки навчальної діяльності. Розроблення і використання тесту – це велике мистецтво регулювання освітнього процесу.

6. Окремими методами регулювання, що доповнюють методи тестування, є методи самооцінки. Вони можуть бути різними: у вигляді тестів або за участю педагога, або з використанням групової роботи.

7. Вінчають систему методів регулювання якості освіти методи само-пізнання. У процесі освіти студентові необхідно не лише отримати знання або освоїти необхідні навички, але пізнати самого себе: свої здібності, тип мислення, слабкі та сильні боки характеру. Це теж якість освіти, яка народжується в регулюванні освітнього процесу.

Методи регулювання значною мірою характеризують мистецтво управління, бо вони припускають вибір, який визначається метою освіти, конкретною ситуацією та потенціалом якості (ресурси й умови їх використання).