Кондратьєва О.Ю.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Факультет Менеджменту і Маркетингу

Сучасний стан та напрямки удосконалення контролю за використанням державної власності.

Удосконалення відносин власності на сучасному етапі розвитку економіки Украї­ни є найголовнішим завданням державотворення, оскільки ці відносини визначають сутність еконо­мічних реформ та вектор подальшого розвитку країни. Недосконалість державного контролю у сфері роздер­жавлення і приватизації державного майна протягом усього періоду формування ринкової економіки призвела до безкон­трольного відчуження всенародної власності без належного відшкодування її вартості та в цілому знизила результатив­ність економічних реформ в Україні.

У країні із значним запізненням було прийнято ряд законо­давчих актів про контрольну діяльність, але вони стосувалися здебільшого контролю за використанням державних фінансо­вих ресурсів. До них відносяться, зокрема, Закони України «Про Рахункову палату» (1996), «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» (1993), «Про ау­диторську діяльність» (1993).

Основні законодавчі акти щодо контрольної діяльності у сфері використання державної власності були прийняті вже після проведення широкомасштабної при­ватизації державного і комунального майна. Формат і якість такого законодавчого поля створили сприят­ливу ситуацію для безконтрольного процесу відчуження і при­ватизації всенародної власності. [1]

Аналіз складу суб'єктів контролю у сфері використання державної і комунальної власно­сті та основних їхніх функціональних обов'язків свідчить, що контролюючими органами є ті самі органи, що здійснюють управління цим державним і комунальним майном. Так, Кабінет Міністрів Ук­раїни, здійснюючи функції управління об’єктами державної власності, визначає порядок здійснення контролю за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності, забезпечує контроль за ефективністю управління об'єктами державної власності та за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, їх структурних підрозділів, нерухомого майна тощо. Крім того, контрольні функції щодо використання державної власності нині в Україні виконує також Фонд державною майна України (ФДМУ).

Суміщення функцій суб'єктів управління щодо безпосереднього використання майна і контролю за його використанням не може вважатися ефективним з точки зору забезпечення неупередженості, об'єктивності та незалежності контрольних заходів. І як свідчить практика, такий кон­троль не відрізняється високою ефективністю. [2]

Неупередженість та об'єктивність оцінки інституційних перетворень у системі земельних відносин може забезпечити лише жорсткий незалежний державний контроль за використанням земельних ресурсів.

Відповідно до Закону України «Про управління об'єктами державної власності» всі суб'єкти управління об'єк­тами державної власності наділені повноваженнями контролю за її використанням. Такий стан розподілу повноважень відпо­відає принципам організації внутрішнього контролю. [3]

Не заперечуючи важливість внутрішнього контролю, до якого відноситься контроль з боку органів управління об'єкта­ми державної та комунальної власності, вважаю, що прин­цип незалежності контролю в Україні не реалізований у зв'яз­ку з відсутністю в організаційній структурі цих інституцій ре­ально незалежного органу контролю. Тому з метою забезпе­чення виконання основоположних принципів контролю та пі­двищення його результативності доцільно запровадити незалежний державний контроль за вико­ристанням державної та комунальної власності.

В Україні на загальнодержавному рівні постійно діючим органом незалежного контролю є Рахункова палата України. [4] На моє переконання, функцію незалежного контролю за використанням державної і комунальної власно­сті має виконувати саме Рахункова палата України та її регіо­нальні відділення. Цей орган верховної влади здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави. Проте її контрольні повноваження на теперішній час законодавчо обмежуються лише фінансовою сферою в части­ні формування і використання коштів Державного бюджету України, коштів позабюджетних фондів, коштів загальнодер­жавних цільових фондів, цільового використання фінансово-кредитних і валютних ресурсів.

Таким чином, система контролю на теперішній час знаходиться в Україні на етапі становлення. Незважаючи на чисельність законодавчих актів, нормативно-правове поле у сфері контролю за використанням державного і комунального майна не можна вважати повністю сформованим. Значні недоліки та прорахунки в державному управлінні та послаблення функцій державного контролю за збереженням і використанням державної власності стали визначальними чинниками розповсюдження зловживань у галузі приватизаційних процесів та протистоянь різних політичних сил, як неминуче негативно вплинули на ефективність використанні всенародної власності та спричинили поглиблення кризи і усіх сферах соціально-економічного життя України.

Література

1.       Белуха Н.Т. Контроль и ревизия в отраслях народного хозяйства. — М.: Финансы и статистика, 2010. — 368 с.

2.       Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і аудиту. — К.: Вища школа, 1994. — 364 с.

3.       Закон України від 21.09.2006 p. №185-V «Про управління об'єктами державної власності» // Відомості Верховної Ради України. — 200 — №46.— Ст. 456.

4.       Симоненко В.К., Барановський О.І., Петренко П.С. Основи єдиної системи державного фінансового контролю в Україні (макроекономічний аспект). — К.: Знання України, 2006. — 280 с.