Економічні науки/15 Державне регулювання економіки

Пивавар І. В.

Харківський національний економічний університет, Україна

Проблеми державного регулювання природних монополій сфери житлово-комунального господарства

Ступінь розвитку і обсяги діяльності підприємств комунального господарства впливають на рівень добробуту населення, побутові і санітарно-гігієнічні умови його життя, чистоту водного й повітряного басейнів, і, так само на рівень продуктивності праці.

Соціальні перетворення у процесі становлення ринкової економіки, зумовили необхідність змін всієї системи господарських стосунків, зокрема у сфері комунальних послуг, підприємства якої є природними монополіями. Слід визначити, що ряд теоретичних проблем, щодо регулювання монопольної діяльності підприємств ЖКГ та конкуренції в його інфраструктурі залишаються не розробленими до кінця. Власне визначення місця природних монополій в економіці України залишається переважно поза увагою фахового аналізу. З огляду на значну, а часом й визначальну роль, яку природні монополії відіграють в сучасній економіці, визначення їх

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Підприємства, що забезпечують населення водою, газом теплом електроенергією, а також ті, що надають послуги у сфері місцевого телефонного зв'язку і каналізації, згідно визначення Антимонопольного комітету України є природними монополіями [4].

Монополія в даному випадку є „природною”, оскільки вона є ринковою структурою що мінімізує витрати. Друга причина існування природної монополії полягає в тому, що лише вона може володіти контролем над деякими важливими ресурсами або об'єктами інфраструктури. Третя причина полягає в державному обмеженні притоку нових фірм в дану галузь.

Ці причини взаємопов'язані між собою, що дозволяє монополісту володіти ринком, проводити політику цінової дискримінації і тому природні монополії існують в рамках достатньо суворого державного контролю, оскільки ці підприємства виконують соціально-економічні функції в масштабах суспільства[3].

Для визначення конкретних напрямів реформування ЖКГ, проаналізуємо концептуальні положення, що визначають функціонування природних монополій у сфері послуг ринкової економіки.

Монополії, контролюють ринок (галузь) повністю або в значній мірі. Антимонопольне законодавство багатьох країн розглядає покриття однією фірмою 30-70 % ринку як монопольне положення на ринку і передбачає введення різних санкцій: регулювання цін, примусовий розділ фірми і таке іншу [2].

У країнах з розвиненою ринковою економікою можна виділити дві основні форми державного регулювання природних монополій у сфері послуг в яких переважає приватний капітал: організацію конкурсів за вхід на монопольний ринок і цінове регулювання діяльності безпосередньо на ринку.

Теорія природної монополії - це економічна фікція. Історія “природної монополії” зводиться до того, що в кінці дев`ятнадцятого і початку двадцятого сторіч в інфраструктурних галузях деяких країн мала місце запекла конкуренція, яка, не подобалася самим виробникам. Щоб її уникнути вони добилися від уряду надання їм монопольного статусу.

У одній галузі за іншою продовжується процес розмивання поняття природної монополії. Електроенергетика, кабельне телебачення, телефонний зв'язок і пошта - всі вони вже на межі дерегулювання, або законодавчого, або фактичного, пов'язаного з технічним прогресом. Ліцензійні монополії так само наближаються до зникнення, як і всі інші монополії, вони використовуватимуть будь-які засоби заради збереження своїх монопольних привілеїв, але потенційний виграш для споживача, пов'язаний з вільним ринком, сильніше за них. У сучасній національній економіці для неї місця немає [1] .

Економія на масштабі виробництва виникає в епоху дозволів, ліцензій на монопольну діяльність та є результатом втручання держави шляхом впровадження штучних обмежень й режиму протекціонізму.

Конкуренція - є динамічним процесом суперництва в тій або іншій формі, якщо ринкова конкуренція пригнічується, необхідно розібратися, що відбулося з тими силами, які її породжували. Конкуренція не повинна бути зайвою й “руйнівною”, вона може бути “руйнівною” для конкурентів з високими витратами, але вона завжди вигідна для споживачів. Концентрація капіталу приводить не до зникнення дрібних підприємств, а до їх інтеграції в рамках складнішої і масштабнішої системи виробництва, вона не веде до руйнування конкуренції.

Монополії в Україні, що створилися і захищаються державою, перетворилися на найважливіший елемент економіки, методи що склалися на момент їх створення стали основою сучасного регулювання суспільних інфраструктур, а захист споживачів відходить на другий план. Регулювання тарифів на послуги суспільних інфраструктур можна розглядати як монополістичну схему ціноутворення, направлену проти інтересів споживачів.

Існування великомасштабних надавачів послуг не означає монополізацію, але такі підприємтва мають конкурентні переваги, зважаючи на економію на рекламі, нижчих внутрішніх торгових і транспортних витратах.

Проблема надмірного дублювання розподільних систем (мереж) породжується тим, що муніципалітети не встановлюють адекватних цін на відповідні обмежені ресурси, якщо встановити адекватний рівень плати за використання цих ресурсів, то ступінь дублювання знизиться до оптимальних розмірів. Системи (мережі) належать територіальним громадам, а неможливість раціонального економічного розрахунку не дозволяє їм встановити адекватні розцінки на ці ресурси, на відміну від ситуації, при якій панує система приватної власності і конкурентного ринку. Оскільки економічний розрахунок поза ринком неможливий, то політичні рішення не можуть служити реалістичною заміною цін, визначених на вільному ринку.

Регулювання підприємств суспільної інфраструктури до якої належить ЖКГ перешкоджає інвестиціям у цю галузь, тим самим позбавляючи споживачів можливості задовольнити свої потреби оптимальним чином. Створення конкурентного середовища в сфері житлово-комунальних послуг має бути одним з пріорітетних напрямів діяльності держави.

Якщо роздивлятись практику існування комунальних послуг в Україні слід зауважити, що монопольне станавище комунального господарства було отримано у нащадок командно-адміністративної системи управління економікою та підтримується державними органами влади по теперешній час. Причинами відмови від монополізму в сфері житлово-комунальних послуг може бути як досягнення науково – технічного прогресу так і зміна соціально-економічних приоритетів у розвитку суспільства. На сьогодні абсолютна подавляюча більшість підприємств ЖКГ зберігає свої монопольні позиції на ринку послуг України та розглядається державою як природні монополії.

Література:

1. Антимонопольно-конкурентна політика: теорія та практика: зб. наук. пр. Вип. 3 / Ред.: Ю.Г. Кравченко; Антимонопол. ком. України, Центр комплекс. дослідж. з питань антимонопол. політики. — К.: Фенікс, 2008. — 260 с. — укp.

2. Гнилякевич І.З. Мікроекономічний аналіз регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні: автореф. дис. ... канд. екон. наук : 08.00.01 / І.З. Гнилякевич; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 2010. — 20 с. — укp.

3. Зелінська О.М. Особливості застосування цінової дискримінації природними монополістами / Зелінська О.М. // Науковий вісник: Збірник науково-технічних праць. – Львів: НЛТУУ. – 2008. – Вип. 18.3. – С.219-227.

4. Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 07.06.1996 № 236/96 – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3486-15