К.е.н., доцент Бондаренко Л.А.,

Азовська А.О.

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Криворізький економічний інститут

Сек’юритизація як метод мінімізації кредитного ризику банку

У країнах із розвинутою ринковою економікою фінансові інновації банків та інших фінансових інститутів активно запроваджувалися з 1960-х до 1990-х років. Наслідком фінансових інновацій стало посилення конкуренції між фінансовими установами. Банки змушені були шукати шляхи кращого використання конкурентної переваги на фінансових ринках, вони переключилися на отримання доходу від комісійних за рахунок позабалансової діяльності, у тому числі активного використання сек’юритизації своїх активів. Сьогодні обсяги ринку кредитних деривативів справді вражають, оскільки вони є співрозмірними із ВВП провідних країн світу.

Сек’юритизація – інструмент регулювання ринкових відносин і руху позикового капіталу, за допомогою якого здійснюється передавання кредитного ризику третім особам шляхом трансформації фінансових активів у цінні папери з метою поліпшення ліквідності, зменшення портфельного кредитного ризику банку, а отже, забезпечення його безпеки та фінансової стійкості[1].

Під сек’юритизацією активів слід розуміти специфічну банківську техніку, за якої фінансові посередники (інвестори, фінансові компанії) отримують можливість інвестувати в окремі банківські активи, без придбання їх цілком чи частини. Іншими словами, це фінансовий механізм заміни неринкових (неліквідних) позичок, потоків готівкових чи будь-яких інших банківських активів на цінні папери, вільно обертатися на ринку капіталу[2].

У кінці 80-х років сек’юритизація з’являється у Канаді, Великобританії, Австралії та Японії, у 90-х – у Західній Європі, ЮАР, Гонконгу та Японії, у 2000-х роках техніка сек’юритизації використовується у Центральній і Східній Європі. У 2003 р. ця техніка використовується Польщею, Чехією, Казахстаном, у 2004 р. – Росією та Латвією.

Виділяють два типи сек'юритизації: традиційна і синтетична. Головна відмінність між ними в тому, чи здійснюється продаж відповідних активів чи ні. У рамках традиційної сек'юритизації проводиться продаж пулу активів спеціально створеної компанії (Special Purpose Vehicle, SPV Special Purpose Entity, SPE), яка фінансує їх придбання за рахунок емісії цінних паперів структурованих продуктів. Класична схема сек'юритизації активів володіє рядом істотних недоліків. По-перше, вона є доволі складною для банків, що обумовлено її високою вартістю і необхідністю наявності достатньо великого пулу однорідних кредитів, що становить в середньому $ 50-100 млн. По-друге, угоди по сек'юритизації можуть бути ускладнені законодавством тієї країни, в якій вони здійснюються [3].

Синтетична сек’юритизація з’явилась в середині 1990-х років. Базельський комітет з нагляду розглядає саме синтетичну сек'юритизацію "як інструмент управління кредитними ризиками" і вважає, що це «структуровані угоди, в яких банки використовують кредитні деривативи для того, щоб передати кредитний ризик певного пулу активів третім особам, в тому числі страховим компаніям, іншим банкам та нерегульованим особам»[4]. Синтетична сек'юритизація відтворює властивості сек'юритизації в частині передачі кредитного ризику, але при цьому без передачі активів з балансу банку-оригінатора. Інструментами, які дозволяють відокремити кредитний ризик від сек'юритизованого активу в рамках синтетичної сек'юритизації, є кредитні деривативи, які являють собою інструмент розрахунку, за допомогою якого продавець захисту здійснює платіж покупцеві захисту в разі настання ризикової події. Іншими словами можна сказати, що кредитний ризик стає своєрідним товаром, для якого створюється ринок, при цьому ціна кредитного ризику кожного окремого позичальника встановлюється ринковим механізмом попиту і пропозиції. При цьому варто відзначити, що використання інших похідних інструментів замість кредитних деривативів не зробить належного ефекту, так як традиційні деривативи використовуються, як правило, для роботи з факторами, що відносяться до ринкового ризику (тобто процентні ставки, індекси, волатильність курсу валют). Таким чином, синтетична сек'юритизація може включати створення SPV або ж угода може бути структурована без її участі. Другий варіант є більш ефективним з точки зору зменшення сукупних витрат, так сукупні витрати на проведення сек'юритизації значно скорочуються.

Майже в усіх країнах світу, як і в Україні, сек’юритизація починалась з іпотеки. В Україні перші спроби застосування сек’юритизації на практиці з’явилися вже у 2006 році. Одними з перших банків, що почали використовувати дану технологію, були такі установи, як Дельта банк (на суму 100 млн. грн), ПриватБанк (на суму 180 млн. дол. США) та іншими.

В Україні найбільш актуальною проблемою впровадження сек’юритизації банківських активів залишається нерозвинута законодавча база. Правове регулювання сек’юритизації активів повинно відповідати правовому урегулюванню питань передачі прав вимог, корпоративного законодавства, законодавства про банкрутство і цінних паперах, податкового та банківського законодавства. Велику підтримку для розгортання сек’юритизації в Україні надав закон «Про іпотечні облігації», у якому прописаний механізм, що дозволяє отримувати гроші під заставу іпотечних позик. Цей закон дав «зелене світло» проспектам емісії звичайних і структурованих іпотечних облігацій, що є робочими формами фінансового механізму − сек’юритизації активів. Не дивлячись на те, що закон регламентує тільки один вид сек’юритизації - сек’юритизацію іпотечних позик, він має важливе значення у частині апробації накопиченого досвіду в українських умовах. У подальшому, після проведення перших вдало проведених операцій по сек’юритизації пулів іпотечних позик і накопичення необхідного досвіду, можлива розробка та введення в дію закону, який регламентує усі види сек’юритизації, а також внесення поправок у діючі законодавчі акти.

Сек'юритизація активів, на думку банківських аналітиків, визнана найважливішою фінансовою інновацією другої половини ХХ століття. Це дешевий у порівнянні з іншими методами отримання фінансування фінансовий механізм рефінансування, за допомогою якого емітент отримує можливість випускати цінні папери з підвищеним рейтингом, а отже, із зниженою процентною ставкою порівняно із ставками за довгостроковими кредитами. Сек'юритизація банківських активів сприяє поліпшенню різних банківських нормативів і фінансових співвідношень (оборотність капіталу, відношення зобов'язань до власного капіталу, прибутковість на власний капітал), ефективнішому використанню капіталу і диверсифікації джерел фінансування.

Література:

1. Квасницька Р.С. Використання механізму сек’юритизації для забезпечення фінансової стійкості та безпеки банків / Р.С. Квасницька // Сталий розвиток економіки. Серія: Фінансово-кредитна система. – 2009. – С. 145–148.

2. Наумов Д. Сек’юритизація – інноваційний фінансовий механізм// Банківська справа. – 2009. -№1. – С.65-83.

3. Туктаров Ю. Синтетична сек’юритизація / Ю.Туктаров // Ринок цінних паперів. – 2007. - № 11. - С. 36-40.

4. Аналітичний огляд [Електронний ресурс] - Режим доступу: //http://www.isda.org/c_and_a/pdf.