К.е.н. Бобиль В. В.

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна

Удосконалення механізму управління фінансовими ризиками в кредитних установах

Серед банківських ризиків виняткову роль відіграють фінансові ризики, які безпосередньо пов’язані із проведенням активних та пасивних операцій банківськими установами. З огляду на це сучасна система ризик – менеджменту кредитних установ направлена на пошук шляхів удосконалення управління фінансовими ризиками: кредитним, ринковим та ризиком ліквідності.

Оцінка кредитоспроможності позичальника є одним з елементів управління кредитним ризиком банку. Оцінювання цього ризику ускладнюється такими обставинами: 1) існування значної кількості факторів, що відображають якість позичальника; 2) фактори оцінювання можуть мати як кількісну, так і якісну природу; 3) фактори нерівноцінні, тобто по-різному відображають оцінку «якості» позичальника; 4) є проблема вибору того або іншого підходу, покладеного в основу визначення якості позичальника.

Для оцінки кредитоспроможності позичальника (юридичної або фізичної особи) пропонуємо застосовувати нейронечіткі технології, які дозволяють розширити можливості моделювання складних економічних об’єктів, процесів, що є дуже актуальним в умовах фінансової кризи при відсутності достовірних даних, неповної і нечіткої статистичної інформації тощо.

Оцінка кредитоспроможності позичальника-юридичної особи (крім банків) здійснювалося за формулою 1:

y=ƒ(x1, x2, х3,х3,х4,х5),

(1)

де у – рівень кредитного ризику позичальника-юридичної особи; х1 – коефіцієнт миттєвої ліквідності позичальника–юридичної особи; х2 – коефіцієнт поточної ліквідності позичальника–юридичної особи; х3 – коефіцієнт мобільності активів позичальника–юридичної особи; х4 – коефіцієнт грошового потоку позичальника–юридичної особи; х5 – коефіцієнт фінансової стійкості позичальника–юридичної особи.

Аналіз статистичних даних засвідчив, що значення кредитного ризику є мінімальним, якщо значення коефіцієнту мобільності активів та коефіцієнту грошового потоку є «високим»: коефіцієнт мобільності активів більше 0,50, а коефіцієнт грошового потоку більше 1,5. При цьому коефіцієнти миттєвої та поточної ліквідності мають бути «середніми» (значення коефіцієнту миттєвої ліквідності знаходиться в інтервалі [0,05 – 0,20), а значення коефіцієнту поточної ліквідності - в інтервалі [0,25 – 0,50)) або «високими» (значення коефіцієнту миттєвої ліквідності більше 0,20, а значення коефіцієнту поточної ліквідності більше 0,5). Рівень кредитного ризику значно збільшується, коли коефіцієнти миттєвої та поточної ліквідності є «низькими» (значення коефіцієнту миттєвої ліквідності не досягає 0,05, а значення коефіцієнту поточної ліквідності менше за 0,25).

Для оцінки кредитоспроможності позичальника-фізичної особи до уваги бралися такі кількісні та якісні показники: коефіцієнт забезпеченості позичальника-фізичної особи, платоспроможність, вік позичальника, наявність постійної роботи, безперервний стаж роботи, погашення чи непогашення кредитів у минулому.

Результати дослідження дають підставу стверджувати, що значення кредитного ризику є мінімальним, якщо коефіцієнт платоспроможності позичальника-фізичної особи є «вищим за середній» (значення коефіцієнту знаходиться в інтервалі [1,00 – 1,25)) або «високим» (значення коефіцієнту більше 1,25), показник погашення кредитів у минулому «високий» (своєчасне погашення), а коефіцієнт забезпеченості - «середній» (значення коефіцієнту знаходиться в інтервалі [0,75 - 1.00)). Рівень кредитного ризику значно збільшується, коли показник погашення кредитів у минулому «низький» (раніше фізична особа не брала кредит, або погасила його з порушенням).

Основним інструментом управління іншими фінансовими ризиками (ринковим та ризиком ліквідності) є встановлення лімітів, які розраховуються як відношення об’єму відповідного ризику до величини економічного капіталу. Об’єм процентного ризику та ризику ліквідності пропонується визначати за допомогою GAP–аналізу, який проводиться за строковими періодами та відображає розбіжність величин активів і пасивів банку (для процентного ризику використовуються чутливі до зміни процентної ставки активи та пасиви). Розмір валютного та фондового ризику визначається за допомогою Var - методу, який дозволяє розрахувати з певною ймовірністю потенційні максимальні збитки за відкритими позиціями. Пропонуємо пов’язати ліміти з певними трьома зонами: «зелена зона» (зона мінімального ризику); 2) «жовта зона» (зона підвищеного ризику); 3) «червона зона» (зона неприпустимого ризику).

У разі потрапляння до зони підвищеного або неприпустимого ризику потрібно активізувати план заходів управління банком на випадок кризової ситуації (далі – План). Рекомендується, щоб розробку Плану здійснював відділ з управління ризиками, комітет управління активами та пасивами (КУАП) та казначейство, затверджувало Правління та Спостережна рада банку. Контроль за виконанням Плану слід покласти на Голову Правління банку або на першого його заступника.

У Плані необхідно вказати приблизні суми, які має отримати банк у процесі реалізації запланованих заходів, а також визначити обставини, які можуть вплинути на збільшення ризику ліквідності та ринкових ризиків, а саме: розширення діяльності, негативна інформація про банк або його керівництво в засобах масової інформації, дестабілізація валютного та фондового ринку, придбання нових активів, скорочення надходжень, збільшення високоризикованих активів, зниження рейтингової оцінки банку тощо.

Література:

Филин С. Неопределенность и риск. Место инновационного риска в классификации рисков [Текст] / С. Филин // Управление риском. – 2000. – № 4. – С. 25–30.

Ивасенко А. Г. Банковские риски [Текст] / А. Г. Ивасенко. – М.: «Вузовская книга», 1998. – 104 с.