д.е.н. Юшин С.О.

ННЦ «Інститут аграрної економіки» НААНУ

СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ СУБ`ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ТА ЇХ ОБ`ЄДНАНЬ В УКРАЇНІ

Суб`єкт господарювання є центральним актором у Господарському кодексі України. І у п. 2 ст. 19 Кодексу вказується на те, що суб`єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до цього Кодексу та закону, а у п. 2 ст. 45 – що порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації і ліквідації суб`єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається цим Кодексом та іншими законами. Ст. 55-1 Кодексу вказує на те, що існування фіктивної діяльності, що може практично зупинити її державну реєстрацію.

Ст. 58. Кодексу говорить про те, що (п. 1) суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа .... у порядку, визначеному законом, і що (п. 2) відкриття суб`єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації (відомості про відокремлені підрозділи залучаються до реєстраційних справ суб`єктів та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом).
Ст. 63 Кодексу у пп. 3-5 виділяє підприємства унітарні та корпоративні, де корпоративне утворюється, як правило, двома або більше засновниками. Ст. 70 Кодексу вказує, що підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою господарську діяльність на умовах і в порядку, встановлених цим Кодексом та ін. законами, і що (п. 3) види об'єднань підприємств, їх загальний статус, визначаються Кодексом та регулюються законодавством.
Ст. 79 Кодексу у п. 1 визнає господарськими товариствами підприємства, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об`єднання майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У п. 1 ст. 80 Кодексу до господарських товариств віднесені: акціонерні товариства та інші види товариства. А у п. 9 ст. 82 Кодексу – що порушення чинних вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є об`активною підставою для відмови у його державній реєстрації (див. ст. 83).

Ст. 118 Кодексу вказує (п. 1), що об`єднанням підприємств є господарська організація, і що (п. 2) особливості реєстрації господарських товариств, які здійснюють банківську і страхову діяльність, і професійну діяльність на ринку цінних паперів, визначаються Кодексом та відповідними законами, а (п. 5) державна їх реєстрація здійснюється згідно ст. 58 Кодексу. Але чомусь перше визначене як організація, а реєструють чомусь не організацію, а товариства?

Ст. 126 Кодексу визначає (п. 1) асоційовані підприємства (господарські організації) як групу суб`єктів господарювання – юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному капіталі та/або управлінні. Ця залежність може бути простою і вирішальною. Проста (п. 2) – коли одне з них може блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством. Вирішальна (п. 3) – коли між ними встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному капіталі та/або загальних зборах, інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності потребують згоди відповідних органів АМКУ. Про наявність простої та вирішальної залежності (п. 4) має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та відповідно опубліковано.
Ст. 126 (п. 5) визначає холдингову компанію як публічне акціонерне товариство, яке володіє, користується, а також розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств (крім пакетів акцій, що перебувають у державній власності); (п. 6) якщо корпоративне підприємство через дії або бездіяльність холдингової компанії виявиться неплатоспроможним (банкрут), холдингова компанія несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями корпоративного підприємства.

Цивільний кодекс України у ст. 152 (п. 1) визначає акціонерне товариство як господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями, і що (п. 6) акціонерні товариства за типом поділяються на публічні товариства та приватні товариства. Тобто акціонерне товариство є лише однією з форм господарського товариства з відповідними наслідками.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД: ДК 009-2010) у п. 64.2 розглядає діяльність холдингових компаній як клас фінансової діяльності. За визначенням Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 7 (МСБО 7) –

фінансова діяльність це діяльність, що спричиняє зміни розміру та складу вкладеного капіталу та запозичень суб`єкта господарювання. Господарський кодекс у п. 1 ст. 3 визначає господарську діяльністю як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Класифікація інституційних секторів економіки України (КІСЕУ) у переліку Класифікації організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ) також відносить холдингову компанію (код 550) до нефінансових корпорацій, які є інституційними одиницями, основною діяльністю яких є виробництво ринкових товарів/надання нефінансових послуг.

Якщо звернутися до Закону України “Про холдингові компанії в Україні” (№ 3528, 2006 р.), то у ст. 1 холдингова компанія – акціонерне товариство, на той час як у Господарський кодекс України у ст. 126 (п. 5) визначає холдингову компанію як публічне акціонерне товариство що є досить суттєвою різницею. Як відомо, “козирною картою” вітчизняних т. з. “агрохолдингів” є їх здатність до успішного виходу на світові ринки капіталів. Закон України “Про акціонерні товариства” (№ 514, 2008 р.) у ст. 5 виділяє два типи акціонерних товариств: публічні та приватні. Публічне акціонерне товариство може здійснювати як приватне, так і публічне розміщення акцій, що є конкурентною перевагою.

Закон України “Про холдингові компанії в Україні” (№ 3528, 2006 р.) дає визначення корпоративного підприємства як господарського товариства. Але ж Господарський кодекс України у п. 5 ст. 63 під корпоративним розуміє будь-яке підприємство, яке утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором) тощо. Тобто корпоративне підприємство може приймати участь у холдингу, але це не обов`язково. Виходить, що Закон України № 3528 передбачає тотальну “холдингізацію” корпоративних підприємств, що не відповідає змісту чинного законодавства, КІСЕУ, та ін. Іншими словами, вітчизняні холдинги прагнуть бути одночасно як приватними акціонерними товариствами, так і публічними акціонерними товариствами.

Ст. 3 Закону № 3528 вказує, що найменування “холдингова компанія” і утворені на його основі словосполучення можуть використовуватися лише тими суб'єктами господарювання, установчі документи та діяльність яких відповідають вимогам цього Закону. Інші ж суб'єкти не підлягають державній реєстрації за таким найменуванням. Але слід зауважити, що сам по собі Закон № 3528 недостатньо узгоджений з Господарським кодексом та ін. правовими актами, що може призупиняти процеси реєстрації холдингових компаній.

Згідно з п 4 ст. 3 Закону України № 3528 холдингова компанія набуває статусу юридичної особи з дня її державної реєстрації в Державному реєстрі холдингових компаній України, який є невід`ємною частиною Єдиного державного реєстру юридичних осіб: дивись Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (№ 755, 2003 р.).

Але Закон України “Про акціонерні товариства” (№ 514, 2008 р.) у ст. 9 п. 4 зазначає, що публічне розміщення акцій товариства може здійснюватися після отримання свідоцтва про реєстрацію першого випуску акцій. Особливості створення акціонерного товариства шляхом злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницьких товариств … у акціонерне товариство визначає Нацкомісія з цінних паперів та фондового ринку. А у ст. 9 п. 5 створення акціонерного товариства здійснюється такими етапами: реєстрація Нацкомісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій; реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації; реєстрація Нацкомісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій, також отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій.

Закон № 3528 визначає корпоративне підприємство як таке, що передає холдингової компанії холдинговий пакет акцій (часток, паїв) у володіння, користування та розпорядження. Якщо це стосується сільськогосподарських корпоративних підприємств, то передача майнових земельних паїв потребує узгодження із вимогами Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (№ 1952, 2004 р.). А договори оренди земельної частки (паю) реєструються згідно із Порядком, затвердженим постановами Кабінету Міністрів України № 119 (2000 р.) та № 703 (2011 р.).

Земельний кодекс України визначає (ст. 28), що сільськогосподарським підприємствам, … землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності, яке може набуватися шляхом внесення до статутного капіталу земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Й право оренди земельної ділянки (ст. 93) може відчужуватися, у т. ч. продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки – на строк до 50 років. Крім того, орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Але при цьому, по-перше, (п. 4 ст. 132) угоди про перехід права власності на земельну ділянку підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, по-друге, (п. 1 с. 133) земельна ділянка або право на неї може бути передано у заставу лише за умови присвоєння цій ділянці кадастрового номера в порядку, визначеному законом.

Висновки. Проведений аналіз дає підстави зробити наступні висновки:

1) суб`єкти господарювання об`єктивно прагнуть до інтеграції, яка дає можливість долучитися до світових ринків капіталів та високих технологій;

2) ефективність процесу об`єднання підприємств (у т. ч. на холдингових засадах) у значній мірі обумовлена упорядкуванням їх залежності між собою;

3) реєстрації холдингових компаній заважає невизначеність у їх статусі (приватні чи публічні товариства, фінансові чи нефінансові корпорації тощо);

4) повноцінному процесу об`єднання в Україні суб`єктів господарювання заважає неузгодженість правових передумов їх функціонування та розвитку.