Клочко О. М.

Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, Україна

Жіноча освіта

в Російській імперії середини ХІХ – початку ХХ століття: погляд сучасників

Безперечно, вивчення життя суспільства, окремих його груп в суспільно-політичному аспекті може дати повнішу картину нашого минулого. Становлення та розвиток жіночої освіти – невід’ємна сторінка нашої історії. Вивчення питання створення та функціонування жіночих закладів освіти дозволить більш об’єктивно відтворити життя жінок, через призму освітянських проблем глибше відчути історичні реалії середини ХIХ – початку ХХ століття, з’ясувати ставлення тогочасного суспільства до жінки та її освіти.

У першій половині ХІХ століття існує думка про те, що жінка повинна виконувати роль матері, дружини, яка допомагає чоловікові, опікується домашнім господарством і виховує дітей. Тому і освіта жінці не потрібна, а якщо й потрібна, то тільки для того, щоб вміти спілкуватися з потрібними для чоловіка людьми. Тим більше, що жінку сприймали як істоту другого ґатунку: в силу своїх природних властивостей вона неспроможна піднятися до рівня чоловіка – ані здобути належну освіту, ані вирішити будь-яку серйозну проблему [4]. Проте, у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття рух за жіночу освіту пожвавлюється завдяки прогресивним поглядам виданих педагогів, громадських діячів, таких як Костянтин Дмитрович Ушинський, Микола Іванович Пирогов, Віссаріон Григорович Бєлінський, Дмитро Іванович Писарєв ті інші.

У ряді своїх праць К. Ушинський протестує проти патріархального підходу до питання жіночої освіти. Він говорив, що «…найцинічніше висловлене бажання приготувати з жінки мислячий, господарський прес для віджимання всього, що можна витиснути з усякого ганчір’я, варених кісток, кавової гущі, гнилої картоплі, щоб нічого в господарстві даремно не пропадали… жінці повинне бути забезпечене виховання й освіта на рівні з чоловіком, бо здійснення народного виховання багато залежить від жінки-матері». Видатний педагог вважав жінку «…необхідним посередником між наукою, мистецтвом і поезією, з одного боку, звичаями, звичками і характером народу, з іншого… З цієї думки випливає вже сама собою необхідність повної всебічної освіти жінки вже не для одного родинного вжитку, а для запровадження в життя народу результатів науки, мистецтва і поезії» [6]. Він був твердо переконаний, що кожна жінка повинна добре володіти рідною мовою, цікавитися всім що навколо неї відбувається та бути жагучою до знань.

К. Ушинський виступав проти обмеження прав жінок на освіту і тим більше до заборони їм займатись педагогічною діяльністю. Він, працюючи у Смольному, відкрив для вихованок педагогічний клас та був впевнений, що жінки-педагоги працюють не гірше від чоловіків. «Взагалі ж, кажуть, що старанністю, точністю у виконанні своїх обов’язків, терпінні та вмінням поводитися з дітьми, вчительки не тільки не відстають від учителів, а навіть переважають їх» [6, с.225-359]. Говорячи про наявність однакових з чоловіками даних для педагогічної праці, Ушинський наполягав на рівній з чоловіками оплаті праці жінок-педагогів, що було дуже прогресивним на той час.

Ще одним із громадських діячів того часу, який звертав увагу на питання жіночої освіти був М. Пирогов. У своїх роботах він палко виступав проти станової системи виховання і освіти в Росії. На його думку, жінка, якщо отримає належну освіту і виховання, зможе так само добре засвоїти та застосувати ці знання на практиці як і чоловік. У своїх листах він писав: «Те, що в суспільстві доручається обраним людям, відомим своєю високою моральністю, глибокими релігійними переконаннями, хистом слова та знаннями, створеними наукою, у сімейному колі повинно бути доручено жінці» [1, с.228]. Він говорив, що « …жінка і мати є священиком сім’ї». На неї у сім’ї покладені такі ж важливі обов’язки, що і на чоловіка у суспільстві. Тому жінка повинна вдосконалювати свою освіту та виховання, щоб відповідати «високості та святості свого призначення бути розсадницею добра та істини в прийдешньому поколінні, що довірено їй самим Богом, чоловіком та суспільством» [1, с.244]. У вихованні жінки полягає виховання всього людства: «Нехай жінки зрозуміють, що вони, доглядаючи колиску людини, влаштовуючи ігри її дитинства, навчаючи лепетати перші слова й першу молитву, стають головними будівниками суспільства». Головна умова при цьому та, щоб жінка збудила в собі свою жіночність. «Жінка з чоловічою освітою і навіть у чоловічому одязі повинна завжди залишатися жіночною і ніколи не нехтувати розвитком кращих дарів своєї жіночої природи» [1, с.235].

М. Г. Чернишевський з стосовно жіночої освіти писав: «…яким вірним, сильним, проникливим розумом обдарована жінка від природи! І цей розум лишається без користі для суспільства, воно відкидає його, воно пригнічує його, воно придушує його, а історія людства пішла б удесятеро швидше, якби цей розум не відкидався й не вбивався, а діяв» [5, с.117]. М. О. Добролюбов підкреслював, що всяка розмова про користь жіночої освіти і навіть визнання за жінкою юридичних прав на освіту залишається пустим звуком, якщо не буде корінним чином змінене матеріальне та суспільне становище жінок [5, с. 131].

Відомий громадський діяч В. Бєлінський так характеризував статус жінки у тогочасному суспільстві: «Жінки в силу домінування характеру любові та почуття створені діяти в тих же самих сферах, де діє чоловік. Духовне панування чоловіка над жінкою має своїм джерелом не природу жінки, а її виховання та різні соціальні стосунки, що століттями тримали жінку в стані морального рабства. Отримуючи дуже погане, обмежене виховання та освіту, жінки до заміжжя – власність батьків, а після заміжжя – чоловіків, повинні були вважати за гріх цікавитися, наприклад, мистецтвом або наукою» [3, с. 74]. Головною думкою всіх праць з проблем жіночої освіти у В.Бєлінського було те, що «світ пізнання та мистецтва також відкритий жінці, як і чоловікові, на тій підставі, що жінка, перш за все, людина …» [3, с.78].

У статті «Жіночі типи в романах та повістях Писемського, Тургенєва та Гончарова” (1861) Д. Писарєв пише про те, що жінка у суспільстві є стражденною та невольницею, головне для жінки в житті – вдало вийти заміж. Під сумнів почала ставитись навіть спроможність жінки належно виховувати дитину. Д. Писарєв стає на бік жінок і пояснює, що у такому статусі жінки у суспільстві винні чоловіки, які і сформували хибний погляд на жіночу освіту та виховання. Він пише, що тодішнє сімейне виховання принижувало жінку, тому багато жінок прагнули швидше вийти заміж, щоб отримати свободу від батьків. Звичайно, були такі жінки, які, живучи у батьківському домі, відвідували лекції в університеті, але ніхто не знає про те, якою ціною їм довелося відстоювати своє право на освіту перед рідними, які цього пориву не розуміли [2].

Потрібно зазначити, що під впливом громадського руху початку 60-х років ХІХ століття жінкам дозволили відвідувати університети. В Київському університеті жінки могли відвідувати лекції з дозволу професорів, про що слід було письмово заявити ректору, а у Харківському - були навіть видані правила для жінок-слухачок університету. На лекціях кращих професорів часто збиралося більше дівчат, ніж юнаків. В споминах В. М. Хижнякова згадувалося, що в Київському університеті в 1860-1861 рр. деякі аудиторії університету мали незвичайний вигляд. В них з’явилися сотні жінок і дівчат, які слухали лекції ведучих викладачів з суспільних дисциплін [5]. Професор Київського університету А. В. Романович-Славатинський писав, що значна частина аудиторій була зайнята стриженими панночками, які проявляли надзвичайну зацікавленість до наук. В одному із своїх листів восени 1860 року історик М. І. Костомаров напише, що число студенток на його лекціях в поточному році менше попереднього, в цьому він вбачав падіння свого авторитету як викладача. «Нет, – писав він, – прекрасный пол решительно забывает мои лекции: появятся две – три, никак не более семи или восьми шляпок, а то все одни синие воротники» [5].

Отже, поява жінок в університетах стала початком боротьби жінок за належну освіту. Наполегливість у досягненні мети, прагнення до просвіти характеризували піонерок жіночої освіти, а їх ідеї були близькими та зрозумілими прогресивній громадськості того часу.

Література:

1. Пирогов Н.И. Избранные педагогические произведения / Н. И. Пирогов. – М.: Педагогика, 1985. – С. 496.

2. Писарев Д.И. Избранные педагогические сочинения / Д.И. Писарев. – М.: Педагогика, 1984. – 367 с.

3. Познанский И.Ф. В.Г.Белинский о воспитании / И. Ф. Познанский. – М.: УЧПЕДГИЗ, 1949. – 128 с.

4. Рижкова М. С. Питання жіночої освіти в педагогічній спадщині другої половини ХІХ – на початку ХХ століття / М. С. Рижкова // Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції розвитку. – 2008. – №2. – С.8 – 15.

5. Смоляр Л. О. Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України другої половини XIX – поч. XX ст. : сторінки історії : Монографія / Л. О. Смоляр – Одеса, 1998. – 238с.

6. Ушинський К.Д. Історична записка про останні перетворення у Виховному товаристві шляхетних дівчат // Твори в трьох томах. – Т.2. – М.-Л.: Вид-во Академії педагогічних наук, 1948. – 656 с.