Филологические науки/2. Риторика и стилистика

Гаврилюк А.П.

Національний технічний університет України «КПІ»

Місце стилістики в загальному вивченні мови

Вивчення мови зазвичай здійснюється не належним чином: традиційні методи навчання характеризуються одночасно механічним, аналітичним та історичним підходом до матеріалу, тоді як передусім нео6хідно встановити відношення між мовленням і мисленням. Бо мовлення є системою виразних символів. Мовлення виражає зміст розумових процесів, тобто думки і почуття. А оскільки майже завжди в мисленні в різноманітних пропорціях з'єднуються елементи розсудливі та елементи емоційні, то подібне ж з'єднання спостерігається і в мовленні. Мовлення в той самий час є явищем глибоко соціальним: воно є комплексом символів, що мають властивість давати його носителю соціальну характеристику, воно може також відбивати прагнення окремої особи пристосуватися до інших членів цієї громадської групи. [1, 32]

Стилістика вивчає емоційну експресію елементів мовної системи, а також взаємодію мовленнєвих фактів, які сприяють формуванню системи засобів вираження тієї чи іншої мови. У принципі стилістика може бути загальною, колективною або індивідуальною, проте її вивчення може грунтуватися тільки на мовленні якої-небудь громадської групи, що склалася, до того ж починати слід з рідної мови і з розмовної мови. Тим не менш усі сучасні мови "європейського" типу несуть на собі відбиток деякого загального менталітету, внаслідок чого зіставлення цих мов з точки зору стилістики є цілком допустимим. В принципі стилістика може вивчати мертві мови або етапи розвитку живої мови, що вже відійшли в минуле; проте ні в якому разі вона не може бути наукою історичною, оскільки мовленнєві факти можуть бути засобами вираження лише як синхронні явища, що утворюють систему.

Ш. Баллі стверджує, що предметом стилістики є вираження думки словом, а не сама думка, що стилістика вивчає зовнішній а не внутрішній аспект мовленнєвих явищ. Визначити емоційну природу мовленнєвого факту — таке перше завдання стилістики. [2, 2]

Можна також поставити питання, завдяки яким властивостям вираз викликає в нас різні почуття. Так, зокрема, порівняння абстрактних понять з предметами конкретного світу є найбагатшим джерелом мовленнєвої експресії; отже, ми можемо сказати, що образ є засобом вираження. Вивчення засобів вираження, які має в розпорядженні мовлення, по праву входить в завдання стилістичного дослідження.

Продовживши аналіз ще далі, можна переконатися, що експресивні факти, що групуються навколо простих абстрактних понять, в прихованому стані співіснують в мозку того, хто говорить і вступають у взаємодію, свого роду боротьбу при формуванні думки і її передачі за допомогою мовлення. Цей процес полягає у взаємному тяжінні і відштовхуванні, які визначаються безперервною складною взаємодією мовних почуттів. В результаті між ними встановлюються відношення близькості або протилежності, завдяки яким вони один одного обмежують і тим самим визначають один одного. Оскільки природа експресивних фактів, їх специфічні відтінки визначаються їх відносністю, а різні відтінки можуть бути в абстракції зведені до декількох основних типів, відповідним найважливішим категоріям думки і, головне, почуття, ми доходимо до висновку про існування експресивної системи мовленнєвих фактів, вивчення якої є найвищим завданням стилістики.

Отже, стилістика вивчає експресивні факти мовної системи з точки зору їх емоційного змісту, тобто вираження в мовленні явищ із сфери почуттів і дію мовленнєвих фактів на почуття. [2, 3]

Ш. Баллі називає також попередню і завершальну, узагальнювальнюючу стадії роботи — остання є складовою частиною власне стилістичного дослідження і більше того — його вершиною. Попередня стадія полягає у виділенні і ідентіфікації експресивних фактів. Виділити експресивний факт — це означає окреслити його точні межі серед інших мовних фактів так, щоб мати можливість прирівняти його до одиниці думки, яку він виражає. Ідентифікувати експресивний факт — це означає прирівняти його до одиниці думки, визначити його шляхом підстановки простого неемоційного, слова (слова-ідентифікатора), що відповідає представленню чи поняттю. [2, 5]

Ці дві операції чисто логічного характеру не мають прямого відношення до власне стилістичного дослідження, проте вони потрібні, бо виявити емоційне забарвлення вираження можна не інакше, як визначивши його логічний зміст.

Власне стилістична частина дослідження включає вивчення емоційного забарвлення експресивних фактів мовлення, засобів, якими користується мова, щоб їх створити, взаємовідносин між експресивними фактами і, нарешті, експресивної системи мови, що складається з них. [2, 5]

Як вже було сказано, попередня стадія роботи відноситься не лише до стилістики; з таким самим успіхом вона може мати місце в граматиці і лексикології. Проте стилістика не може її ігнорувати, тому що від того, як проведені попередні операції, залежить успіх власне стилістичного дослідження. Логічні основи стилістики тому і займають таке значне місце в цій книзі, що стилістика як наука оперує в основному емпіричними методами, які мало сприяють досягненню поставленої нами мети і можуть з самого ж початку затемнити істинну картину речей.

Література

1. Bally Charle / Traité de stylistique française / premier volume, 2^nde édition, Paris Librairie c. Klincksieck, 11, Rue De Lille, 1909, 331 p.

2. Saussure F. / Cours de linguistique générale / Ferdinand de Saussure /France, Payot, 1997. - 269 p.