Філологічні науки/3. Теоретичні й методологічні проблеми дослідження мови

К.філол.н. Стасюк Т.В.

Дніпропетровський державний аграрний університет

Основні метапоняття соціокогнітивного

термінознавства: стратифікаційне варіювання термінів, стилістичне варіювання термінів, рольове терміновживання, статусне терміновживання

Основні метапоняття соціокогнітивного термінознавства, запропоновані в цій розвідці, подаємо у робочому трактуванні, яке пропонуємо, скоріше, як положення до обговорення та розробки.

Стратифікаційне варіювання термінів – це диференційоване вживання термінологічних варіантів у широкому смислі (включаючи терміни-синоніми) в різних стратах мовно-професійного спілкування. Найнижчим рівнем можна вважати спілкування нефахівців, які використовують спеціалізовані терміни в окремих розмовах. Страти виділяються згідно ступеня “спеціалізованості комунікації”. Актуально виділити моделі спілкування “нефахівець-нефахівець”, “нефахівець – фахівець”, “фахівець-фахівець”. В останньому випадку для соціокогнітивного термінознавства цікавим є певне розгалуження моделей від буденного корпоративного спілкування фахівців до найбільш насичених термінологією висновків експертів.

Стилістичне варіювання термінів – це використання термінологічних варіантів з певними оцінними, емоційними, увиразнювальними комунікативними цілями. Сьогодні це явище не є чимось неординарним. Питання постає тільки в тому, в якому середовищі фахівці оперують термінопоняттями. Вагомим чинником є реалізація термінопоняття в контексті і сам контекст. Стилістичне використання термінів – терміновживання в широкому соціальному контексті з певними виражальними цілями. Випадки авторського поєднання спеціального терміна зі словами інших лексичних груп мають на меті якнайвлучніше описати певне явище, процес, подію, спрямувати думку читача в потрібному авторові напрямку (читач часто мимоволі пристає на позицію того, хто пише той чи інший текст), сприяє появі різних конотацій у семантичному полі спеціальної лексеми.

Соціально-ситуативна варіативність мови може розглядатися в різних площинах – власне лінгвістичній, зокрема функціональній, і соціолінгвістичній. У першому випадку йдеться про наявність кількох форм для передачі того самого змісту, про добір засобів залежно від мети й характеру спілкування, у другому – про зумовленість такого добору складнішою ієрархією вмотивувань.

У межах соціолінгвістики про варіативність можна говорити, по-перше, як про вибір однієї з наявних форм однієї мови і, по-друге, як про вибір різних мов у ситуації бі- і мультилінгвізму. Вибір тієї чи тієї мовної форми або конкретної мови спілкування завжди залежить від ряду причин, що впливають на процес комунікації. Серед цих причин в одномовних спільнотах виділяють насамперед а) мовну компетенцію особистості, тобто знання мови і вміння користуватися мовними ресурсами, б) комунікативну компетенцію, тобто вміння враховувати соціокультурні параметри спілкування – ситуацію, рольові стосунки, статус партнера, мету висловлення тощо. У такому разі про варіативність можна говорити з позиції соціального статусу індивіда, його мовної та комунікативної компетенції. У ситуації дво- чи багатомовності на вибір мови впливають ще й інші чинники соціокультурного і психологічного характеру, зокрема тип мовної ситуації, соціальний статус мови, ступінь володіння партнером мовою, якою до нього звертаються тощо.

Стратифікаційна варіативність відображає членування мови залежно від розшарування соціальних груп населення, що існує в будь-якій країні світу. Вона виявляється у тих мовних відмінностях, що характеризують мовлення представників різних соціальних прошарків і соціальних груп.

Ситуативна варіативність полягає у виборі окремим членом колективу або групою певних мовних одиниць відповідно до ситуації комунікативного акту. Відомо, що мовлення тієї самої людини може змінюватися залежно від того, з ким вона спілкується (з батьками чи дітьми, керівником чи підлеглим), де спілкується (у невимушеній чи офіційній обстановці), у яких перебуває стосунках з партнером (дружніх, офіційних, нейтральних) тощо.

Соціальні рольові способи терміновживання – це процеси і результат підбору и використання термінів в залежності від ситуаційно-рольових характеристик комунікантів та цілей комунікації.

Соціальні статусні особливості терміновживання – особливості добирання та використання термінології у професійному спілкуванні в залежності від ранга, статуса фахівця, приналежності його до певної кваліфікаційної групи, експертної спільноти.

На сьогодні в соціолінгвістиці виявлено і доведено вплив статусно-рольових характеристик на вибір та реалізацію мовного матеріалу. У фаховому спілкуванні ці характеристики впливають на вибір між термінами / професіоналізмами / сленгом, на вибір щільності, діапазону терміновживання тощо.

Статусно-рольове спілкування засноване на очікуваннях того, що мовна особистість буде дотримуватися мовної норми, стандартів добору лексичних засобів згідно комунікативних законів, які відповідають її положенню в суспільстві і визначаються характером взаємин із співрозмовником.

У сучасній соціолінгвістиці виділяють два типи ситуацій рольового спілкування: симетричні і асиметричні. Перші характеризуються рівністю соціального статусу співрозмовників. Другі демонструють різне положення учасників комунікації у суспільстві.

Статусно-рольове спілкування можна також розмежувати за такими конститутивними факторами / регістрами, як середовище (комунікативний простір), режим (офіційність – нейтральність – неофіційність) і стиль спілкування (так звані функціональні стилі).