Филологические науки / 3. Теоретические и методологические проблемы исследования языка

І.Л. Білоус

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, Україна

ОСОБЛИВОСТІ ІНТРОДУКЦІЇ АНТРОПОНІМІВ

У сучасних німецьких ПУБЛІЦИСТИЧНих ТЕКСТах

Проблеми співвідношення імені і референта в тексті належать до досить складного кола питань, оскільки з введенням імені в текст пов’язані класифікація інтродуктивних стратегій, аналіз мовних засобів реалізації цих стратегій, а також розрізнення типів текстів за ознакою введення ономастичної інформації. Як відомо, автор будь-якого тексту зіштовхується з введенням у текст насамперед антропонімів. Якщо виходити з того, що автор тексту прагне комунікативної ясності, то і референт, і його ім’я повинні бути представлені адресатові тексту так, щоб він без зайвих зусиль ідентифікував дійових осіб. Якщо врахувати варіанти введення дійових осіб та їх імен, то можливі такі ситуації інтродукції: 1) комплексна інтродукція: дійову особу (Р) та її ім’я (N) вводять одночасно: P+N; 2) ономастична антиципація: спочатку вводять ім’я, потім дійову особу: N→P; 3) ономастична ретардація: спочатку вводять дійову особу, потім ім’я: P→N; 4) ім’я вводять без інтродукції дійової особи: N→Ø; 5) дійову особу вводять без імені: P→Ø [1, с. 101].

Мета нашої студії – встановити особливості інтродукції антропонімів у різних жанрах публіцистичного стилю сучасної німецької мови. Матеріалом дослідження слугувала суцільна вибірка антропонімів у зачинах різножанрових текстів з журналу „Der Spiegel“ (Nr. 48/26.11.2012). Зазначений журнал було обрано для аналізу з двох міркувань: по-перше, мова преси є індикатором змін у певній мові, по-друге, журнал “Der Spiegel” – один із найавторитетніших і найпоширеніших загальнонімецьких тижневих журналів.

При аналізі матеріалу ми встановили в досліджуваному публіцистичному дискурсі такі жанри, як замітка, стаття, інтерв’ю, репортаж, критика і анонс, які і стали об’єктом нашої студії. Предмет дослідження – введення антропонімів у зачинах різножанрових публіцистичних текстах. В інформаційних жанрах автор повинен об’єктивно інформувати читача про події, ситуації, уникаючи при цьому власних думок і оцінок. Цим вони відрізняються від аналітичних жанрів, де на передній план виступає інтерпретація, коментар, пояснення актуальної ситуації, проблеми тощо, тобто тут більше простежується перзуазивна функція тексту (детальніше див. [2; 4]).

Введення імені в тексті варто розглядати співвідносно до його зачину. Класичний зачин виглядає так: пряма загальна номінація (позначення дійової особи за статтю, віком, професією, посадою тощо) – займенник – антропонім, як-от: Es war einmal ein König. Er hieß Abdullah Al Saud. Dieser König herrschte absolutistisch über sein Königreich Saudi-Arabien. Такий тип інтродукції трапляється найчастіше в казках. У текстах публіцистичного стилю відбувається, як правило, склеювання категорійного іменника й антропоніма в апозитивну группу з метою максимально стислої подачі інформації: Verkehrsminister Peter Ramsauer, 58, über teure Studentenwohnungen und die Verantwortung der Länder (Der Spiegel, Interview, S. 21); Fernando Vidal, 70, Journalist aus Yacuiba in Bolivien, über Widerstandskraft: „an diesem Tag hatte ich gerade die erste Operation“ (Der Spiegel, Meldung, S. 65). Будь-які зміни цієї послідовності ведуть до нетривіальності зачину.

Розглянемо різні види інтродукції антропонімів у текстах публіцистичного стилю. Кількісні характеристики різних видів інтродукції імен у різних жанрах публіцистичних текстів наведено в таблиці 1 (див. табл. 1).

Найчастотнішим випадком інтродукції є комплексна, коли вводиться персонаж й одночасно зазначається його ім’я, як-от: Claudine Christian, 42, Matrosin auf der letzten Fahrt der „Bounty“, hatte eine ganz besondere Beziehung zu dem Nachbau des legendären Seglers (Der Spiegel, Meldung, S. 5). Комплексна інтродукція характерна для всіх проаналізованих жанрів. Найчастіше вона трапляється в замітках (28 % усіх випадків), що зумовлено намаганням авторів стисло в межах одного речення навести всі дані про референтів, наприклад: EADS-Chef Tom Enders geht in der mutmaßlichen Korruptionsaffäre um den Verkauf von Eurofightern nach Österreich in die Offensive (Der Spiegel, Meldung, S. 76). Всі інтерв’ю нашої вибірки теж послуговуються комплексною інтродукцією, як-от: Verteidigungsminister Thomas de Maiziere, 58 und Grünen-Fraktionschef Jürgen Trittin, 58, über Rüstungsexporte, militärische Rituale und ihre Zeit als Bundeswehrsoldaten (Der Spiegel, Interview, S. 28). При цьому відбувається референція на окремий об’єкт із зазначенням імені, віку, посади тощо. Апелятив при імені виступає в ролі ідентифікатора, який бере на себе необхідну ознакову інформацію.

Таблиця 1

Різні види інтродукції антропонімів у публіцистичних жанрах

Вид інтродукції	Замітка	Стаття	Інтерв’ю	Репортаж	Критика	Анонс	Усього
P+N	24	18	10	1	1	2	56
N→P	2	10	0	0	0	0	12
P→N	6	5	0	0	0	0	11
N→Ø	0	0	0	0	0	0	0
P→Ø	5	2	0	0	0	0	7
Усього	37	35	10	1	1	2	86

Поява в тексті відомих імен не вимагає ідентифікаторів, наприклад: Angela Merkel will jeden Streit auf dem Parteitag verhindern (Der Spiegel, Bericht, S. 34). З цього приводу І.Б. Шатуновський зазначає, що необхідно розрізняти два типи новизни / відомого: новизна і відоме в певному тексті, а також новизна і відоме в світі [3, с. 231]. Відповідно слід розрізняти два типи інтродукції: інтродукція в тексті та інтродукція у світі. Якщо відбувається змішування інтродукцій, то виклад матеріалу стає неприроднім, тобто із зайвою, непотрібною інформацією. Проте і в публіцистичних текстах невідомий референт вводиться іноді одразу без ідентифікатора, як-от: Er soll von Steve Jobs lernen? Xi Zhiyong faltet die Hände und lehnt sich zurück (Der Spiegel, Bericht, S. 116). Тут згадане ім’я американського підприємця і топ-менеджера фірми „Apple“ Стіва Джобса без ідентифікаторів як добре відоме. Проте і власне ім’я китайського підприємця не має при собі жодних апелятивів, які б його охарактеризували. Зазначений зачин сприяє тому, щоб адресат тексту відчував себе в центрі подій. Тут спостерігається ефект „включення” адресата до світу тексту.

Ономастична антиципація, при якій спочатку вводиться ім’я, а пізніше згадується дійова особа, трапляються значно рідше, ніж комплексна інтродукція (14 % усієї вибірки). Автори текстів використовують такий прийом, щоб створити деяке наративне напруження шляхом загострення читацького очікування, наприклад: Christine Lagarde legt Wert auf einen eleganten Auftritt. Die Chefin des Internationalen Währungsfonds (IWF) trägt den Kurzhaarschnitt akkurat geföhnt, an den gepflegten Fingern blitzen Diamanten (Der Spiegel, Bericht, S. 78). Проте нерідко трапляються випадки інтродукції референтів через декілька абзаців, що ще більше інтригує адресанта. Найчастіше такий зачин трапляється у статтях (12 %), як-от: Auf der Straße grüßen sie ihn nicht mehr. Seine Frau wird im Turnverein angegiftet. Ein Gleichgesinnter bekommt in manchen Kneipen kein Bier mehr ausgeschenkt und vom Gartenbauclub keinen Häcksler mehr vermietet. Christoph Gottschalk, 61, und seine Mitstreter fühlen sich in ihrem Viertel wie Ausgestoßene – weil sie dafür kämpfen, dass ihr Stadtteil nicht mehr so heißt wie ein verurteilter Nazi-Verbrecher (Der Spiegel, Bericht, S. 54). Таке введення дійової особи характерне саме для статей, оскільки журналісти тут мають більше „місця” для викладу матеріалу. Відстань між першим згадуванням імені та введенням дійової особи в тексті може сягати іноді розмірів цілого тексту.

Ономастична ретардація трапилася нам у 13 % випадків. Це протилежний до ономастичної антиципації прийом, який, однак, служить теж для підвищення читацького інтересу. Введення спочатку дійової особи, а потім його імені є свого роду „загадкою” для читача, як-от: Er war der mächtigste Mann des frühen Mittelalters, ein Krieger, Visionär und Lebemann, der an seinem Hof auf Latein diskutierte und mit fünf Ehefrauen und etlichen Konkubinen mindestens 18 Kinder zeugte. Wie aber wurde aus Karl, am 25. Dezember 800 zum Kaiser gekrönt, „der Große“? (Der Spiegel, Meldung, S. 5). У процесі прочитання тексту автори наводять розгадку, як правило, у наступних реченнях. Найчастіше такий зачин трапляється у замітках, як-от: Model, Mutter, Trendsetterin – die Britin spielt viele Rollen. Das Geheimnis ihres Erfolges liegt wohl auch darin, dass niemand so recht weiß, wer Kate Moss, 38, wirklich ist (Der Spiegel, Meldung, S. 184).

Замовчування імені референта трапляється в поодиноких випадках (6 % усієї вибірки), коли йдеться про пересічну людину, яка або бажає бути не названою, або не настільки важлива для подальшого опису подій. Н.В. Васильєва розрізняє три випадки замовчування імені референта: відсутність, незнання або приховування імені [1, c. 157]. Замовчування імені референта у зачині тексту зафіксовано у нашій вибірці лише п’ять разів, як-от: Ein britischer Flugzeugfan glaubt, in Burma Dutzende Exemplare des legendären „Spitfire“-Jagdflugzeuges ausfindig gemacht zu haben. Einige der Maschinen könnten trotz des Tropenklimas in guter Verfassung sein (Der Spiegel, Meldung, S. 134). Оскільки в цьому повідомленні вся увага сконцентрована на британських винищувачах та шляхах їх повернення з Бірми до Англії, то згадування імені британського ентузіаста видалося автору замітки не настільки важливим, щоб його ідентифікувати. На перший план виступає сама подія, а референти з іменами відступають на другий план. Варто, однак, зазначити, що замовчування імені для публіцисттичних текстів не є характерним явищем, адже для своєї об’єктивності журналіст змушений зазначати імена референтів як джерела інформації.

Отже, проведене дослідження введення антропонімів в зачинах різних публіцистичних жанрах виявило, що найчастотнішим випадком інтродукції є комплексна, коли вводиться персонаж й одночасно називається його ім’я. Комплексна інтродукція характерна для всіх жанрів публіцистичних текстів. Найчастіше вона трапляється в замітках та інтерв’ю, що зумовлено намаганням авторів стисло в межах одного речення навести всі дані про референтів. Ономастична антиципація трапляється переважно у статтях і слугує для створення певного наративного напруження шляхом загострення читацького очікування. Ономастична ретардація трапляється переважно у замітках. Введення спочатку дійової особи, а потім його імені є свого роду „загадкою” для читача, відповідь на яку наводять у наступних реченнях. Замовчування імені референта трапляється в поодиноких випадках, коли йдеться про пересічну людину, яка або бажає бути неназваною, або не настільки важлива для подальшого опису подій. При цьому на перший план виступає сама подія, а оніми відступають на другий план.

Перспективним вважаємо застосування наведеної моделі дослідження інтродукції власних назв у інших жанрах газетно-публіцистичного дискурсу на матеріалі різних друкованих видань.

Список використаної літератури

1. Васильева Н.В. Собственное имя в мире текста / Н.В. Васильева. – 2-е изд. – М. : Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2009. – 224 с.

2. Тертычный А.А. Жанры периодической печати / А.А. Тертычный. – М. : Аспект-пресс, 2000. – 312 с.

3. Шатуновский И.Б. Основные принципы и способы интродукции объектов в дискурс / И.Б.Шатуновский // Семантический анализ единиц языка и речи: процессы концептуализации и структура значения. Первые чтения памяти О.Н. Селиверстовой. 17 октября 2003 г. – М. : Институт языкознания РАНЮ МГПИ, МИЛ, 2004. – С. 231-233.

4. Burger H. Mediensprache. Eine Einführung in Sprache in Kommunikationsformen der Massenmedien / H.Burger. – 3. Aufl. – Berlin, New York : de Gruyter, 2005. – 485 S.