Політологія / 3 Теорія політичних систем

к. політ. н. доцент Скомаровський В.О.

Європейський університет, Уманська філія

ПРО НЕЗВОРОТНИЙ ПОСТУП НА ШЛЯХУ ДО СПРАВЕДЛИВОСТІ, ПРАВ І СВОБОД ГРОМАДЯН У ПРАВОВІЙ ДЕРЖАВІ

Цивілізаційний вибір України, закріплений Конституцією України 28 червня 1996 р. як правової і соціально-справедливої держави, різними політичними силами, що приходять до влади демократичним способом намагаються постійно піддавати корекції і часто не на користь задекларованих правових конституційних норм. Особливо це стало відчутно після президентських виборів 2010 року. Як же між собою пов’язані справедливість право і свобода у реальній правовій державі, яку ми хочемо мати після здобуття незалежності.

Розуміння права як формальної рівності включає в себе поряд із свободою, також справедливість. В контексті права і закону це означає, що справедливість входить у поняття права, що право має бути справедливим, а характерною ознакою справедливості, її внутрішньою якістю – право. Право не має бути несправедливим, бо то вже не право, а свавілля. Тому завжди є доречним питання про справедливий або несправедливий закон – це по суті питання про справедливий, чи несправедливий характер закону, його відповідність, чи невідповідність праву, оскільки право має бути, за своїм поняттям завжди справедливим. Таке розуміння справедливого права покладено в основу відносин у сучасному цивілізованому світі. Отже, тільки право може бути справедливим. Несправедливого права не повинно існує в природі. Несправедливість не може виступати правом у суспільно-політичних, чи будь-яких інших відносинах. Справедливість тому власне і є справедлива, бо втілює у собі істину сприйняту суспільством, яка у своєму раціоналізованому вигляді означає всезагальну правомірність. Тобто початок права означає сенс правового принципу всезагальної рівності і свободи.

Заперечуючи правову природу справедливості, означає ствердження замість неї будь-яку версію несправедливості (антиправової чи за межами правової). За такою логікою можна дійти до того, що право взагалі може бути несправедливим, а не правові стосунки справедливими. Але здоровий глузд підказує, що не правові стосунки у сфері сучасного соціального політичного життя не можуть бути, у повному розумінні цього слова, справедливими. Таким чином, у просторі всезагального і суспільно значимого соціального життя принципи правової рівності і права як регулятора необхідної форми суспільних відносин вільних суб’єктів, саме правова справедливість виступає як критерій правомірності або неправомірності всіх інших претензій на роль і місце справедливості в соціально-правовому просторі. Надаючи кожному своє, правова справедливість переконливо доводить, що беручи за основу всезагальне і необхідне, обов’язково ствердження і правова свобода. Із вище сказаного витікає, що внутрішня смислова рівноцінність таких зовнішньо різних визначень сутності права як: формальна рівність права, як всезагальна правова свобода і, як всезагальна справедливість хоча мають рівнозначну цінність, але можуть співпадати, або не співпадати з законом, який може бути справедливий і несправедливий, правовий і не правовий, який може заперечувати свободу, чи відбивати її у своєму змісті.

У смисловому контексті відмінність і співпадіння права і закону зрозуміла. Загальна значимість закону обумовлена його правовою природою і виступає наслідком всезагальної значимості об’єктивних властивостей права. Показником соціальних потреб і необхідності визнання дотримування, конкретизації і захисту принципу вимогам права у відповідності з законом відбувається у загальнообов’язкових актах. Саме тому, що за логікою речей, не право є наслідком офіційно-владної загальнообов’язковості, а навпаки, це зобов’язаність виступає наслідком права (державно власна форма загально значимого соціального сенсу права). Така загальнообов’язковість виступає як ще одне необхідне визначення права, а саме право у вигляді закону. Сенс цього права полягає не тільки в тому, що правовий закон є закон обов’язків, але і в тому, що загальнообов’язковий тільки правовий закон.

Правовий закон як ґрунтовна основа соціального закону з вимогою принципу формальної рівності (сутності права) – це адекватне і повне вираження права у його офіційному визнанні, загальнообов’язковості, визначеності і нормативної конкретності, необхідних для функціонування діючого права. З урахуванням висловленого загального визначення права, у співпадінні права з законом, або закону, що відповідає сутності права, можна сформулювати таким чином: Право повинно розумітися як поняття, що відповідає принципу формальної рівності як системи норм установлених або санкціонованих державою і забезпечених можливістю застосування мір державного примусу. Постає питання: чи можна примусити громадян засобом примусу дотримуватись справедливості? Можна, за умови якщо право справедливе і не суперечить свободі вільних громадян. Необхідний зв'язок правової сутності з формальною рівністю і загальнообов’язкового правового закону демонструє понятійно-правову єдність права і держави, виявляє правову природу правової держави як всезагальну форму влади для встановлення і функціонування права у якості всезагальної (публічної) правової влади, яка діє на основі і у межах загальнообов’язкових правових законів.

Сучасна правова держава з конституційно закріпленими невідчужуваними правами і свободами людини і громадянина, з розподілом влад на сьогодні вважається історично, найбільш розвинутою формою державності, де не піддаються сумніву права і свободи громадян і справедливість відносин між державними органами і громадянським суспільством. Уряди, які на хвилі демократичних виборів роблять спробу зруйнувати розвиток досконалого становлення сучасної правової, соціально-справедливої держави з політичними і соціальними свободами її громадян, заради необмеженої влади мають вважатися реакційними, антиправовими і несправедливими, які для сучасного суспільства стають небезпечними, а тому мають бути усунуті від влади.