Алдошина А.В., Левадний О.М.
Допінги - це спеціальні
лікарські препарати, вживані спортсменами
для примусового підвищення працездатності організму під час змагальної
діяльності або ж в період учбово-тренувального
процесу. На те, якими властивостями володіє той чи інший
допінг впливає вид
спорту, для якого
він призначений. Загалом, фармакологічні
дії даних лікарських
препаратів можуть бути зовсім протилежними. Як правило, призначення допінгу відбувається курсом, але
часто зустрічаються випадки одноразового
вживання. Все залежить від поставлених завдань, а також механізму
дії певного лікарської
речовини.
Якщо подивитися на публікації
МК МОК, то
можна зробити висновок, що допінги практично вільно
застосовуються у всіх країнах. Які причини такого повального вживання, свого роду, наркотичних
препаратів? Вся справа в призових місцях,
славі й грошах. Меркантильні
інтереси тренерів та спортсменів поступово розростаються
і захворюють організації,
міста і цілі
країни. Про те, як правильно вживати допінг,
написано сотні, а
то й тисячі
книг. Але рідко
де згадується про
те, що застосування даних лікарських препаратів негативно відбивається
на здоров'ї спортсмена.
Через
низку
випадків із застосуванням спортсменами допінгів, які
закінчилися летальним результатом, МК
МОК був змушений заборонити
застосування ряду деяких
фармакологічних препаратів, як на
тренуваннях, так і
на змаганнях.
Отже,
з чого
ж почалася історія допінгу в спорті? Історія допінгових засобів в спорті
бере свій початок з того часу, коли ще не було ніяких анаболічних
стероїдів. Перший документально
підтверджений випадок використання допінгу був зареєстрований в 1865 році, саме
тоді спеціальні стимулятори
були використані плавцями з Голландії. Після хороших
результатів голландців в кожній країні спортсмени
всіх дисциплін почали
пробувати застосовувати дані препарати. Перші Олімпійські
ігри, які пройшли в 1896 році, також
стали місцем, де успішно
використовувалися допінгові добавки типу кодеїн
і стрихнін. На Олімпіаді в 1904
буквально з того світу дістали марафонця Томаса
Хікса, який влив
у свій організм суміш
бренді, кодеїну і
стрихніну. Але все
це було, як
говоритися, пустощі, справжня ж ера допінгу почалася в 1935 році,
коли був створений синтетичний
тестостерон. Вважається, що нацистська Німеччина зобов'язана за свої
перемоги на Олімпіаді
в 1936 саме цього
препарату. Все повторилося,
коли на Олімпіаді
в 1952 році Радянські спортсмени показали неймовірні результати. Американці не очікували такого приниження від свого
головного на той момент ворога і теж вирішили взятися за розробку андрогинних препаратів. І це у них вийшло.
Однак тестостерон влаштовував далеко не всіх
спортсменів тим більше спортсменок. Справа в тому,
що даний препарат надавав сильні побічні дії, які
в деяких випадках були неприйнятні. До прикладу, у спортсменок починали розвиватися
вторинні чоловічі статеві ознаки. Щось
потрібно було робити, і на порядок денний
постало питання про розробку нових
допінгових препаратів. Були створені
такі препарати, як нандролон,
норетандролон, оксандролон, оксиметолон і метандростелон. Останній
препарат придбав просто
величезну популярність. Спортсмени
багатьох країн почали
вживати цей допінг мало не кожен день. Але
це були лише квіточки. Все почалося в 1968 році. Взагалі, Олімпіада в 1968 році стала
сама допінгова за
всю історію. І не важливо, що
в 1967 році був створений Антидопінговий комітет, очолюваний принцом Олександром де Мерод - потрібної апаратури для
визначення точного знаходження певних препаратів
в сечі або крові
все одно не було. Потрібні були гроші. І як ви думаєте, хто надав кошти? Відповідь
проста - США. Може виникнути питання - "чому?". Вся справа в тому, що в американців була
апаратура, яка могла
виявити знаходження в сечі спортсмена метандростенола.
А багато Радянські
збірні тренувалися саме на цьому препараті, коли самі
американці вже перейшли на станозол - невідомий в той час
світові анаболічний стероїд.
Загалом, як всі повинні розуміти, почалася вічна
боротьба. Кого з ким? Допінгів і антидопінгового
контролю. Щорічно в різних країнах синтезуються тисячі різних допінгів,
і антидопінговим службам
потрібно бути постійно напоготові,
адже встановлений рекорд може бути
зовсім не заслугою спортсмена, а заслугою
тих людей, яким
вдалося створити препарат,
спокійно обійшов антидопінгову
комісію.
Випадки
вживання
допінгу українськими спортсменами:
За
чотири місяці до чемпіонату Європи-2012 з футболу та Олімпійських ігор,
що стартують в кінці серпня
в Лондоні, в
рік Спорту в
Україні тривожним дзвінком прозвучало повідомлення про те, що 13 січня 2012 воротар донецького «Шахтаря»
і національної збірної
України з футболу Олександр Рибка викритий комісією Всесвітнього
антидопінгового агентства (ВАДА) в
застосуванні забороненого фармацевтичного препарату і відсторонений від офіційних
футбольних змагань на два роки. Випадок із
застосуванням допінгу неприємний подвійно,
оскільки Україна є приймаючою
Євро-2012 країною і опинилася у відверто
непорядної ситуації в очах світової громадськості.
Міжнародна федерація легкої атлетики
(IAAF) дискваліфікувала двох українських спортсменок за вживання допінгу.
Наталія Тобіас (біг на 1500 метрів) і Антоніна Єфремова (біг на 400 метрів)
попалися на синтетичному тестостероне. Проби у спортсменок були взяті на
чемпіонаті світу з легкої атлетики в Дегу (Корея) у. Українок спочатку хотіли покарати
4-річної дискваліфікацією, оскільки були виявлені обтяжуючі обставини, однак у
кінцевому рахунку Тобіас і Єфремова отримали дворічні дискваліфікації. Ні
Тобіас, ні Єфремова не потрапили до збірної України на Олімпіаду-2012 у
Лондоні.
Стратегію і тактику боротьби з
допінгом в українському спорті регламентує Міжнародна конвенція по боротьбі з
допінгом, яка була ратифікована Верховною Радою 18 листопада 2005 року і
підписана Президентом України 3 серпня 2006 року. Президент НОК України Сергій
Бубка неодноразово заявляв, що його головним пріоритетом є здоров'я
спортсменів, тому треба посилювати боротьбу допомогою штрафних санкцій з тими,
хто застосовує заборонені ВАДА препарати і методи.
Для зручності організації
антидопінгової роботи з подачі ВАДА в березні 2007 року була створена
Регіональна антидопінгова організація (РАДО), до якої увійшли Азербайджан,
Албанія, Вірменія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Македонія,
Молдова, Росія, Сербія, Україна та Чорногорія, зі штаб-квартирою в Мінську. Ця
організація є першою інстанцією у вирішенні проблемних питань. Якщо раніше
результати проблемних аналізів відразу відправлялися в ВАДА, то тепер їх
спочатку розглядає РАДО. Тепер Мінськ дає дозвіл на застосування спортсменами
заборонених препаратів в лікувальних цілях. Одним із напрямків роботи РАДО є
розробка інформаційних та освітніх програм щодо небезпеки та згубних наслідків
використання допінгу.
Якщо говорити простіше, то антидопінгова робота структурована таким чином:
центр, служба допінг-офіцерів, лабораторія. Вся їх робота фінансується
державою. У 2002 році прийнято Закон «Про антидопінговий контроль у спорті»,
створений Національний антидопінговий центр, в 2006 році Україна ратифікувала
Міжнародну конвенцію про боротьбу з допінгом
ЛIТЕРАТУРА:
1.
http://sports-is.ru/zdorovie/897
2.
http://sport.rbc.ru/euro2012/news/teams/27/06/2012/2521/
3.
http://mignews.com.ua/ru/articles/115705.html