Козирєв А.В.

Миколаївський політехнічний інститут, Україна

Застосування комплексної фізичної реабілітації при захворюваннях опорно-рухового апарату у дітей

Результати численних досліджень свідчать про те, що стан здоров'я дітей дошкільного та шкільного віку характеризується такими тенденціями: поширеність функціональних відхилень досягає більш 70%, хронічних захворювань – 50%, фізіологічної незрілості – 60%. У дошкільнят і школярів з морфофункціональними відхиленнями і з хронічною патологією найбільш поширені захворювання кістково-м'язової, нервової, дихальної, травної, сечостатевої систем, а також алергічні захворювання шкіри. Діти з порушеннями опорно-рухового апарату складають 60-70%, з плоскостопістю – 30%, з рівновеликими нижніми кінцівками більше 1 см – 17%. В даний час постійно збільшується число дітей з дитячим церебральним паралічем – від 4-5 до 9 випадків на 1000 дітей по різних регіонах країни [1]. Відсутність адекватної корекційної допомоги дітям із захворюваннями опорно-рухового апарату в сенситивні періоди дошкільного та шкільного віку призводить до виникнення вторинних порушень у розвитку – «соціальних». Зміст методик фізичної реабілітації дітей із захворюваннями опорно-рухового апарату не має чіткої корекційної спрямованості, що враховує провідні порушення моторної сфери, медичні показання та протипоказання по засвоєнню певних рухів дітьми з даними захворюваннями [2]. Відсутній комплексний підхід в існуючих методиках фізичної реабілітації та програмно-методичному забезпеченні для корекції і компенсації психофізичних відхилень у дітей із захворюваннями опорно-рухового апарату. Також відсутній фактологічний матеріал, що відображає ступінь вивчення анамнезу, діагнозу, вторинних дефектів та якості їх впливу на психофізичний розвиток дитини із захворюванням опорно-рухового апарату [3; 4]. Необхідне вивчення динаміки розвитку інтелектуального, фізичного, психічного, духовного, соціального здоров'я дітей на етапі ранньої діагностики. Не дивлячись на наявність певних методик комплексної фізичної реабілітації, в справжній час відсутня розроблена оптимальна модель медико-психолого-педагогічного супроводу дитини з урахуванням індивідуально-диференційованого підходу. Спостерігається зростаюча потреба сім'ї, яка виховує проблемну дитину, у висококваліфікованій допомозі фахівців різних профілів, які працюють в одній установі. Це обумовлено зайнятістю батьків і тим, що батьки не можуть дати кваліфіковану допомогу дитині в силу недостатності знань в складних питаннях корекції розвитку дітей з відхиленнями у здоров'ї. Проблема формування у дітей із захворюваннями опорно-рухового апарату бази знань і практичних навичок здорового способу життя та усвідомленої потреби в систематичних заняттях фізичною культурою залишається на сьогоднішній день не вирішеною [5].

Таким чином розробка комплексної методики, що враховує провідні порушення опорно-рухового апарату, а також рівень загального розвитку дітей, їх індивідуально-типологічні особливості є досить актуальною на сьогоднішній день.

Метою справжнього дослідження було всебічне формування особистості дитини із захворюванням опорно-рухового апарату з урахуванням його фізичного, психічного, інтелектуального розвитку, індивідуальних можливостей і здібностей за допомогою медико-психолого-педагогічного супроводу, забезпечення готовності до шкільного навчання.

У дослідженні приймало участь 40 чоловік – 2 групи (дослідна і контрольна) по 20 чоловік у кожній. Дослідну і контрольну групи склали діти шкільного віку із захворюваннями опорно-рухового апарату. Вік учасників обох груп складав від 7 до 9 років. Учасники дослідної групи проходили фізичну реабілітацію за новою комплексною методикою. При роботі з учасниками контрольної групи, застосовувалась одна із стандартних методик фізичної реабілітації при захворюваннях опорно-рухового апарату у дітей.

В якості тесту була обрана діагностика на стабілометричній платформі. Тестування проводилось на постурологічному комплексі для діагностики та реабілітації опорно-рухової системи та функції рівноваги «МБН Cтабіло» (МБН, РФ). Визначався загальний центр тиску у фронтальній і сагітальній площинах.

Коефіцієнт двосторонньої рангової кореляції по критерію Кендала між результатами тестування в дослідній і контрольній групах склав 0.074 для показників ЗЦТ у фронтальній площині і 0,097 для показників ЗЦТ у сагітальній площині. Кореляція значима на рівні P<0.05. Таким чином результати дослідження свідчать про більш високі тенденції до зменшення показників відхилення загального центру тиску у фронтальній і сагітальній площинах в дослідній групі. Тобто позитивна динаміка від застосування фізичної реабілітації за комплексною методикою є більш високою при порівнянні зі стандартною методикою.

Таким чином методику комплексної фізичної реабілітації при захворюваннях опорно-рухового апарату у дітей можна рекомендувати до застосування в спеціалізованих лікувально-профілактичних установах. Розроблену модель медико-психолого-педагогічного супроводу дитини з урахуванням індивідуально-диференційованого підходу можна змінювати і трансформувати під певні специфічні умови. Формування у дітей із захворюваннями опорно-рухового апарату бази знань і практичних навичок здорового способу життя та усвідомленої потреби в систематичних заняттях фізичною культурою може бути включено до всіх без винятку методик фізичної реабілітації.

Список літератури:

1. Медицинская реабилитация: Рук-во для врачей / Под ред. В.А.Епифанова. М, Медпресс-информ, 2005. - 328 с.

2. Погосян И.А. Система диагностики и комплексного лечения нарушений опорно-двигательного аппарата у детей с мультифакторной патологией: Автореф. дис. д-ра. мед. наук. - Пермь, 2007. - 40с.

3. Cassidy J. Т., Petty R. T. Textbook of pediatric rheumatology. - New York-Edinburgh-Melbourne-Tokyo, 2001. - P. 196-205.

4. Ma X., Zhao В., Lin Q. K. Investigation on scoliosis insolence among 24, 130 scool children // Chung Hua - Lin - Hsing - Ping - Hsueh - Tsa1. Chin.- 1995. -Apr. 16(2). – P. 201-207.

5. Oberg Т., Kvvizsia F., Lagerstand A., Anderson B. Physical training of children with juvenile chronic arthritis // J. Scand. Rheum. 1994. - N 23, Vol. 2. - P. 92-96.