Аспірант Дєдов О. О.

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Україна

Стан і перспективи збереження біорізноманіття лучних і степових екосистем Поділля (Україна)

Збереження різноманіття в Україні проводиться згідно з вимогами підписаної нею у 1995 вимог Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Pan-European Biological and Landscape Diversity Strategy). Згідно з основним положенням розробленої на її основі “Концепції Загальнодержавної програми збереження біорізноманіття на 2005-2025 роки” (2004): “Біорізноманіття є національним багатством України, збереження та невиснажливе використання якого визнано одним з пріоритетів державної політики в сфері природокористування, екологічної безпеки та охорони довкілля, невід’ємною умовою поліпшення його стану та екологічно збалансованого соціально-економічного розвитку” [7].

Серед визначених у “Концепції…” основних напрямів діяльності у сфері збереження біологічного різноманіття є і спрямовані на забезпечення відновлення й оздоровлення лучних та степових екосистем, оптимізацію використання схилових земель, які мають особливе значення як середовище існування рідкісних і ендемічних видів, а також створення або відновлення еталонних ділянок степових ценозів для кожної геоботанічної провінції лісостепової та степової зон.

Реалізація цих заходів є досить актуальною для історико-географічного краю Поділля, терени якого займають три сучасні адміністративні області – Тернопільська (Західне Поділля), Хмельницька (Центральне Поділля) і Вінницька (Східне Поділля). Адже завдяки своєму фізико-географічному розташуванню, рель’єфу, ґрунтам та іншим особливостям тут зростають представники бореальної, неморальної, понтичної та середземноморської флор, а також ендемічні та реліктові види. Тому він може бути одним з потужних резерватів для відновлення біорізноманіття не тільки України, але і усієї Європи.

Особливої уваги у регіоні заслуговує рослинність лучних і степових екосистем, у складі якої в лісостеповій зоні України нараховують 1382 видів [5].

На території Західного Поділля, крім інших поширених видів, зростають також і занесені до Червоної книги України та до додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування в Європі представники палеогенової флори – дібровник гірський – Teucrium praemontanum Klok., змієголовник австрійский – Dracocephalum austriacum L., кадило сарматське – Melittis sarmatica Klok., хрестовник Бессера – Senecio besseranus Minder., сонцецвіт сивий – Helianthemum canum L., (picoviensis Bess.), шавлія кременецька – Salvia cremenecensis Bess., а також багато інших “червонокнижних” і рідкісних видів. Поширені тут також асоціації з домінуванням костриці валіської – Festuca valesiaca Gaud. (F. sulcata (Hack.), бородача звичайного – Bothriohloa ischaemum (L.) Keng. та інших степових рослин. У їх складі зустрічаються (на північній межі поширення) і взяті під охорону ковила волосиста – Stipa capillata L., ковила найкрасивіша – Stipa pulcherrrima K. Koch і ковила периста – Stipa pennata L..

У Центральному Поділлі важливими для збереження різноманіття є формації вівсюнця пустельного – Helictotrichoneta desertori, ковили волосистої, ковили найкрасивішої – Stipeta pulcherrimae, ковили перистої, осоки низької – Cariceta humilis, сеслерії Хейфлера – Seslerieta heuflerana, тонконога різнобарвного – Poeta versicolor. У складі травостоїв тут також зустрічаються ендемічні рослини – відкасник осотоподібний – Carlina cirsioides Klokov, змієголовник австрійський, ломиніс цілолистий – Clematis integrifolia L., молочай волинський – Euphorbia volhynica Besser ex Racib., шавлія кременецька, шиверекія подільська – Schivereckia podolica (Besser) Andrz. ex DC, ясенець білий – Dictamnus albus L. та інші види.

Унікальністю флори лучних і степових екосистем відзначається і Східне Поділля. У її складі зростають в’язіль стрункий – Coronilla elegans Panc. (реліктовий вид); ендеміки: аконіт Бессера – Aconitum besserianum Andrz. ex Trautv., відкасник осотовидний, відкасник татарниколистий – Carlina onopordifolia Bess ex Szaf., козельці подільські –Tragopogon podolicus (DC.) S. A. Nikitin, маренка дністровська – Asperula tyraica Bess., мінуарція дністровська – Minuartia thyraica Klok., молочай Клокова Euphorbia klokovii Dubovik, підмареник дністровський – Galium tyraicum Klok., тонконіг різнобарвний – Poa versicolor Bess. (P. podolica (Aschers. et Graebn.) Blocki ex Zapa., а також та інші види. Зустрічаються тут також і рідкісні та занесені у Червону книгу України коручка болотна – Epipactis palustris L., коручка темно-червона – Epipactis atrorubens Hoffm. ex Bernh. Besser, коручка чемерникоподібна – Epipactis helleborine (L.) Crantz., лікоподієла заплавна – Lycopodiella inundata L., пальчатокорінник м’ясо-червоний – Dactylorhiza incarnata (L.) Soo., чина паннонська – Lathyrus pannonicus (Jacq.) Garke та багато інших рослин.

Сучасний стан цих унікальних і багатих видовим складом екосистем викликає тривогу. Внаслідок значного антропогенного навантаження – не контрольованого надмірного пасовищного і сінокісного використання травостоїв, відсутності елементарного догляду за ними, заготівлі лікарської сировини тощо вони перетворилися у деградовані системи. При випасанні худоби відбувається не тільки шкідливе для життєздатності рослин надмірно часте відчуження наземної їх маси, але і руйнування дернини ногами тварин, ущільнення під їх масою ґрунту, що погіршує умови існування трав, випадання певних з них із ценозів, збіднення їх видового різноманіття, а також до зрідження та порушення структури травостоїв і зниження їх продуктивності. Завдяки цьому флористична насиченість рослинних угруповань у залежності від ступеня навантаження може знизитися на 10-25 %.

Проте, не зважаючи на чинність згаданої вище, а також затвердженої раніше “Концепції збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року” (2003), законів “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991), “Про природно-заповідний фонд України” (1992), “Про рослинний світ” (1999), “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” (2000) та інших нормативних документів згідно з якими повинні були вжиті заходи з раціоналізації використання, охорони та збільшення площ лук і пасовищ (важливих осередків збереження біорізноманіття) за рахунок виведення з орних частини деградованих і низькопродуктивних земель, цього не сталося.

Так, за період 2005-2011 рр. площа орних земель в Україні не зменшилася, а навпаки збільшилася на 46, 6 тис га і досягла 32498,5 тис. га (53,8 % загальної площі її земель) при одночасному скороченні на 64,5 тис. га сіножатей і пасовищ, площа яких становить 7886 тис. га (13,1 % загальної площі і 19 % сільськогосподарських угідь) [4].

На Поділлі за період 2007-2011 рр. площа орних земель скоротилася на 2,8 тис. га і становила 3833,4 тис. га (62,9 % загальної території і 82,8 % площі його сільськогосподарських угідь), але, всупереч запланованому, при одночасному зменшенні на 1,7 тис. га сіножатей і пасовищ, які займали 681,9 тис. га, або 11,2 % загальної і 14,7 % площі його сільськогосподарських угідь [1,2,3]. І це при тому, що відношення площі ріллі до зайнятих багаторічними травами у регіоні становить 1 : 0,18 , проти 1 : 0,24 у середньому по Україні. У Польщі це співвідношення становить 1 : 0,25, Естонії 1 : 0,32, Німеччині 1: 0,4 , Румунії 1 : 0,51, Франції 1 : 0,54, а у Великобританії 0,51 : 1, Австрії 0,79 : 1[1, 2, 3, 4, 6].

Унікальну можливість відновлення лучних і степових екосистем було втрачено під час проведення земельної реформи, розпаювання земель під час якої проводили у межах зафіксованих раніше контурів та існуючого на той час статусу угідь. При цьому не було зменшено площі земель у обробітку за рахунок виключення деградованої її частини на схилах і заплавах, а передано у власність громадянам у статусі орних земель. Тому тепер ці землі (що займають досить значні площі) потрібно викуповувати, брати в тривалу оренду або стимулювати їх власників до консервації шляхом виплати компенсації за недоотриманий прибуток, чого, зважаючи на економічний стан у країні і аграрному секторі її економіки, чекати у найближчий час марно.

Найбільш реальним заходом зі збереження існуючих лук і пасовищ на даний час є категорична заборона зміни цільового призначення цих угідь та суворе дотримання встановленого їх використання. Цьому сприятиме також віднесення, у міру можливостей, цих угідь до категорій заповідних угідь або ґрунтовідновних, відведених під консервацію тощо зі спеціальним щадливим підтримуючим використанням, що забезпечить збереження і примноження видового складу їх рослинності та реалізацію властивої їм природної здатності до саморегуляції і відновного розвитку.

Література

1. Доповідь про стан навколишнього природного середовища у Вінницькій області (2011 рік). – Вінниця : Держ. упр. охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області, 2012. – С. 93-103.

2. Екологічний паспорт регіону. Тернопільська область. – Тернопіль : Державне управління охорони навколишнього природного середовища у Тернопільській області, 2012. – С. 29-30.

3. Екологічний паспорт регіону. Хмельницька область 2011 рік. – Хмельницький : Державне управління охорони навколишнього природного середовища у Хмельницькій області, 2012 – С 28-29.

4. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2011 році. – К. : Міністерство екології та природних ресурсів України, LAT & K.– 2012. – С. 97-113.

5. Якубенко Б. Є. Природні кормові угіддя Лісостепу України: флора, рослинність, динаміка, оптимізація : дис. ... доктора біологічних наук : 03.00.05 / Якубенко Борис Євдокимович . – К., 2007. – 475 с.

6. FAO. Statistical Yearbook 2010, Resources. Table 4 Land use. [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.fao.org/economic/ess/ess-publications/ess-yearbook/ess-yearbook2010/yearbook2010-reources/en/

7. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/675-2004-%D1%80