Экономические науки/10.Экономика предприятия.

К.е.н. Трифонова О.В.

Державний ВНЗ „Національний гірничий університет”, Україна

Державне регулювання стійкого функціонуванням збиткових вугледобувних підприємств

Основні пріоритети суспільного виробництва, що охоплюють різноманітні аспекти життєдіяльності держави та відображуються в комплексі нормативно-правових актів, декларуються державною у відповідній програмі розвитку національної економіки. Конкретизація ж намірів та дій держави в окремих сферах суспільних та економічних відносин задля забезпечення цього розвитку віддзеркалюється у відповідних політиках. В цьому контексті вугільна промисловість розглядається не лише як джерело отримання енергетичних ресурсів (до того ж доволі недешевих), але як основа енергетичної незалежності. Саме з цих міркувань держава щороку при формуванні держбюджету визначає величину коштів на дотації вугільним підприємствам як підтвердження своєї готовності платити за енергетичну незалежність.

Разом з тим, не лише зазначений особливий статус вугільної галузі та наявність дотацій є визначальними для її подальшого існування. Надскладна система взаємозв’язків вугільної промисловості з іншими соціально-економічними інституціями відображується у відповідному механізмі державного регулювання роботи окремих вугледобувних підприємств через низку галузевих та регіональних органів влади.

Функціонування вугледобувних підприємств безпосередньо регулюється Міненерговугілля України. Разом з тим такі важливі для підприємств, що здійснюють розробку корисних копалин, відносини в сфері надрокористування регулюються Держгеонадра України. Вуглевидобування є за своєю суттю екологічно небезпечним виробництвом, що спричиняє негативний вплив одразу не всі можливі природні складові (водну, повітряну, земельну), причому цей вплив визначається не лише технологією виробництва та застосованою технікою, а й первісними гірничо-геологічними умовами залягання копалин. Регулювання роботи вугледобувних підприємств щодо поводження з відходами та встановлення квот (норм) для кожного виду забруднення, а також формування та реалізацію державної політики у сфері відтворення природного середовища здійснює Мінекології та природних ресурсів України. Від імені держави контроль за дотриманням безпечних умов праці на вугільних шахтах, що досить часто є небезпечними через раптові викиди метану, гірські удари та обрушення виробок, здійснює Держгірпромнагляд. Важливість цієї діяльності підтверджується наявністю окремої статті державного фінансування вугільних підприємств саме на охорону праці. Соціально-трудові відносини у сфері видобування вугілля регулюються Галузевою угодою, а забезпечення соціального захисту населення та запобігання зростанню безробіття покладено на Мінсоцполітики. Також місцеві органи влади відповідно до покладених на них обов’язків розробляють та реалізують регіональні соціальні та екологічні програми.

Проте невтішні результати реформування вугільної галузі, що проявляються у все зростаючих обсягах державних дотацій, вказують, з одного боку, на відсутність системного підходу до їх розподілу та неефективність внутрішнього механізму господарювання вугільних шахт, з іншого, – на певну неузгодженість в діях самих регулюючих органів.

Так державна екологічна політика, що передбачає виконання міжнародних вимог до екологізації виробництва та відтворення порушеного довкілля, набуває конкретних форм не лише у вигляді посилення екологічних норм та контролю за їх дотриманням, а й у вигляді регіональних та галузевих програм створення рекреаційних територій, рекультивації порушених земель, сприяння створенню підприємств із переробки вторинних ресурсів тощо. Наявність таких програм для збиткових вугільних шахт старопромислових районів створює додаткові можливості освоїти виробництво нетрадиційних видів продукції на кшталт газу-метану та зберегти свою роль як роботодавця.

На жаль, лишається неефективним державний механізм соціальної підтримки населення шахтарських містечок і поселень. Про це свідчить навіть не офіційний рівень безробіття, що несуттєво відрізняться від середнього в країні, а такі непрямі показники як рівень життя людей в шахтарських регіонах, кількість смертельних випадків серед шахтарів нелегальних шахт-«копанок» (рівень травматизму взагалі неможливо визначити), рівень злочинності, народжуваність та внутрішня міграція населення.

В результаті реалізації урядових планів реформування вугільної промисловості за останні роки переважна більшість вугледобувних підприємств, що здійснюють розробку родовищ із порівняно сприятливими умовами залягання копалин та/або видобувають дефіцитні марки вугілля, перейшли в управління до приватних власників за умовами оренди чи концесії. При цьому лишаються невирішеними проблеми регулювання рівня вилучення копалин приватним розробником родовища та вилучення на користь держави частини доходу, що отримується орендарем через покращення гірничо-геологічних умов вуглевидобування. Вирішення зазначених проблем, на нашу думку, вимагає поряд із удосконаленням державної політики раціонального надрокористування задля дотримання основних положень проголошеної ООН «Програми на ХХІ сторіччя» (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) також і оновлення механізмів вилучення та використання плати за надрокористування (зокрема задля попередження та подолання негативних наслідків розробки копалин), забезпечення найбільш повного вилучення корисної копалини з родовища (зокрема шляхом відпрацювання забалансових запасів та запасів «спірних» ділянок на границях гірничих відводів), стимулювання організації видобування супутніх корисних копалин (метану та мінеральних елементів).

Регулюючі впливи держави в сфері надрокористування, соціально-економічних відносин та приватизаційних процесів, безперечно, мають бути спрямовані на забезпечення максимально ефективного функціонування внутрішніх господарських механізмів вугледобувних підприємств. Задля цього необхідне теоретико-методичне обґрунтування створення такого механізму управління вугільними шахтами, що базується на загальних для усіх рівнів управління економікою принципах та спрямований на забезпечення їх стійкого функціонування із мінімальними витратами виробництва. В зазначеному механізмі доцільно передбачити дві складові: економічну (що методами економічного аналізу, прогнозування, планування, організації, стимулювання, контролю та регулювання забезпечить умови для реалізації соціально-трудових, фінансово-кредитних, бюджетно-податкових відносин та відносин власності) та організаційну (що адміністративними, інформаційними та соціально-психологічними методами забезпечить умови для реалізації відносин власності, влади та організації відтворення, а також соціально-трудові відносини). Критерієм ефективності запровадження механізму управління стійким функціонуванням вугільної шахти доцільно вважати зменшення рівня збитковості при забезпеченні її перебування у зоні стійкості.