Економічні науки / 15. Державне регулювання економіки

Бобришева О.В.

ДУ «Інститут економіки природокористування та сталого розвитку

НАН України»

Інноваційний розвиток системи охорони здоров'я у складі

регіонального соціального комплексу

На сучасному етапі важливо впровадження в Україні освіти, яка спрямована на виробниче використання знань, інформації та технологій. Вона потребує приведення у відповідність до інноваційних вимог таких елементів системи, як інтелектуальний потенціал суспільства; вертикаль «наука – освіта – виробництво»; система структурних пріоритетів; організаційно-інституціональний режим; фізичне середовище інновацій; система соціалізації й освіти; фінансові основи діяльності; адаптація до зовнішнього контексту інноваційних перетворень.

Інноваційний розвиток системи охорони здоров'я в чималому ступені створює умови для збереження здоров'я та підвищення якості життя населення України. Пріоритетними напрямами державного регулювання розвитку охорони здоров'я є розвиток первинної медичної допомоги, підтримка профілактичного напрямку медичної допомоги, забезпечення населення високотехнологічної медичної допомогою, що передбачає інноваційну модернізацію структури охорони здоров'я України, підвищення обсягу, якості та доступності медичної допомоги населенню. Державою виділяються інвестиції в модернізацію системи охорони здоров'я, необхідні для розвитку його ресурсної бази, надання ефективної і доступної медичної допомоги, підвищення якості і тривалості життя. Проте в даний час невирішеними залишаються багато питань формування державного регулювання та розвитку системи охорони здоров'я на макро-, мезо- і мікрорівнях, вимагають модернізації та реформування механізми реалізації високотехнологічної медичної допомоги як приклад реалізації принципів державно-приватного партнерства у галузі охорони здоров'я. У цьому зв'язку особливий науковий інтерес представляє розробка теоретичних і методичних підходів до формування стратегії інноваційного розвитку охорони здоров'я у складі регіонального соціального комплексу допомогою використання методів та інструментів державно-приватного партнерства, здатного забезпечити доступність для населення якісної медичної допомоги в ринкових умовах господарювання.

Управління інноваційним розвитком охорони здоров'я в складі регіонального соціального комплексу – це складна багаторівнева і багатокомпонентна система заходів, що забезпечують раціональне функціонування цього виду економічної діяльності та його ресурсів (матеріально-технічна база, кадри, організації охорони здоров'я, фінансування).

В умовах глобалізації та інтернаціоналізації економіки управління системою охорони здоров'я має відповідати не тільки нової парадигмі інноваційного розвитку в рамках застосування сучасних управлінських технологій, але і новим принципам організації охорони здоров'я населення.

Модель державного регулювання інноваційного розвитку системи охорони здоров'я повинна бути орієнтована на підвищення ефективності використання наявних ресурсів регіонального соціального комплексу (матеріально-технічних, фінансових, кадрових, наукових, освітніх, інформаційних тощо), а також координацію інвестицій у систему охорони здоров'я.

Охорона здоров'я – вид економічної діяльності, який жорстко регулюється державою. Це було пов'язано з тим, що програми, проекти і послуги, що реалізуються в даній галузі, безпосередньо пов'язані зі здоров'ям нації. Таке тотальне регулювання державою діяльності лікувально-профілактичних установ охорони здоров'я, пов'язане з питаннями управління і ціноутворення, спроби, що починалися, в тому числі і в розвинених країнах, повністю фінансувати національну охорону здоров'я допомогою державного бюджету призвели пізніше до негативних тенденцій, обумовлених недостатнім впровадженням сучасних методів і способів управління. Досвід економічно розвинених країн показує і доводить, що здоров'я не може існувати лише на засадах альтруїзму. Зміни, що відбуваються в екології, психології людей, стану здоров'я нації, а також макроекономічні тенденції не дозволяють державі взяти на себе всі витрати з охорони здоров'я. Внаслідок цього значна частина витрат на охорону здоров'я лягає на самих споживачів та страхові організації. У багатьох країнах робляться спроби реформувати охорону здоров'я. Універсальної моделі охорони здоров'я, придатної для всіх країн, не існує. Рівень централізації, регулювання і розподілу витрат між усіма громадянами в різних країнах досить сильно варіюється.

Проведений нами аналіз державного регулювання розвитку системи охорони здоров'я в розвинених країнах дозволив виявити наступні тенденції:

– у країнах, де система охорони здоров'я найбільш ефективна, відбувається відмова від централізованого державного контролю і робиться наголос на конкуренцію, ринкові ціни, розподіл витрат і свободу вибору для пацієнта;

– наявність медичного страхування не означає загальний доступ до послуг охорони здоров'я;

– у багатьох країнах спостерігається зростання витрат на систему охорони здоров'я, що в свою чергу породжує дефіцит бюджету, а також підвищення податків і скорочення соціальних пільг. Тому активно розширюється практика використання методів та інструментів державно-приватного партнерства, здатного забезпечити доступність для населення якісною медичною допомогою;

– охорона здоров'я, набуває статус пріоритету і реалізується у вигляді державної політики, за яку несе відповідальність перша особа держави.

Управління охороною здоров'я повинне включати моніторинг ресурсів охорони здоров'я та результатів діяльності всього регіонального соціального комплексу, регулювання у його рамках систем «централізація – децентралізація», «державне регулювання і самоврядування», «державні і ринкові механізми, методи та інструменти регулювання», «відомчий, державне і приватне охорону здоров'я», «міжсекторальну взаємодію системи охорони здоров'я громадян».

Під інноваціями в охороні здоров'я нами розуміється результат діяльності, пов'язаної з розвитком медичних технологій та наукових досягнень і передового досвіду, спрямованої на отримання якісно нової ідеї оздоровлення, лікування, керування процесами в цьому виді діяльності, отримання нових медичних товарів, технологій або послуг, що володіють конкурентними перевагами. Інновація в охороні здоров'я є реалізованою на ринку медичних послуг результатом, отриманим від вкладення капіталу в новий продукт чи операцію, технологію, процес.

Інноваційна модель розвитку охорони здоров'я повинна передбачати єдність медичної науки, розвиток системи неперервної медичної освіти, міжнародне партнерство з провідними країнами і науковими центрами, охорону інтелектуальної власності, розвиток державно-приватного партнерства, створення цільових міжвідомчих медичних наукових програм.

Основними принципами ефективного інноваційного розвитку системи охорони здоров'я у складі регіонального соціального комплексу є: орієнтація на кінцеву мету, наскрізне планування об'єкта управління, принцип безперервності. Методом інноваційного регіонального розвитку соціального комплексу є програмно-цільове управління. Стосовно охорони здоров'я кінцевий результат програмно-цільового управління визначається основними індикаторами на рівні регіону й муніципального утворення: скорочення смертності, інвалідності та захворюваності населення, підвищення якості та доступності медичної допомоги, поліпшення демографічної ситуації. Основою програмно-цільового управління в охороні здоров'я виступає Програма державних гарантій надання населенню безоплатної медичної допомоги.

Цільові регіональні програми є інструментом підвищення ефективності бюджетних витрат. Управління за допомогою програм здійснюється за схемою «цілі – заходи – ресурси». На підставі цілей, переслідуваних при реалізації тієї чи іншої цільової регіональної програм-ми встановлюються способи їх досягнення, які узгоджуються безпосередньо з відповідними органами державної влади і ув'язуються з необхідними ресурсами. Єдність таких цілей, заходів і ресурсів втілюється в програму дій, яка відображає те, яким саме чином будуть досягатися цілі, які будуть необхідні витрати на їх досягнення і скільки часу на це знадобиться. Терміни реалізації програмних заходів і вирішення програмних завдань ситуації, обумовлені логікою побудови, змістом, технологією, послідовністю і ресурсними можливостями програми.