Економічні науки/1. Банки і банківська система

Дрогоруб І. В.

Тернопільський національний економічний університет

Вплив залучених коштів на ефективність формування фінансових ресурсів банків

Банківські установи формують більшу частину своїх ресурсів за рахунок залучених коштів. Тому найхарактернішою рисою їхньої діяльності є те, що вона, переважно базується на залучених ресурсах. Оскільки робота цих економічних інститутів безпосередньо залежить від обсягу залучених ресурсів, то їхні кількісні та якісні характеристики визначають економічний потенціал банків, впливають на їхню стійкість та ліквідність. Правильно сформована політика щодо формування залучених ресурсів є не тільки фактором якісного банківського менеджменту, успішно функціонуючого банку, але й важливою умовою його конкурентоспроможності, прибуткової і стабільної діяльності. Історично склалося так , що значення залучених ресурсів недооцінювалася. Вони часто «губилися» в тіні значущості капіталу і активів. Ця ситуація зберігається і до нині: серед банківських ресурсів основним залишається власний капітал.

Доцільно підкреслити, що на сьогодні не існує загальноприйнятого визначення поняття «залучені ресурси» і єдиного підходу щодо виділення їхніх видів, що є запорукою формування необхідного обсягу фінансових ресурсів банку. Також існує цілий ряд факторів, котрі перешкоджають ефективному залученню ресурсів. Основними з них є: низький рівень капіталізації банків, обмеження кількості грошових коштів в обігу, доларизація заощаджень. Особливо ці проблеми проявляються в регіонах, що супроводжується недостатнім рівнем розвитку традиційних для банківського сектору ресурсних джерел. Зазначені обставини визначають роль залучених ресурсів в структурі фінансових ресурсів банківської установи. Здатність банку залучати депозити, використовувати недепозитні джерела для вирішення своїх завдань, є одним з основних критеріїв його визнання з боку інших учасників ринку.

Залучені кошти значно впливають на фінансовий стан банківської установи. З одного боку, як джерела коштів для активних операцій вони збільшують очікувану рентабельність власного капіталу банку, з іншого – як джерело витрат збільшують ризик втрати фінансової стійкості банку.

Проблема з недостачею таких коштів почала активно себе проявляти під впливом глобальної фінансової кризи. Вітчизняний фондовий ринок, як і ринки інших країн, випробував значне зниження котирувань, у ряду банківських установ виникли проблеми з ліквідністю і виконанням поточних зобов'язань, напружена ситуація склалася на міжбанківському ринку. Стурбованість вкладників привела до відтоку депозитних коштів населення. Це спричинило значне скорочення обсягу фінансових ресурсів у банківських установах. Уряд України і Національний банк приймали ряд оперативних масштабних заходів, спрямованих на зміцнення стійкості банківського сектора, насамперед підтримку його ліквідності. Найбільші банки зуміли підтримати рівень капітальної бази. Врешті-решт вдалося зберегти довіру до цих установ, а також поступово компенсувати відтік вкладів.

Це означає, що на даному етапі розвитку банківської системи формування необхідного обсягу фінансових ресурсів залежить саме від проведення ефективної політики щодо залучення вкладів. До заходів такої політики можна віднести: покращення банківської репутації, яка повинна бути бездоганною; підвищення якості обслуговування клієнтів, що гарантуватиме розширення клієнтської бази; забезпечення максимальної ефективності діяльності всіх структурних підрозділів установи; вдосконалення депозитних продуктів та послуг; постійна зміна структури джерел залучення коштів тощо.

Специфіка цієї сфери діяльності полягає в тому, що в частині депозитних операцій вибір банку звичайно обмежений певною групою клієнтури, з якою він пов'язаний сильніше, ніж з позичальниками. При видачі кредиту саме банк вирішує питання про передачу позиченої вартості позичальникові, тобто має можливість задовольнити кредитну заявку або ж відмовити. При залученні коштів на депозитні рахунки право вибору залишається за клієнтом, а банки змушені вести конкурентну боротьбу за вкладника, якого втратити досить легко.

Для того, щоб не втратити, а збільшити число клієнтів, банківська установа повинна урізноманітнювати депозитні послуги. В результаті пошуку ідей створення нових продуктів вона визначає прийнятні, а потім розробляє конкретні заходи з надання даної послуги споживачу. Наступним кроком у діяльності з розробки нового банківського продукту є аналіз клієнтської бази банку та його можливостей щодо впровадження даної послуги з метою визначення обсягів збуту, витрат і відповідно, передбачуваного прибутку.

Застосування в банківській практиці нових продуктів представляє для банку можливість проникнення та освоєння нових ринків, задоволення побажань клієнтів і отримання на цій основі нових форм доходів. Особливо високі результати спостерігаються тоді, коли він виходить на ринок з якісно новим продуктом, який інші банківські установи поки не використовували, і на певному етапі стає монополістом. Цей період зазвичай невеликий, оскільки інші банки намагаються швидко надолужити згаяне, розробити, підготувати і запропонувати своїм клієнтам аналогічну послугу. Але це дає змогу банківській установі значно збільшити обсяг фінансових ресурсів, що стимулює його розвиток. Отже, основною метою щодо вдосконалення депозитної політики є якнайшвидше та найвигідніше продати банківський продукт, використовуючи при цьому різні способи. Одним із найголовніших прийомів є орієнтація на клієнта.

Таким чином, можна стверджувати, що обсяг залучених коштів відображає стабільність і надійність банку, є індикатором якості обслуговування банком клієнтів (кількість наданих клієнтам послуг, наявність філіальної мережі, електронних банківських послуг, тощо), характеризує цінову політику банку, тобто вміння керівництва адекватно реагувати на зміну ринкових цін на банківські продукти та послуги, визначає кредитний потенціал банку, а, отже, розмір банківського прибутку.