Моргун Ольга Володимирівна

Студентка 1 курсу (науковий керівник – к.і.н. О.М. Кропивко)

Національний університет біоресурсів і природокористування, Україна, Київ

Формування етнічного складу Півдня України в кінці ХХ-ХХІ ст.

(на прикладі Херсонської області)

Сьогодні кожний четвертий громадянин України є представником певної некорінної національності, а вона сама є однією з найбільш багатонаціональних держав. Особливістю національного складу населення Херсонської області є поліетнічність. Свідченням цього є те, що на її території проживають представники 115 національностей та народностей, із понад 130[5,с.7], які проживають в Україні[i].

Перше заселення території Херсонської області людьми, сталося близько 1,5 млн. років тому[1,с.7] і розвивалось в послідовному еволюційному напрямку. Факторами, що сприяли цьому процесу став помірний на той час клімат, достатньо велика територія для випасу худоби і найголовніше, наявність річок, біля берегів яких і відбувалося заселення, а згодом проводилась активна торгівля.

Пращурами етнічного, корінного населення, по-праву можна вважати давніх слов᾽ян, які проживали на території Херсонщини на рубежі І тис. н.е., саме тоді почалося формування археологічних культур [1, с.22], зокрема зарубинецької. Також на формування етнічного складу Херсонщини в період пізнього Середньовіччя і Нового часу значною мірою справило вплив Кримське ханство. В Генічеському, Скадовському районах Херсонської області і до сьогодні мешкають нащадки кримських татар.

Ще одним фактором, який вплинув на формування етнічного складу населення Херсонщини, стали губернські реформи Катерини ІІ, їх принципом стало заселення всіх територій Російського імперії, і Херсонщина не стала винятком. Адміністративний устрій Півдня України визначав ряд реформ, проведених у другій половині XVIII – на початку XIX ст. Спочатку після ліквідації Гетьманату 1764 р., на південноукраїнських землях створено Першу Новоросійську губернію на півночі та Землі Вольностей Запорізьких на півдні. Трохи згодом, після зруйнування Запорізької Січі у 1775 р., територія була поділена по лінії р. Дніпро на Новоросійську та Азовську губернії.

Вирішальним чинником соціально - економічного життя Південної України кінця XVIII - початку XIX ст. був процес господарського і культурного освоєння краю (колонізації). Загалом колонізаційний процес на Півдні України розвивався за кількома напрямками: поміщицьким, іноземним та народної колонізації.

У 1764 р. уряд уклав план роздачі земель в Новоросійській губернії, за якими передбачалось виділення поміщикам наділів від 1,5 тис. до 12 тис. дес. земель. [2, с.278] Окремі програми російського уряду були скеровані на організацію заселення південних територій іноземними колоністами .В Європі навіть створювалися певні заохочувальні програми, із заселення Півдня України. Першими поселенцями стали датчани, які заселились в Херсонській губернії, а також швейцарці, іспанці, французи, італійці, корсиканці, які займалися переважно ремеслами і торгівлею. Найчисельнішу ж групу склали німецькі колоністи. Велику групу іноземних переселенців репрезентувала християнська община Оттоманської імперії – греки, молдовани, серби, вірмени, болгари, які в такий спосіб позбавились релігійного гніту. На початку XIX ст. розпочалася активна європейська колонізація Півдня вихідцями з Білорусії та Галичини. У 1809р. в Херсонській губернії було вже 9 європейських колоній.[2, с 278]

Період зовнішньої міграції в Україні другої половини XVIII - кінця XX ст. обумовлений перебуванням більшості частини території України, а від 1945 р. всієї сучасної території України, під Росією. Це великою мірою визначило міграційні обміни Херсонщини зі світом, мало важливе значення для перебігу етнічних та демографічних процесів на південних землях.

Економічна ситуація та політичні події на українських землях, часто викликали еміграції окремих груп населення до різних країн. Зовнішня міграція характеризувалась великою за обсягом еміграцією українців, що відобразилася у подальшому. У другій половині XVIII – на початку XX ст. на південь України мігрують: болгари, гагаузи, серби, албанці, німці, поляки, греки, франко-швейцарці, шведи. У другій половині XІX ст. переселились чехи та естонці.[6, с.215] Імміграція росіян та еміграція українців, поляків, німців, євреїв, кримських татар у ХХ ст. та інші причини призвели до гіпертрофованого розвитку російської меншості. Поліетнічна Херсонщина початку ХХ ст. зробилась двоетнічною. Внутрішня і зовнішня політика держави була спрямована  на досягнення такого результату.

На початку 1990-х міграційний баланс змінився на користь вибулих, серед яких відносно велику частку становили росіяни та євреї. Кримські татари навпаки повернулись на історичну батьківщину. Зовнішня міграція кінця ХХ – початку ХХІ ст. працює на зменшення етнічної мозаїчності людності півдня. Питома вага найчисельніших етнічних груп (насамперед, російської та єврейської) зменшується, зростає частка етнічної більшості (українців) кримських татар. Двоетнічність людності України стає менш виразною. Імміграція більшості представлених на території Херсонщини народів не призвела до формування діаспорних етнічних груп. Представники більшості народів не мають сталих між особових зв᾽язків. Об᾽єднано їх виключно у статистичні сукупності на підставі етнічної самоназви. Більшість із них чисельно утворюють настільки маленькі спільності, що об᾽єктивно унеможливлює зарахування їх етнічних груп в Україні.

Найвпливовішими і найвагомішими зовнішніми міграційними рухами на величину частки етнічної спільноти серед населення були імміграційні рухи росіян з кінця ХІХ ст. до кінця ХХ ст. [6, с.218] . Саме цей факт є основною причиною двомовності Херсонщини. Росіяни розмовляли своєю рідною мовою; керівна верхівка влади, що в основному за етнічною приналежністю була росіянами , якомога активніше пропагандувала російську мову: в засобах масової інформації, закладах освіти, починаючи від початкового рівня. При цьому відбувалося ущемлення української мови. За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., українську називають рідною мовою 67,5%, російською – близько 30% населення держави. Понад 85% українців (78% міських та 97% сільських жителів), близько 96% росіян та 92% кримських татар назвали рідною мову своєї національності, що свідчить про позитивні тенденції етнонаціонального розвитку.[7, с 244] Українською вільно володіють 87,8% громадян. І, нажаль, Південні регіони не визначаються найвищими відсотком володіння української мови.

На початкуXXI ст. можемо спостерігати наслідки історичного процесу формування етнічного складу Херсонщини. Представники різних етносів розселені по території області нерівномірно. За даними останнього перепису населення (2005 рік) із загальної кількості всіх мешканців області складала 1125026 осіб. [3, с. 347] За період, що минув з часу попереднього перепису населення (1989 р.), кількість українців збільшилася на 24,6 тис. осіб (2,6%). Питома вага українців у загальній кількості постійного населення області збільшилася на 6,3 відсоткових пункти. Однак, у Бериславському, Великоолександрівському, Великолепетиському, Верхньорогачицькому, Високопільському, Іванівському, Нижньосірогозькому, Нововоронцовському, Новотроїцькому та Чаплинському районах кількість українців, навпаки зменшилась. Це пояснюється тим, що у перерахованих районах відбулося загальне зменшення кількості населення у зв’язку з природним скороченням і внаслідок міграційного відтоку жителів за межі районів. Зменшення кількості росіян відбулося у всіх районах області. Кількість білорусів, третьої численної національності в області, складає на сьогоднішній день 8186, тобто 0.7% від загальної кількості населення.[5, с 115]Крім того, в області численними виявилися такі національності, як татари – 5353 осіб або 0,5% від загальної кількості населення області[5, с 115], вірмени – 4,5 тис. осіб (0,39%)[5, с.115], молдавани – 4,2 тис. осіб (0,36%)[5, с. 115], турки –3,7 тис. осіб (0,36%)[5, с. 115], кримські татари – 2, 1 тис.осіб (0,18 %)[5, с. 115].

Проаналізувавши процеси, які впродовж століть відбувались на території півдня України, можемо зробити висновок, що Херсонська область історично формувалася в умовах поліетнічності, що було зумовлено сприятливими умовами для розселення, як-то екологічний стан, торгівельні шляхи, які проходили через степи України.

Темою дискусій також залишається мовна проблема; можна стверджувати тільки той факт, що в різні історичні періоди населення розмовляло тією мовою, яка була характерна для певної національної меншини, тож перемішування етнічних складових викликало появу місцевого діалекту на основі української мови з домішками різних іншомовних слів, а також тих, які виникли в процесі історичного розвитку. Характерною ознакою сучасного етнічного складу Херсонщини є двомовність; двома основними мовами являються українська та російська. Всі меншини в повній мірі можуть реалізовувати своє конституційне право на вільний національно-культурний розвиток, проте ті, хто є громадянами України вважають за свій обов’язок володіти державною мовою.[4, с.8]

Література.

1)                В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань, О.І. Гуржій . Історія України: нове бачення. – К.: Видавничий дім « Альтернатива», 2000. – 464с. .

2)                Литвин В.М. Історія України .- К.: Науково-виробниче підприємство«Наукова думка» НАН України,2012 - 856 с.

3)                О.Г. Осауленко. Статистичний щорічник 2005 р. Державного комітету статистики України. – К.: Видавництво «Консультант», 2006- 576с.

4)                Конституція України:-К.:Концерн Видавничий дім «Ін Юре», 2004.-112с.

5)                Національні меншини України: історія та сучасність: Наук.- довід. вид./ Упоряд.: Р.Марценюк, І.В. Винниченко.-К.:МАУП, 2006.-256 с.

6)                Муромцева Ю.І. Демографія: навчальний посібник. - К.: Кондор, 2009. – 300с.

7)                Національний атлас України – К.: Державне науково- виробниче підприємство «Картографія», 2007 .- 440с., іл.