Педагогічні науки/ 2. Проблеми підготовки фахівців

К.п.н. Семеренська О.В.

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, Україна

Волонтерська діяльність як засіб соціального та професійного становлення майбутніх соціально-педагогічних кадрів

Останнім часом в Україні поширюється волонтерський рух. Участь студентів педагогічних вузів у волонтерській діяльності є досить ефективним засобом їхнього соціального та професійного становлення.

Слід звернути увагу й на те, що аналіз світової практики волонтерства дає можливість розглядати це явище у таких аспектах:

1. Як ресурс соціальної роботи для створення більш сприятливих умов соціалізації на всіх рівнях через надання волонтерами допомоги іншим.

2. Як засіб створення більш сприятливих умов для соціалізації самих волонтерів не тільки як особистостей, а й як професіоналів через активізацію та спрямування їхньої діяльності в соціально позитивне русло.

Як справедливо зазначають В.Кратінова, Н.Ларіонова та О.Песоцька, у плані загальної соціалізації завдяки волонтерській діяльності студенти отримують: більш глибокі знання з соціальних проблем, більш реальні уявлення про спосіб життя різних верств населення; нові навички й досвід загального характеру; розвиток комунікативних навичок, досвід спілкування з різними людьми; досвід ділового спілкування й ділової поведінки; самоактуалізація та самореалізація завдяки переходу до нового, більш активного способу життя; самоствердження через відчуття себе корисним, отримання більш соціально поважного статусу тощо [1, 78].

У плані професійного становлення, за думкою вчених, надбання волонтерів включають: перевірку власної теоретичної та практичної підготовки на практиці; самодіагностику професійної придатності та професійних пристрастей; стійку динаміку соціально-ціннісної складової в системі професійної мотивації; набуття додаткових фахових знань з майбутньої спеціальності; напрацювання навичок спілкування з майбутніми клієнтами, спілкування з професіоналами в обраній спеціальності; знайомство з новими методиками й технологіями; відпрацювання власного набору професійного інструментарію; формування індивідуального стилю професійної поведінки й діяльності [1, 78-79].

Слід звернути увагу на те, що волонтерська діяльність має чимало переваг порівняно з навчально-професійною діяльністю, в тому числі з практикою. Основними є:

- добровільність участі, а звідси більш стійка мотивація до діяльності;

- більше самостійності, а звідси більш динамічне та якісне особистісне та професійне зростання;

- більше свободи вибору об’єктів волонтерської діяльності, її змісту, форми, а звідси більше умов для вибудовування індивідуальної траєкторії професійного становлення;

- більше каналів соціального порівняння (інші волонтери, професіонали соціальної сфери тощо), а звідси умови для формування більш об’єктивно-критичного ставлення до себе як в особистісному, так і в професійному плані [1, 79].

Слід зазначити, що серед європейських країн один із найвищих показників кількості волонтерів на долю населення має Велика Британія. Як показало дослідження Eurovol-Studie, у 1994 році 27% населення Великої Британії займалося волонтерською діяльністю. Проте, спостерігається зміна характеру та мотивів волонтерської діяльності. Традиційно, волонтери були «альтруїстами», що роками допомагали одній і тій самій організації. Сьогодні волонтери працюють, щоб набути досвід роботи, спеціальні знання, навички та особисті контакти. У багатьох випадках волонтерська діяльність розглядається як обов’язковий ступінь до оплачуваної діяльності.

На відміну від Великої Британії, де волонтери беруть активну участь у будь-якій сфері соціальної діяльності (від допомоги близьким до участі у громадянських ініціативах і групах взаємодопомоги), в українській державі волонтерський сектор соціальної роботи не є достатньо розвиненим і потребує подальшої роботи по залученню усіх бажаючих як на державному, так і на місцевих рівнях.

У різних регіонах залучення людей до діяльності волонтерами відбувається різними шляхами і на основі різних принципів. Найбільш розповсюджений варіант – залучення студентів відповідних спеціальностей (соціальних робітників, психологів, педагогів) до соціальної роботи через волонтерські групи. Безумовно, це досить продуктивний шлях, оскільки він дозволяє досить просто вирішити саму проблему участі студентів в соціальній роботі, причому в багатьох областях України центри соціальних служб для молоді підписали угоди про взаємодію з вищими навчальними закладами.

Взагалі, факт залучення фахівців до соціальної роботи на етапі навчання є позитивним явищем, оскільки соціальна робота – одна з професій, де пряма передача досвіду “із уст в уста” є невід’ємною складовою в оволодінні професією.

Варто відзначити, що важливу роль у розвитку волонтерського руху в Україні відіграло проведення Євро-2012. Зокрема, більш, ніж 1000 студентів ХНПУ імені Г.С.Сковороди пройшли належну підготовку у альма-матер та працювали волонтерами у Харкові, одному із приймаючих міст Єврочемпіонату.

Таким чином, волонтерський рух є невичерпним джерелом набуття громадянської освіти, розвитку особистості , її соціалізації, а для майбутніх соціально-педагогічних кадрів – ще і додатковим засобом професійного становлення.

Література:

1. Кратінова В., Ларіонова Н., Песоцька О. Волонтерство як засіб соціального та професійного становлення студентів спеціальностей «Соціальна педагогіка» та «Соціальна робота» / Соціальна педагогіка: теорія і практика. - 2006. - № 1. – С. 76-81.

2. Лукашевич М.П. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. посібник / М.П Лукашевич, І.І. Минович. – К.: ПАУП, 2002. – 136 с.