Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного про­цесса

Д. мистецтвознавства Урсу Н.О.

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка, Україна

Малювання краєвидів з натури в спеціалізованих художніх навчальних закладах

Пізнавальна творча діяльність учнів на пленері пов’язана із спостереженням навколишнього середовища. Характерною особливістю цього виду роботи є те, що учні здобувають знання безпосередньо з оточення. Такий процес розвиває інтерес дітей до вивчення природи рідного краю, формує позитивне ставлення до різних сторін життя.

Дослідницька живописна діяльність на пленері передбачає не пасивне спостереження, а різноманітну активну роботу. Це науковий пошук, відкриття раніше невідомих фактів, уміння самостійно здобувати знання.

Творчий пошук на пленері ведеться на високому рівні пізнавальної, практичної ініціативи, активності та емоційного настрою, що створює сприятливі передумови для розвитку високих моральних якостей особистості. Так, підвищуючи увагу учнів до об’єктів дослідження, кожний учасник пленеру під керівництвом учителя може проводити додаткові спостереження та елементарні наукові дослідження, що сприяє активізації розумової діяльності школярів.

Відомі художники Т. Шевченко, І. Левітан, К. Коровін, А. Куїнджі, С. Васильківський, Й. Бокшай, Т. Голембієвська та ін. часто писали пейзажні картини безпосередньо з натури [4]. Аналізуючи твори великих майстрів живопису можна побачити які можливості несе в собі пейзажна картина, що виконана внаслідок продуманого композиційного вирішення. Насамперед, характеризується просторово-часова приналежніть твору (тобто що, де, коли зображено), звертається увага на можливості відображення соціальних проблем, які художник доносить через зображувані об’єкти. Тому одні картини породжують глибокі думи, інші змушують замислитися над вічними проблемами життя [3, с. 119].

Інколи виконаний з натури етюд є основою для створення композиційного ескізу майбутньої картини. Подекуди для поліпшення загального колористичного вирішення художник у роботі над картиною може використовувати декілька різних етюдів, малюнків, але не можна змінювати життєву правду, поєднувати несумісні в природі образи.

Для роботи на пленері для виконання етюду у техніці олійного живопису необхідні такі матеріали та обладнання як пензлики, полотна (картон, фанера) різних розмірів, фарби олійні, ґрунти, лляний розчинник, палітра, підрамник та ін. Пензлі потрібні щетинні, різних розмірів (6, 8, 12, 16) та 1-2 колонкові, для промальовки деталей (3, 4, 5). Перші етюди зручніше починати писати на заґрунтованому картоні, а вже потім на полотні [3, с. 119].

Насамперед, приступаючи до роботи у техніці олійного живопису, необхідно одягнути спеціальний робочий одяг (фартух, халат немаркого кольору). Під руками завжди має бути шматок тканини, для витирання рук чи пензлів.

Спершу роблять підрамник, а потім на нього натягують полотно. Спочатку зверху і знизу по одному разу прикріплюють полотно з центра, далі натягують, тобто прикріплюють бічні сторони так, щоб нитки лежали паралельно сторонам підрамника. Саме такий прийом необхідний для створення рівноваги полотна. Отже, навіть після того, як усі сторони площини тканини будуть прикріплені до підрамника полотно ще не придатне для роботи. Його, як і картон, треба покрити ґрунтом.

В олійному живописі користуються клейовими, емульсійними та олійними ґрунтами. Клей у ґрунт добавляють для того, щоби від згинання полотна не утворювалося тріщин, не обсипалися пласти фарб. Зворотній бік полотна має бути чистим [2, с. 17]. Ґрунти є різних типів. Найпростіший з них – клей ПВА. Його добавляють до теплої води (а не навпаки) для полегшення процесу розмішування (у пропорції 1:2). Після  достатнього розмішування до однорідної маси цією сумішшю покривають підготовлене полотно.

Після висихання на полотно наносять іншу масу – суміш клея ПВА і водоемульсії (у пропорції 1:2) з додаванням 50 гр. оліфи. Лише після доведення отриманої речовини до однорідної маси нею покривають полотно вдруге. Після висихання опрацьовану поверхню протирають наждачкою для того, щоб вона стала гладкою. У разі, якщо виявляються бульбашки, пропуски, полотно можна перекрити ще раз. Коли ґрунт добре висохне можна перейти до побудови композиції обраного об’єкта. Це роблять м’яким простим або кольоровим олівцем.

Живопис олією на етюдах починається з підмальовки. Для цього беруть негусту, зріджену фарбу і відрізу намагаються якомога точніше передати кольорові і тональні відношення. Спочатку беруться за найтемніші місця –  тіні, потім конкретизують і уточнюють зображуваний об’єкт. Щоби пензлем передати об’ємну форму кожен мазок повинен показувати певну чистоту площини предмета, її окрему грань [2, с. 21]. У живописі кожен мазок треба класти свідомо, щоб він допомагав виявляти форму, тон, реальні кольори тощо. Отже, напрям і характер мазка залежить від форми об’єкта, характеру його поверхні, положення в просторі. При цьому слід пам’ятати, що мазок покладений пастозно, наближає зображення до глядача, а покладений тонко і гладенько – віддаляє [2, с. 22].

Спочатку познайомимо дітей з найвикористовуванішим технологічним прийомом у живописі – «лесуванням». Але зразу ж зауважимо, що ним не слід зловживати, бо живопис темніє від надлишку олії. Лесування добре лягає на сухій гладенькій підмальовок, тому перед цим поверхню живопису слід зашліфувати тонким наждачним папером [2, с. 23].

Наступна техніка олійного живопису – монотипія, процес виконання якої подібний до роботи  акварельними фарбами. Діти заздалегідь купують набори олійних фарб, а також окремі кольори у тюбиках і баночках. Найчастіше консистенція (густота) фарб така, що ними можна відразу малювати. Але буває, що фарби надто густі. Їх треба розвести скипидаром, розчинником № 1, піненом. Фарба повинна бути трохи густішою за консистенцію сметани. Дітям постійно зауважується, що на пензель не можна набирати багато фарби і класти її повним мазком, бо при нанесенні на поверхню вона розмажеться і дасть небажану пляму, яку прийдеться витирати, а це не економна витрата фарб. Занадто тонкий шар фарби дає не той результат якого б хотілось: він буде блідим і все рівно потрібно буде наносити ще раз. Для монотипії олійною фарбою готуємо картон, але зволожуємо його не водою, а розчинником або скипидаром. Розчинник розбиває фарбу на дрібні краплинки і зображення має гарний вигляд, ніби виконане пульверизатором  [1, с. 54].  Дітям особливо цікаво працювати у цій техніці олійного живопису, адже ніхто наперед не знає яким вийде його малюнок. Така інтрига наповнює процес загадковістю, навіть таємничістю.

Основна маса вчителів малювання стверджує, що в умовах загальноосвітньої школи не можливо створити творчі умови для роботи з мольбертами на пленерах, тому працюють з  планшетами (імітуючи станковий живопис). У таких незвичайних умовах основним завданням вчителя має стати навчити дітей працювати в різних техніках олійного живопису в умовах не студійних та незручних. У першу чергу потрібно провести інструктаж відносно обережного ставлення до навколишнього середовища, власного одягу, предметів та матеріалів необхідних для олійного живопису. Надалі вся робота буде побудована згідно методичних рекомендацій. Можна порекомендувати замість мольберту використовувати звичайний етюдник для фарб.

Опрацьовуючи різні техніки олійного живопису на пленерних заняттях педагог, насамперед, вчить дітей виділяти живописно-пластичний центр композиції за формулою: основне – перший план, другорядне – деталі, які б адекватно доповнювали образ зображеного. Зазначимо, що хоча нас цікавив творчий розвиток дітей, у першу чергу, та нам головніше було розвинути національну самосвідомість дитини, духовну складову. Тому, аналізуючи дитячі малюнки ми виділяли насамперед роботи у яких спостерігається незацікавленість об’єктом, тобто низький рівень зображення з неправильними пропорціями, наприклад, загрозливо великі башти, дзвіниці, вікна, дещо агресивні поєднання кольорів. Та найцікавішими були роботи у яких простежується аналітична робота дитини-художника, неочікуваний художньо-композиційний хід, лаконічність лінійного окреслення зображуваного архітектурного об’єкта, конкретний реалістичний силует, взята єдина тональна пляма. Деякі роботи учнів були досить стриманими в кольорі, нагадували більше графіку, ніж живопис. Є й такі, у яких сміливо контрастують кольорові поєднання, або проглядається тонка градація основних кольорів [1, с. 55].

Отже, працюючи на пленері над зображенням архітектурного об’єкту на фоні пейзажу, використовують, насамперед, практичний досвід роботи з натури, життєві спостереження і враження від навколишньої дійсності, а також творчу фантазію. Узагальнюючи викладений матеріал зауважимо, що вивчення краю на пленерних заняттях у різних техніках олійного живопису стало для нас цікавим і, одночасно, важким завданням. Впровадження педагогічних умов формування любові до рідного  краю школярів на заняттях пленеру сприяє збагаченню когнітивної, емоційної та творчої сфери особистості школяра,  стимулює їх самовираження у практичній творчій діяльності, розвиває творчу активність. Мистецтвознавчо-краєзнавча діяльність здатна відкрити перспективи глибокого вивчення архітектури краю, розуміння етнічних особливостей художніх образів.

Література

1.                     Антонович Е. А. Художні техніки в школі / Е. А.Антонович, В. І. Проців, С. П. Свид. – К., 1997. – 312 с.

2.                     Дейнека А.А.  Учитесь рисовать / А.А.  Дейнека. – М.:  Изд-во Акад. художеств СССР, 1961. – 224 с.

3.                       Лунячек Й. Основы изображения с натуры / Й. Лунячек. –  К.: Изд-во АН УССР, 1961. – 128 с.

4.                      Мартишок І. В. Національне виховання: теорія і практика / І. В. Мартишок. – К., 1995.