Козубська І.Г.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Характеристика мовленнєвого жанру «монографія»

Мовленнєвий жанр «монографія» належить до наукового стилю мовлення власне наукового підстилю. Його ще називають первинним жанром наукового стилю, так як він пишеться спеціалістами і для спеціалістів.

В аспекті культури мови тексти всіх жанрів наукової мови підпорядковуються структурно-мовним (лексичним, морфологічним, синтаксичним) і науково-стильовим нормам літературної мови, а також вимогам конкретного жанру. Незважаючи на досить широке дослідження різних мовленнєвих жанрів у науковому стилі, такий його великий жанр, як «монографія» залишається мало досліджуваним. Певні здобутки були зроблені такими мовознавцями, як М. Бахтін, Т. Жеребило, Ю. Ванніков, Н. Разінкіна, В. Виноградов та ін.

Для того, щоб охарактеризувати жанр «монографія» потрібно, перш за все, визначити це поняття. В «Словнику лінгвістичних термінів» Т.В. Жеребило монографія визначається як жанр наукової літератури, «присвячений багатоаспектному розгляду і вирішенню актуальної проблеми, що володіє новизною теоретичного чи емпіричного змісту, єдністю наукового підходу, смисловою завершеністю і складною композиційною структурою» [ 2; 157 ].

Ю. В. Ванніков описує «монографію», як жанр академічного підстилю, який характеризується інформативною прагматичною функцією, достатньо високою культурною зв’язністю і включає деякі стилістично експресивні елементи. Опис і пояснення є тими композиційно-мовленнєвими формами, що переважають в монографії [ 1; 42 ].

Монографія характеризується багатоаспектним змістом, що включає формулювання проблеми і постановку завдання; визначення і диференціацію понять з установленням між ними логіко-семантичних відношень; пояснення ідеї, гіпотези або основної тези наукової концепції, «забарвленої» гіпотетичною модальністю; доказом гіпотези з використанням різноманітних засобів аргументації; характеристику об’єкта, що вивчається; демонстрацію емпіричного матеріалу, що підтверджує достовірність нового знання та ін.

Монографія характеризується складною розгалуженою композиційно-змістовною структурою, яка визначається динамікою комунікативно-пізнавальної діяльності вченого і реалізує прагнення автора до цілісності, аргументованості і ясності вираження.

У монографії виділяють такі типові структурно-смислові компоненти:

· назва;

· вступ;

· основна частина;

· висновки.

Назва наукового тексту – найважливіша інформативна одиниця, що відбиває тему даної праці і відповідає змісту тексту.

Вступ повинен бути коротким і точним. У ньому обґрунтовується вибір теми дослідження, описуються методи дослідження, формуються цілі та завдання роботи. Головною метою будь-якої галузі науки є розкриття та вивчення закономірностей зв’язку між явищами і процесами. У коло цілей наукового дослідження входить також розкриття специфіки об’єкта науки, створення типології, пояснення явищ, опис функцій, систематизація та узагальнення фактів тощо.

Основна частина тексту монографії поділяється на розділи. У першому розділі дається аналіз всіх наявних публікацій з даної проблеми. Текст цього розділу чітко структурований і класифікований за аспектами, позиціями різних вчених, їх підходах. В кінці дається резюме проведеного аналізу і розкривається авторська «модель» вирішення проблеми. Інші розділи є результатом поділу на логічно завершені послідовні частини. Кожен з них висвітлює власний авторський внесок у це дослідження.

У висновку підводяться підсумки всієї монографії. Тут коротко повторюються основні факти, думки, ідеї, що витікають з роботи, розкривається те, що вдалося вирішити і те, що залишилося для подальших досліджень, висвітлюються можливості реалізації отриманих матеріалів в практиці.

Ця стереотипна структура є комунікативно доцільною: вона створює чітку перспективу розгортання і сприйняття тексту, сприяє ясності викладу, програмує сприйняття і розуміння смислу адресатом.

Структурна цілісність монографії забезпечується не тільки за рахунок тематичної і смислової єдності її змісту, але й завдяки прагматичній рамці, яку формують периферійні тексти – анотація, передмова, висновки, бібліографічний список, заголовок та ін. Не дивлячись на науково-пізнавальну надмірність, вони є необхідними компонентами політекстуальної структури монографії: в короткій та узагальненій формі дублюючи основний текст, периферійні тексти репрезентують найважливіші аспекти отриманого знання, програмуючи тематичне розгортання основного тексту і в той же час задовольняючи інформаційні потреби адресата. Одні з цих текстів попередньо повідомляють про зміст основної частини (анотація, передмова); інші акцентують увагу на найбільш значущих результатах проведеного дослідження і повідомляють про можливості його практичного використання (висновки); треті орієнтують читача в розміщенні наукової інформації у текстовому просторі (заголовок); четверті виконують довідково-бібліографічну функцію (бібліографічний список).

В змістовному відношенні багато вчених вказують на тематичну «багатоаспектність» [5; 74] чи «поліцентричність» [1; 193], притаманну монографії. Тематична поліцентричність або «розгалуженість змісту» припускає, що «членування тексту визначається не однією, а багатьма взаємозв’язаними проблемами » [1; 45]. Разом з тим в сучасних словниках зберігається традиційне визначення, згідно якого монографія вважається «книгою, присвяченою одному питанню, темі», тобто вона є моноцентричною [4; 253]. М. Котюрова об’єднує ці дві точки зору в одну, вважаючи, що монографія може реалізувати ці два типи композиції – моноцентричний і поліцентричний.

Т. В. Жеребило зазначає, що предметна область, яка розглядається в монографії, може бути як субстратною (матеріальною), так і ментальною («ідеальним продуктом людського пізнання») [ 2; 178 ].

Отже, монографія – це наукове чи науково-популярне видання, що містить повне і всебічне дослідження однієї проблеми чи теми і належить одному чи кільком авторам. Жанр «монографія» має свою типову композиційну структуру та характерні тільки йому специфічні риси.

Література

1. Ванников Ю.В. Типы научных и технических текстов и их лингвистические особенности (методическое пособие), ч.2 – Москва, ВЦП, 1985. – 64 с.

2. Жеребило Т.В. Словарь лингвистических терминов. – Назрань: ООО «Пилигрим», 2010. – 486 с.

3. Котюрова М.П. Культура научной речи: текст и его редактирование. – Пермь: Ред.-изд.отд. Западно-Уральского института экономики и права, 2007. – 281 с.

4. Словарь литературоведческих терминов/сост. В.В. Шилин. – М.: «Тровант», 2009. – 408 с.

5. Чернявская В.И. Интерпретация научного текста: учебн. пособ. – М.: Книжный дом «Либроком», 2010. – 128 с.