Філософія / 2. Соціальна філософія

Богданова Н. Г.

Українська інженерно-педагогічна академія

ОСОБЛИВОСТІ ПРИРОДИ КУЛЬТУРИ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ТОТАЛІТАРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Життєтворчість людини визначається зовнішніми та внутрішніми чинниками. Взагалі співвідношення індивідуального і соціального у життєтворчості, суб’єктивного та об’єктивного визначається рівнем розвитку суспільства і способом його організації. Особливості культури життєтворчості особистості в тоталітарному суспільстві, таким чином, будуть визначатися не прагненням до самоздійснення унікальної особистості, а створення відповідних до потреб суспільства моделей поведінки.

У тоталітарній системі поняття життєтворчості людини носить зовнішньо визначений характер, а шляхи реалізації життєвого шляху чітко окреслені, бо головна мета такого суспільного устрою полягає у формуванні особистості, ефективно функціонуючої у суспільстві, тобто такої, яка цьому суспільству потрібна.

Головну роль у цьому процесі відігравала освіта, як фактор формування здатності до відповідної, правильної життєтворчості. Зрозуміло, що за таких умов у системі освіти держава більше уваги приділяла науково-теоретичному знанню і точним наукам. Цей розподіл пріоритетів призвів до занепаду у викладанні гуманітарних і соціальних дисциплін, які перебували під жорстким ідеологічним контролем; держплан видавав замовлення на кількість та спеціальності майбутніх фахівців, а потім через розподіл забезпечував випускників навчальних закладів робочими місцями.

Така схема підтримувала соціальну стабільність, але водночас паралізувала можливості освітньої системи самостійно реагувати на зміни в економічному середовищі; державний диктат щодо змісту і форм викладання, насаджування єдиних організаційних засад не залишали місця для громадського контролю і публічного обговорення альтернатив. Освітянська наука не порушувала проблем управління; ідеологія однаковості офіційно не визнавала відмінностей у соціальному та економічному становищі громадян [1].

Освіта, як засіб передачі культури життєтворчості у тоталітарному суспільстві, здійснювала передачу тільки ідеологічно обумовленого соціального досвіду, звужуючи таким чином кількість моделей здійснення життєтворчості. Взагалі такі категорії, як «життєвий світ», ідея, модель життя не вважалися за науково обґрунтовані апріорно, бо не існували у системі діалектичного матеріалізму, інші ж, типу «життєвий шлях» чи «спрямованість особистості» носили суто ідеологічний характер та визначену наповненість.

Суспільство чітко визначало ідеали життєтворчості, оцінювання та розподілення на погане й гарне, бажане та неможливе. У суспільній свідомості філософія виділяє дві форми організації, що впливають на культуру життєтворчості: ідеологія та суспільна психологія. Однією з центральних проблем розглядаються взаємини суспільної ідеологічної практики, як атрибуту тоталітарного суспільства і суспільної психологічної практики, як атрибуту демократичного суспільства, коли основний акцент робиться на самовизначення і самореалізацію людини у процесі її життєдіяльності в єдності зі Світом.

Тоталітарне суспільство, яке спирається на ідеологічну систему життєтворчості, вимагає підпорядкування всієї життєдіяльності одній, визначеній ідеї, з одного боку, та створює непохитну стабільну, міцну основу життєвого шляху, з іншого. Людині не треба вагатися, здійснювати особистісний пошук, обирати, у такому випадку рефлексія та самопізнання зовсім не потрібні, і навіть зайві. Але таке стабільне підґрунтя життєтворчості обмежує розвиток людини зокрема і суспільства взагалі.

У тоталітарному товаристві функції психологічної практики були підпорядковані ідеології, коли людині ззовні нав’язувалися певні «ідеї» власті. На ідеології, як на становому хребті, трималася радянська соціально-політична система. Зараз ідеологія відійшла в минуле і кардинально змінилися способи соціальної взаємодії, вони переорієнтовувалися із зовнішнього локусу контролю на внутрішній. Якщо в радянському товаристві людину формували за допомогою відповідної ідеологічної практики, то зараз за допомогою життєвої психологічної практики людина самовизначається і самореалізується.

Підсумовуючи аналіз особливостей природи культури життєтворчості особистості в тоталітарному можна зазначити, що процес утвердження (реалізації, самореалізації) особистістю власного життя у відповідності з індивідуально випестуваним ідеалом в тоталітарному суспільстві реалізується як відчуження людини від людини і власної сутності.

Література:

1.Джура О. Освітні традиції як чинник життєтворчості особистості / О. Джура [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.
2.Джура О. Д. Теоретико-методологічні проблеми дослідження життєтворчості особистості / О. Д. Джура // Нова парадигма: [журнал наукових праць] / голов. ред. В. П. Бех; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова; Творче об’єднання «Нова парадигма». – Вип. 83. – К.: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2009. – С. 4-10.
3.Фромм Э. Бегство от свободы / Э. Фромм; [Пер. с англ.; Общ. ред. и предисл. П. С. Гуревича]. – М.: Прогресс, 1989. – 272 с.
4.Фарина С. Духовні цінності як домінанта поведінки особистості в кризових умовах / С. Фарина // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Наук.-метод. журнал. – 2001. – Випуск 3. – С. 71-88.
5.Степаненко М. Д. Життєва компетентність особистості: концептуальні засади та соціальні виміри: Автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філос. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / М. Д. Степаненко. – Х., 2006. – 20 с.